Святий Герменегільд

Святий Герменегільд

Святий Герменегільд

Святий Герменегільд – старший син короля вестготів Леовігільда та Феодосії, чоловік Інгунди, доньки короля Австразії Сігіберта І і Брунгільди. У 579 році Леовігільд виділив своєму сину Герменегільду південно-західну частину Вестготського королівства з головним містом Севільєю. У тому ж році Герменегільд, завдяки впливу єпископа Леандра, перейшов з аріанства в ортодоксально-нікейське християнство. Після цього він підняв у своїй столиці повстання проти батька, яке було жорстоко придушено. Леовігільд відправив сина у вигнання в Валенсію, а пізніше, внаслідок інтриг Госвінти, ув’язнив у Таррагоні. Там 585 або 586 році, за відмову повернутися до аріанства. Герменегільд прийняв мученицьку смерть від рук герцога Сисберта, який стратив його на Паску за наказом Леовігільда. У 1636 році був канонізований Урбаном VIII.

Джерела

Важливими історичними джерелами кінця VI століття, які містять відомості про життя Герменегільда, є “Хроніка” Іоанна Бікларського, “Історія готів” Ісидора Севільського, а також окремі частини п’ятої, шостої, сьомої і восьмої книг “Історії Франків” Григорія Турського і частина в “Діалогах” Григорія Великого.

Коротка інформація також міститься в “Історії вандалів” та “Історії свевів” Ісидора Севільського, в “Хроніці Фредегара”, а також у більш пізній анонімній хроніці VIII століття, яка відома під назвою “Книга історії франків”, у третій книзі “Історії лангобардів” Павла Диякона і в “Житіях святих емеретських отців”.

Прихід Леовігілда до влади

У 550 році Атанагільд підняв повстання проти короля вестготів Агіли І. На його прохання йому надав підтримку візантійський імператор Юстиніан І, який хотів відновити владу над Іспанією. Разом з візантійцями, якими керував патрицій Лібеерій, Атанагільд розгромив війська Агіли і після його вбивства у 554 році став правителем Вестготського королівства. Візантійським війскам вдалося захопити більшу частину південного узбережжя Піренейського півострова, що суперечило інтересам нового вестготського короля.

Щоби мати можливість направити всі свої сили на вигнання візантійців з Піренейського півострова, Атанагільд уклав мир з франками. Атанагільд у 566 році видав свою молодшу доньку Брунгільду за короля Австразії Сигиберта. У наступному році він видав свою старшу доньку Гелесвінту за короля Нейстрії Хільперіка І. Однак у 568 році Хільперік наказав задушити Гелесвінту, а сам одружився на Фредегонді. На відміну від своєї старшої сестри, шлюб Брунгільди був щасливим. Ананагільд помер в 567 році. Його дружина Госвінта була люта на франків через убивство своєї доньки Гелесвінти.

В Атанагільда не було синів. Королем у Нарбоні був проголошений герцог Септіманії Ліува І. На другий рік свого правління, наприкінці 568 чи на початку 569 року він призначив співправителем свого брата Леовігільда, уклавши договір, що Леовігільд буде правити в Іспанії. У 569 році Леовігільд проголосив столицею своєї частини королівства місто Толедо, яке згодом стало столицею всієї Вестготської держави. Брат Ліуви мав від першого шлюбу із Феодосією з Картахени двох дорослих синів, він одружився на вдові Анатанагільда Госвінті. Ліува зберігав за собою управління Септиманією.

У 573 році, після смерті Ліуви, Леовігільд став правити у королівстві одноосібно. Для закріплення трону між своїми спадкоємцями він розділив владу зі своїми синами. Це не відповідало германським традиціям вільного обрання монарха і фактично було захопленням влади, це могло налаштувати короля знать, яка була позбавлена будь-яких прав на трон, таке становище призводило до великої кількості змов проти короля.

