Катерина Сієнська (Катерина ді Бенінкаса) народилася 25 березня 1347 року у місті Сієна (Італія), померла 29 квітня 1380 року у місті Рим. Терціарка (монахиня у миру) домініканського ордену, письменниця, яка написала твір “Діалоги про Боже Провидіння”. Займалася політичною і миротворчою діяльністю, переконала Григорія ІХ повернутися з Авіньону до Риму. Є однією з чотирьох жінок, які були учителями церкви. Данте на початку ХIV століття, довів, що народна мова volgare може бути літературною мовою. Своїми творами до кінця ХІV століття свята Катерина завершила справу перетворення італійської мови у літературну. Стала першою жінкою, якій дозволили проповідувати у церкві. Пам’ять – 29 квітня.

Батько Катерини – ремісник Якопо ді Бенінкази з міста Сієна, мама – Лапа ді Пьяченті, донька ремісника, який виготовляв лемехи для плугів, а також був поетом, писав вірші. Якопо ді Бенінказі був багатою людиною, сім’я жила у власному будинку із майстернею.

Народилася 25 травня. Мала сестру-близнеця Джованну, яка померла у дитинстві. Батьки взяли у сім’ю 10-літнього хлопчика, сироту, родича чоловіка Ніколетти (сестри Катерини). Цього хлопчика звали Томмазо делла Фонте, він згодом став монахом-домініканцем.

В серпні 1362 року померла Бонавентура, сестра Катерини. Батьки хотіли, щоби Катерина вийшла заміж, однак вона вирішила стати монахинею. Біля 1367 року вона вступила до Третього домініканського ордену “сестер, які каються” (вона прийняла монаші обітниці, але в монастир не переїхала, залишилася жити вдома). Протягом трьох наступних років вона жила у маленькій кімнаті у батьківському домі. Ці три роки вона дотримувалася обітниці мовчання, розмовляючи тільки під час сповіді. Катерина працювала в лікарнях і у лепрозорії.

Під час епідемії чуми у 1374 році померло декілька родичів Катерини. Щоденно вона турбувалася про хворих і бідних. Свята Катерина допомогла навернутися до Бога Ніколо Ді Тульдо із Перуджі, який був засуджений до страти.

У 1368 році у Сієні відбувся політичний переворот, два брата Катерини належали до іншого політичного табору і рятувалися від політичних переслідувань, вони поїхали із Сієни до Флоренції, отримали флорентійське громадянство. У 1368 році помер батько Катерини, вона влаштувала особливу монашу общину, куди переїхала з батьківського дому разом із мамою.

Катерина вела аскетичний спосіб життя. З 1370 року Катерина розсилала листи папському легату кардиналу д’Естену, папі римському, який був в Авіньйоні, італійським правителям.

З часом довкола Катерини згуртувалися учні із різних верств суспільтва, які називали себе катеринатами, їх було біля ста чоловік.

На початку 70-х років XIV століття монах Габріеле да Вольтерра, провінціал ордену францисканців та верховний інквізитор Сієни, богослов і проповідник, разом із богословом, августинцем Джованні Тантуччі прибули до Сієни. Вони давали запитання Катерині про складні проблеми богослов’я. Катерина відповідала на запитання, однак зауважила, що “наука може стати приводом до гріха гордості для тих, хто її вивчає, тоді як єдине, що потрібно знати, це наука Хреста Христового”. Після промови Катерини Габріеле да Вольтерра відмовився від всіх посад, які він займав, і став монахом у монастирі Санта Кроче у Флоренції. Джованні Таннучі став одним із трьох священиків, яким папа доручив сповідувати членів товариства “катеринаті”.

У травні 1374 року у Флоренції Катерина була на судовому процесі, яку проти неї проводив генеральний капітул домініканського ордену. Катерину підозрювали у єресі, однак була виправдана. Після цього судового процесу до Сієни прислали священика Раймонда Капуанського, який став третім священиком у товаристві “катеринаті”. Раймунд Капуанський написав біографію святої Катерини Сієнської, потім став генералом ордену домініканців, після смерті його визнали блаженним.

