Святий Йосафат Кунцевич
Святий мученик Йосафат, ім’я при народженні Іван (Ян) Гаврилович Кунчиць, пізніше прізвище змінив на Кунцевич народився у 1580 році, помер 12 листопада 1623 року. Був єпископом Руської унійної церкви (Української греко-католицкої церкви). Архієпископ Полоцький (з 1618 року до смерті). Засновник монашого ордену Василіян.
Святий Йосафат народився у 1580 році у місті Володимир, батьки були православними. При хрещенні отримав ім’я Іоанн (Іван). Батько був купцем або чоботарем. Після Берестейської унії 1596 року Йосафат переїхав із батьками до Вільно (зараз – Вільнюс).
Біля 1604 року прийняв монаші обітниці у Братстві святого Василія Великого і прийняв монаше ім’я Йосафат. У цей час пише твори про необхідність відновлення єдності Католицької Церкви і Православної Церкви під керівництвом папи римського. Йосафат постійноо проповідує, багато православних переходить до Руської унійної церкви.
У 1609 році був висвячений на єпископа. У 1613 році берестейський каштелян Іван Мелешко відкрив уніатський Жировичський Успенський монастир, ігуменом якого став Йосафат Кунцевич.
У 1614 році Йосафат став архімандритом монатиря Святої Трійці у місті Вільно. У цьому ж році митрополит Йосип Руцький взяв Кунцевича із собою до Києва, щоби від переконував православних парафіян міста Києва переходити до Руської унійної церкви.
У Печерському монастирі в Києві монахи відмовилися переходити на унію. Йосафат почав їх переконувати перейти до Руської унійної церкви, тоді монахи стягнули його з амвону і побили. Після цього Йосафат продовжував наводити аргументи на користь унії з Римом, ця промова велася у вигляді богословського диспуту з православними монахами.
У 1617 році призначений код’ютором (титулярний єпископ, мав сан єпископа, але не був ординарієм єпархії) Полоцького архієпископа у Вітебську. Наприкінці 1618 року Йосафата призначили самостійним Полоцьким архієпископом.
Йосафат відновлював храми, у тому числі Полоцький Софійський собор ХІ століття, засновував парафіяльні школи, знімав з посад безвідповідальних людей. Боровся за об’єднання Православної і Католицької Церкви під керівництвом папи римського.
У жовтні 1618 року Кунцевич хотів відвідати місто Могилев, однак міська влада закрила перед ним ворота і почала погрожувати розправою. Йосафат поскаржився польському королю Сигизмунду ІІІ, який покарав організаторів заколоту (так званого “Могилівського повстання”, на жителів міста наклали великий штраф, всі православні церкви передали Руській унійній церкві.
Король дав грамоту Йосафату про те, що йому підпорядковуються всі православні монастирі і церкви Полоцької єпархії, після чого він розіслав по Полоцькій єпархії грамоти, у яких стверджувалося про об’єднання Православної та Руської унійної церкви і просив священиків, щоби вони разом із парафіянами приєднувался до унії.
У червні 1618 року побував у місті Городець, де на нього хотіли напасти люди, які були проти Руської унійної церкви. У березні 1620 року на звооротній дорозі з Москви до Києва прибув Єрусалимьский патріарх Феофан ІІІ. Під час перебування у Києві Феофан ІІІ висвятив ігумена Михайлівського монастиря Йова (Борецького) на митрополита Київського, Мелетія Смотрицького висвятив на архієпископа Полоцького, Ісаю Копинського висвятив на єпископа Перемишля. Православні єпископи, яких висвячував Феофан ІІІ, були у цих же єпархіях Руської унійної церкви. Без згоди Кунцевича єпископом Полоцька був поставлений Мелетій Смотрицький, дії якого були розцінені у Польщі як підбурювання до заколоту.