Шлюб Герменгільда та Інгунди

У 578 році Леовігільд провів успішні переговори з Брунгільдою, яка була в той час опікуном свого малолітнього сина Хільдеберта, з приводу укладення шлюбу між совхм старшим сином Герменгільдом та Інгундою. Після підписання договору Інгунда через Бургундію та Септиманію відправилася у столицю вестготського королівства Толедо, де в 579 році відбулося весілля королівських дітей. Пізніше, у 584 році, також планувалося і весілля Реккареда з Ригунтою, донькою Хільперіка І, але воно не відбулося через смерть її батька. Під час своєї подорожі в Іспанію у супроводі багатого і пишного почету (придворного оточення) Ригунта зробила зупинку у Тулузі, де була пограбована. Герцог Аквітанії Дезідерій, дізнавшись про смерть короля Нейстрії, вкрав придане Ригунти, після чого вона повернулася до Парижу до своєї матері Фредегонди.

Герменегільд був прихильником аріанства, а Інгунда – прихильницею ортодоксально-нікейського християнства. Спершу дружина Леовігільда Госвінта добре зустріла невістку Інгунду, яка одночасно була її внучкою за материнською лінією, вона стала її вмовляти, щоби вона перейшла в аріанську віру. Однак, не зважаючи на свій юний вік (їй тоді було всього біля дванадцяти років), Інгунда не тільки рішуче відмовилася переходити в аріанство, але й намагалася навернути Герменегільда у свою віру. Тоді, за словами Григорія Турського, королева схопила дівчину за волосся, кинула її на землю, копала ногами, потім наказала закривавлену дівчину занурити в став (нібито-здійснити хрещення), таким чином намагаючись насильно зробити дівчину аріанкою (згодом цей обряд був визнаний недійсним).

Щоби якось вирішити конфлікт, Леовігільд у 579 році виділив своєму старшому сину прикордонну з візантійцями область з головним містом Севільєю (у неї входили провінції Бетика і південна Лузитанія) і поставив там його як самостійного правителя, розраховуючи на те, що Інгунда з часом не буде такою стійкою у своїй вірі. Майже всі сучасні історики вважають, що Герменегільд був у своїй області королівським представником, а не суверенним монархом. Відразу після його від’їзду у Севілью король почав активну політику релігійного об’єднання країни і став переслідувати християн-нікейців.

На початку VI століття вестготи почали переходити з аріанства в ортодоксальне віросповідання, аріанська церква почала романізуватися, в якій у літургії почали застососувати латинську мову. Вже в правління Атанагільда становище християн-нікейців почало покращуватися, особливо на півдні королівства. Коли візантійці завоювали південне узбережжя Іспанії, то місцеве населення не зустріло їх як освободителів, що було зумовлено відсутністю різких релігійних протиріч.

Громадянська війна 579 – 584 років

В Севільї Інгунда познайомилася з єпископом святим Леандром, який був представником корінного населення Іспанії (іспано-римлян) і походив із знатної та впливової сім’ї із Картахени, звідки він (разом з батьками) переселився у 554 році до Севільї у зв’язку із завоюванням візантійцями південно-східного узбережжя Піренейського півострова. У нього було два брати, єпископи Ісидор Севільський і Фульгенцій Есіхський і сестра, свята Флорентина. Після смерті батьків Леандр, який був найстаршим із дітей, виховував молодших дітей у сім’ї. Святий Леандр був родичем Герменегільда.

Більшість жителів півдня Іспанії були іспано-римлянами і християнами-нікейцями. Значна частина вестготської знаті і корінного дворянства також були католиками. Святий Леандр, який був обраний єпископом в 578 чи в 579 році, заснував Севільску богословську школу, яка стала відомим центром науки і ортодоксально-нікейського христянства. Леандр допоміг Інгунді навернути свого чоловіка Герменегільда. Леандр провів повторне хрещення і Герменегільд отримав нове ім’я Іоанн. Те, що Герменегільд став католиком, привернуло на його бік багато християн-нікейців.

У 580 році Леовігільд скликав Толедський собор аріанських єпископів (перший і єдиний аріанський собор у Вестготському королівстві), на якому всіх вестготів зобов’язали прийняти аріанство, для чого було прийнято декілька рішень, які спростили цю процедуру. Щоби хоч якось привернути на свій бік прихильників ортодоксального християнтсва, Леовігільд навіть ввів вшанування реліквій і мучеників, чого до того в аріан не було. Однак в аріанство крім єпископа Вінцентія Сарагоського (не плутати з Вікентієм Сарагоським, християнським мучеником, який загинув мученицькою смертю в 304 році) ніхто не перейшов. Те, що католики були стійкими у вірі, розізлило Леовігільда і він посилив репресії проти прибічників ортодоксального (нікейського) християнства.