Катерина приймала участь у політичній діяльності, вона виступала за те, щоби в Італії був мир. Вона намагалася примирити вільні італійські міста з Церквою, це було потрібно, щоби папа римський повернувся до Риму з Авіньону.

Катерині Сієнській Католицька церква дозволила проповідувати у церкві, хоч до неї жінкам у церкві було заборонено виголошувати проповіді. Вона постійно їздила по італійських містах (у 1375 році відвідала Пізу і Лукку), куди її запрошували виголошувати промови, під час цих поїздок вона намагалася примирити міста Італії.

Їздила до Авіньону (разом із секретарем Стефаном Макконі), бажаючи помирити Флоренцію із папою римським. Флоренція, відправляючи посольство до Франції, запросила Катерину як флорентійського посла. Місто намагалося зняти інтердикт, накладений на нього понтифіком. Цей інтердикт був накладений після війни між папською державою під час понтифікату Григорія ІХ та коаліцією італійських держав на чолі із Флоренцією. Інтердикт знято не було, однак внаслідок цієї дипломатичної місії сьомий за рахунком авіньонський папу Григорія ХІ переїхав до Риму (він виїхав з Авіньону у вересні 1376 року, приїхав до Риму 17 січня 1377 року). Збереглося багато листів Катерини до папи римського. У вересні 1376 року Катерина повернулася з Риму до Сієни, де заснувала жіночий домініканський монастир Belcano.

Після того, як папа залишив Авіньон, Катерина поїхала до Сієни. Вона намагалася подорожувати непомітно, однак в місті Тулон люди дізналися, що Катерина буде їхати через їх місто і вийшли їй назустріч, щоби поговорити з нею. Потім вона їхала через місто Ворагіно, де у той час була чума. Свята порадила людям спорудити храм Святої Трійці. З того часу щорічно у квітні у місті проходить процесія у костюмах ХІV століття.

Після повернення до Сієни поїхала до Флоренції, щоби примирити папу римського і флорентійських громадян. З нею поїхала її мама Лапа і сестра Лапа, які стали монахинями. У Флоренції Катерина зустрілася з братами та їх дітьми, вони переселилися до цього міста після громадянської війни у Сієні. Катерина була у Флоренції під час бунту 22 червня 1377 року, вона була у небезпеці через загрозу нападу бунтівного натовпу флорентійців. Дипломатична місія була невдалою,

Свята Катерина навчилася читати після того, як принесла монаші обітниці, писати навчилася у 1377 року. Всі свої твори Катерина диктувала учням (за деякими даними, “Діалоги” Катерина написала самостійно).

У березні 1378 року помер римський папа Григорій ХІ, у листопаді обрали Урбана VI. У Великій схизмі (коли крім папи римського був один або два антипапи) прийняла сторону Урбана VI, виступала проти антипапи Климента VII. Для боротьби проти Великої Схизми до Рипу поїхали секретарі Катерини Бардоччо ді Каньяньї, Нері ді Ландоччо, а також відлюдник фра Санті. Катерина прибула до Риму у листопаді 1378 року разом із невісткою Лізою, Алессію деі Сарачіні, Джованною ді Капо, а також з мамою або сестрою Лапою Бенінказою, вони оселилися у домі на Віа ді Папа (нині там капелла Нунціателла) між Кампо ді Фьорі і церквою Санта Марія (ця церква знаходиться Марсовому полі на площі Мінерви).

Урбан VI Послав до Неаполя Нері ді Ландоччо з листами від Катерини до знатних громадян Неаполя. Королева Неаполя листувалася Катерину, і папа римський думав, що вона прислухається до її думки. Раймонда Капуанського Урбан VI послав з дипломатичною місією до Парижу. Раймонд і Катерина більше ніколи не зустрілися. Раймонд не доїхав до Парижу, оскільки там послів від Урбана VI зустрічали непривітно і через це він переживав за свою безпеку, він залишився у Генуї, де папа римський дав йому інше завдання.