Польський король Сигизмунд писав: “Смотрицький і Борецький змовилися із підданими турецького царя, ворога християнської віри і нашого (ворога), який на нашу державу війною наступає. З якимось пастирем, ніби-то єрусалимським патріархом, якого прислав турецький цар як розвідника (шпигуна), (Смотрицький і Борецький) наважилися без нашого (королівського) дозволу і без відома нашого (королівського) висвячуватися – один на київського митрополита, інший – на архієпископа полоцького, ігноруючи тих, хто успішно займає ці духовні посади протягом тривалого часу з нашого (королівського) подання” (цитата не дослівна, але перефразована під сучасну мову).
Під впливом скарг православних польський канцлер Лев Сапега, який був прибічником Руської унійної церкви, писав Кунцевичу, про те, що його діяльність, спрямована на закриття православних церков, веде до того, що православні християни залишаються без церковних таїнств, також Лев Сапега писав Йосафату, що його діяльність загрожує державній безпеці Польської держави. У відповіді на цей лист Йосафат писав: “Я ніколи нікого до унії не заставляв, такого ніколи не було. Захищати мої церковні права мене змушує єпископська присяга” (цитата не дослівна, вона передає зміст написаного Йосафатом). У цьому ж листі Йосафат описав методи, з допомогою яких він діяв. Протягом півроку у храмах міста Могилів він дозволив здійснювати православні Служби Божі, намагаючись вмовити людей прийняти унію. Якщо священики не приєднувалися до унії, Йосафат їх заміняв на католиків. Православних ієрархів з єпархій, які були під контролем Османської імперії і приїжджали до Польщі, Йосафат називав самозванцями і турецькими розвідниками (шпигунами).
Восени 1623 року Йосафат приїхав до міста Вітебськ із пастирським візитом. Деякі жителі Вітебська, яких підтримали козаки і Віленське братство, напали 12 листопада 1623 року на архієрейський будинок і убили Йосафата Кунцевича. Йосафата вбили ніби-то через те, що 12 листопада 1623 року православного священика закрили слуги Йосафата на кухні. Йосафат про це дізнався, коли повернувся додому із Служби Божої. Незважаючи на те, що Йосафат наказав звільнити Іллю, міщани вдарили в міський дзвін (набат), натовп увірвався в дім Йосафата, убила його та побила слугу єпископа. Закривавлене тіло Йосафата перетягнули через місто і скинули у ріку Двіна.
Польський уряд після вбивства Йосафата засудив до смертної кари біля 100 чоловік, у міста відібрали магдебурзьке право, з ратуші зняли дзвін. Жителі Вітебська були зобов’язані були за свій рахунок відбудувати соборну церкву, біля якої був убитий Йосафат. Святого Йосафата поховали у місті Полоцьк.
Після убивства Йосафата польська влада звинуватила Мелетія Смотрицкого у підбурюванні до вбивства. Через це він на початку 1624 року виїхав за межі Речі Посполитої і поїхав до Константинополя, у 1626 році він поїхав до Києва. У червні 1627 року Мелетій Смотрицький перейшов до Руської унійної церкви.
У 1643 році Урбан VIII беатифікував Йосафата (визнав блаженним), Пій ІХ у 1867 році канонізував Йосафата і проголосив покровителем Русі та Польщі. В енцикліці Ecclesiam Dei Пій ІХ назвав Йосафата “апостолом єднання”.
У 1655 році, коли російські війська зайняли місто Полоцьк, архієпископ Руської унійної церкви Антоній Селява переїхав до міста Жировиці, звідки тіло святого Йосафата перевезли до міста Замостя. Після того, як Полоцьк повернувся до Речі Посполитої, мощі святого Йосафата перевезли до Полоцька. На початку ХVIII століття, коли Полоцьк захопили російські війська Петра І, мощі святого Йосафата відвезли до міста Біла (Зараз місто Біла-Підляська у Польщі), де у 1769 році поставили в уніатському храмі святої Варвари. У 1874 році тіло Йосафата замурували у церковному склепі.
У 1917 року мощі святого Йосафата Кунцевича перевезли до Відня. З 1946 року мощі святого Йосафата знаходяться у базиліці святого Петра у Римі.