Християн-нікейців ув’язнювали, у них конфісковували майно, їх відправляли у вигнання. Переслідування католиків стало причиною глибокого поділу країни. Спалахували числені повстання, які Леовігільд жорстоко придушував. Під час цих гонінь були забрали єпископські кафедри у Масона Меридського, Фульгенція Есихського і Фронімія Агдського. Католики бачили у спадкоємцеві престолу Герменегільда свого захисника, назрівав бунт проти Леовігільда.

Герменегільда мучили сумніви – з одного боку, він, як син, повинен був підкоритися, з іншого боку – гоніння на католиків були настільки сильними, що змушували його виступити захисником християн. Леовігільд наполягав на тому, щоби син повернувся до Толедо і знову приняв аріанство, але Герменегільд відмовився.

Наприкінці 579 року Герменегільд у Севільї підняв повстання проти батька. На його сторону перейшло небагато міст – Кордова, Меріда і Касерес. Католик Іоанн Бікларський засудив повстання Герменегільда, оскільки воно, за його словами, спричинило більше руйнувань, ніж вороже нашестя. Мало прибічників Герменегільд найшов і серед єпископів – його підтримав тільки Леандр Севільський, якого він у 579 році відправив на чолі посольства до Константинополя, щоби Візантія надала допомогу у боротьбі проти аріан. У Константинополі Леандр Севільський познайомився з Григорієм Великим, який був у той час легатом папи римського Пелагія ІІ. У Католицькій енциклопедії вказується, що у спробах спасти свою країну від аріанства Леандр показав себе “істинним християнином і дальновидним патріотом”.

Герменегільд активно почав шукати союзників і уклав угоду з візантійцями  та королем свевів Міро. Через послів він також налагодив зв’язок з франкськими родичами Інгунди. Так, у підтримку Герменегільда виступив король Бургундії гунтрамн, у той час як Хільперик І через ворожнечу з Гунтрамном, підтримав Леовігільда. У 582 році Леандр повернувся до Севільї зі запевненнями від імператора надати військову допомогу повстанцям. Отримавши підтримку від своїх сусідів і відчувши себе більш впевнено, Герменегільд проголосив себе королем своєї обласаті, про що говорять декілька монет та написів. Приблизно у 580 році Інгунда народила Герменегільду спадкоємця, який був названий Атанагільдом на честь його прадіда по материнській лінії.

У 581 році Леовігільд він пішов походом на басків, які, можливо, були союзниками Герменегільда. Частина територія басків була завойована Леовігільдом і, щоби укріпитися на цих землях, король вестготів заснував місто Вікторіакум (нині Віторая). Проти свого сина Леовігільд відправив військо герцога Айонського, який у зіткненнях з Герменегільдом зазнав дві поразки. Після двох переможних битв Герменегільд відкарбував монети, на яких були зображені ці перемоги.

Восени 582 року Леовігільд зібрав армію і виступив проти свого сина. Він захопив Касерес і Меріду. В 583 році він оточив Севілью, яка була столицею новоутвореної держави Герменегільда. Облога тривала більше року. Герменегільд сподівався на допомогу візантійців та короля свевів Миро. Триста найбільш підготованих людей він озброїв і помістив у фортеці Оссер (Оссет), зараз це місто називається Сан-Хуан-де-Аснальфараче. Король свевів намагався прийти на допомогу Герменегільду, але був оточений Леовігільдом і змушений укласти договір про мир, після чого Миро повернувся до себе додому, і через деякий час помер. Після цього Герменегільд закликав на допомогу візантійців. Дружину і сина Герменегільд відправив до Візантії. На початку 584 року відбулося битва, в якому Леовігільд переміг армію Герменегільда і спалив Оссер. Він взяв у полон свого сина. Герменегільд деякий час пробув у Толедо, потім був відправлений батьком у вигнання.

Є інша версія подій. Іспанські хроністи, Іоанн Бікларський та Ісидор Севельский стверджують, що король свевів Міро привів своє військо до Севільї на допомогу Леовігільду, ніби виконуючи умови договору 576 року, і загинув під стінами бунтівного міста під час його облоги. Після взяття Севільї Герменегільд втік до Кродови, його переслідували війська батька. Там він звернувся за допомогою до візанційців, і очікуючи допомогу з Картахени, відправив дружину та сина до візантійців. Леовігільд підкупив візантійського губернатора, давши префекту імператора 30 тисяч солідів для того, щоби той не надавав допомогу його сину. Герменегільд сховався у місцевій церкві і, повіривши словам свого брата, залишив її, отримавши обіцянку, що його життю нічого не загрожує, після чого попросив пробачення у батька. Однак Леовігільд порушив своє слово і наказав схопити свого снина, одягнув його у старий одяг, повернувшись у Толедо, відправив сина у вигнання з одним слугою. Його дружину Інгунду він не зумів полонити, вона втекла зі своїм сином в сусідні іспанські міста.

Мученицька смерть Герменегільда

Леовігільд відправив Герменегільда на заслання до Валенсії. Через деякий час батько і син помирилися. Леовігільд повернув Герменегільду майже всі титули, але Госвінта сказала, що підозрює Герменегільда у зраді. Після вторгнення в Нарбонську Галлію Гунтрамна, дядька Інгунди, Герменегільд був схоплений і ув’язнений у Таррагоні.

Леовігіль запропонував свободу синові тільки тоді, коли він зречеться католицької віри і стане аріанином. На Паску король послав до Герменегільда аріанського єпископа, щоби він прийняв з його рук причастя, однак ув’язнений відмовився. Після відмови зректися католицької віри Герменегільда стратили за наказом начальника тюрми герцога Сісберта. Герменегільду відрубали голову 24 березня 585 року або 13 квітня 586 року.

Дізнавшись про те, що Герменегільда взяли в полон, король Бургундії Гунтрамн розгнівався і вирішив відправити до Іспанії військо, щоби воно, перш за все, завоювало всю Септиманію, яка знаходилася в межах кордонів Галлії, а потім вирушило завоювувати інші території Галлії. До цього походу приєднався і брат Інгунди Хільдеберт. Однак бургундське військо не мало досвічених воєначальників, вони дійшли до Німа і Кааркасона, де зазнали поразки і повернулися до своєї країни. Напад франків відбив молодший син Леовігільда Реккаред.

У 587 році Реккаред став католиком і відправив посольство до Хільдеберта, щоби попросити руки його молодшої сестри Хлодосвінти. Однак ще в 586 році король Австразії пообіцяв видати її за лангобардського короля Аутарі, але між франками і лангобардами почалися військові дії і він погодився на весілля Реккареда и Хлодосвінти, весілля відбулося в 594 році.

Згідно з розповіддю Павла Диякона, Інгуда з маленьким сином після втечі з Кордови хотіла втекти з Іспанії в Галлію, однак на шляху до Галлії візантійці запропонували їх переїхати до Візантії. Греки відмовилися видати Леовігільду дружину і сина Герменегільда, а після мученицької смерті Герменегільда вона переїхала до Сицилії. Восени 586 року Інгунда померла на Сицилії, а її син Атанагільд був переправлений до Константинополя до імператора Маврикія, при дворі якого він у подальшому жив. За свідченням Григорія Турського, коли Інгунду везли з маленьким сином до Константинополя, вона померла в Карфагені (Північна Африка), де вона і була похована.

Візантійський імператор Маврикій направив послів до брата Інгунди Хільдеберта ІІ, уклав з ним договір і переконав його ввести війська у Північну Італію для війни з лангобардами. Хільдеберт ІІ наказав франкам розпочати війну із лангобардами, однак через суперечку із союзниками алеманами франки не завдали суттєвої шкоди лангобардам і повернулись на батьківщину. Мати 16-літнього Хільдеберта хотіла повернути додому доньку і внука. Коли Брунгільда дізналася про смерть Інгунди, вона писала Маврікію та його тещі Анастасії і просила їх відправити Атанагільда до Австразії, але імператор не послухався її і пізніше одружив Атанагільда на своїй племінниці Флавії Юліані (вона була донькою брата Маврикія Петра).

У 680 році внаслідок палацового перевороту королем вестготів став Ервіг. Згідно із “Хронікою Альфонсо ІІІ”, він був сином Ардабаста (син Атаналільда, внуг Герменегільда), якого вигнав з Візантії візантійський імператор і Ардабаст відправився в середині VII століття в Іспанію. Тут він був добре прийнятий при дворі короля Хіндасвінта, який видав за Ардабаста свою доньку (або племінницю) Гласвінду (Году).

Не всі дослідники дотримуються цієї точки зору. За свідченням Брюно Дюмезиля, Брунгільда намагалася звільнити свого внука Атанагільда з візантійського полону (чи це був полон, невідомо, можливо, Атанагільд залишався по своїй волі), написавши багато листів імператору, його рідні, верховним сановникам та церковним ієрархам. Також вона неодноразово направляла численні посольства до константинопольського двору. Але Маврикій не відпускав Атанагільда, утримуючи його як заручника і неодноразово намагався примусити франків здійснити похід до Італії, щоби вибити звідти лангобардів. Брунгільда декілька разів посилала туди військо, але невдало. Після 590 року ім’я Атанагільда зчезає з джерел, в той самий час вдова Сигиберта І перестала відправляти армію на Апеніни і підтримувала хороші добросусідські стосунки з королем лангобардів Агілульфом. Деякі історики пов’язують це зі смертю сина Герменегільда. Брунгільда, поряд з іменем Інгунди, добавила ім’я Атанагільда у список померлих, за яких слід молитися.

Леандр Севільський, повернувшись з Візантії, зазнав репресій з боку Леовігільда і в 582 році Леандра Севільського вигнали з країни. У вигнанні він написав два антиаріанських твори. Незадовго до своєї смерті в 586 році Леовігільд покаявся у несправедливості у відношенні до святого Леандра, повернув його із заслання і попросив стати вчителем для свого молодшого сина Реккареда. У своїх “Діалогах” Григорій Великий розповідає про те, що у подальшому Леовігільд розкаявся у вбивстві свого сина і признав правоту католицької віри і неправоту аріанства, однак побоявся признатися в цьому через страх перед оточеням і підданими. Єпископ Севільї переконував вестготів зріктися аріанства, молодший син Леовігільда Реккаред у 587 році став католиком і закликав всіх підданих до дотримання “правильного віросповідання та усунення помилки”. В цьому ж році був схоплений і страчений герцог Сісберт, який вбив Герменегільда.

Фортеця Оссет, де Леовігільд полонив Герменегільда, стала називатися Сан-Хуан-де-Аснальфараче. Вона названа на честь святого Іоанна, це ім’я прийняв Герменегільд у 579 році при хрещенні.

Канонізація

Вшанування Герменегільда яка святого виникло ще у Римі. Беда Вельмишановний в “Церковній історії народу англів” назвав Герменегільда королем-мучеником, який постраждав за свою віру. У ІХ столітті вшанування мученика утвердилося у Франкському королівстві, ім’я Герменегільда було внесено до мартиролога Флора Ліонського, Адона В’єнського, Узуарда і Ноткера Заїки. В Іспанії вшанування Герменегільда розповсюдилося в ХІІ – ХІІІ століттях. У ХІІ столітті голова мученика Санча Кастільська  (дружина короля Арагона Альфонсо ІІ) передала жіночому монастирю в Сіхені, а в ХVI столітті за наказом короля Іспанії Філіпа ІІ вона була урочисто перенесена до Ескоріалу. У 1551 році ім’я Герменегільда було внесено до Толедського міссалу (богослужебна книга із Месами), а в 1586 році (до тисячоліття з дня смерті святого) папа римський Сикст V канонізував Герменегільда і дозволив відзначати його пам’ять у всіх храмах Іспанії. У 1636 році папа римський Урбан VIII дозволив, щоб вся Римо-католицька церква відзначала пам’ять святого.

Пам’ять – 13 квітня у католиків, у річницю загибелі Герменегільда, у православних – 1 (14) листопада, в один день з пам’яттю святителя Леандра Севільського, який навернув переконав його стати католиком.

Мощі Герменегільда знаходяться у Севільї, в церкві, яка була названа на честь святого. У 1815 році Фердинанд VII заснував Військовий Орден Святого Герменегільда, яким нагороджуються офіцери і солдати, які виконали свій військовий обов’язок, зазнавши при цьому значних страждань, і таким чином, стали прикладом мужності в іспанській армії.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

9 + 8 =