Катерина запропонувала Урбану VI закликати до Риму приора Горгони дона Джованні делле Челле, Уїльяма Фліта, брата Антоніо з Ніси, та декількох інших. Катерина написала лист до Лайоша Угорського щоби він припинив війну з Венецією, Лайош уклав з Венеційською республікою мир.

Заходи, які здійснювала Катерина для боротьби з антипапою:

• писала листи майже всім монархам Європи;
• радила понтифіку обновити склад курії;
• у буллі від 13 грудня 1378 року Урбан VI попросив допомоги у всіх католиків, Катерина розіслала цю буллу зі своїм листом, у якому просила захистити папу римського.

Коли римляни повстали проти Урбана VI Катерина допомогла відновити мир.

В січні 1380 року здоров’я Катерини погіршилося. Вона не могла ходити, її віднесли на літургію у Собор Святого Петра. До кінця лютого її ноги паралізувало. Померла 29 квітня 1380 року у віці 33 роки.

Cпершу Катерина була похована на римському кладовищі на площі Мінерви, через деякий час тіло перенесли до церкви Санта-Марія на площі Мінерви, де вони є донині біля головного вівтаря у дорогоцінному саркофазі (у дорогоцінній раці). Голова і палець зберігаються у базиліці Сан-Доменіко у місті Сієна.

Раймонд Капуанський став генералом ордену домініканців. У 1395 році він написав життєпис Катерини Legenda Major. Була канонізована у 1461 році Пієм ІІ. День пам’яті був 29 квітня, але із 1628 року, щоби цей день не співпадав із днем пам’яті Петра Веронського, день пам’яті Катерини перемістили на 30 квітня, з 1969 року пам’ять святої Катерини знову відзначають 29 квітня.

У 1939 році Католицька церква проголосила святу Катерину покровителькою Італії (також покровителем Італії є Франциск Асизький). У 1970 році Павло VI проголосив  святу Катерину та святу Терезу Авільську учителями Церкви, до того учителями церкви проголошувалися тільки чоловіки.

Твори святої Катерини:

• “Листи” (1370 – 1380 роки), усього 381 лист.
• “Книга божественної доктрини” – Діалоги про Боже Проведіння, або Книга божественної науки (1377 – 1378).
• “Молитви”, усього 26 – 27 молитв, більшість молитв відноситься до 1378 – 1380 років, коли свята Катерина перебувала в Римі.

Книга “Діалоги” складається із 167 розділів, в основі яких були чотири прохання Катерини до Бога:

1. Перше прохання – “милосердя для Катерини”.
2. Друге прохання – “милосердя для світу”.
3. Третє прохання – “милосердя для Святої Церкви”.
4. Четверте прохання – “провидіння для всіх” (провидіння – постійна турбота Бога про всесвіт, живих істот та людей).

Після канонізації святої Катерини Сієнської виникло багато домініканських конгрегацій та братств святої Катерини. “Братство святої Катерини” виникло у Римі в 1580 році і було затверджено Григорієм ХІІІ. Це братство стало основою Міжнародного товариства святої Катерини, яке було засноване у 1970 році.

На честь святої Катерини Сієнської було названо багато жіночих монаших конгрегацій, які були утворені на основі домініканського уставу. У 1917 році А.І.Абрикосова заснувала у Росії домініканську общину терціаріїв на честь святої Катерини Сієнської (А.І.Абрикосова прийняла ім’я Катерина). Всі члени цієї общини були репресовані радянською владою.

Джерела про святу Катерину Сієнську:

1. Твори святої Катерину, зокрема її “листи”.
2. Блаженний Раймунд Капуанський (сповідник святої Катерини, після смерті святої Катерини став генералом домініканського ордену) написав життєпис святої Катерини “Легенда”, книга була завершена у 1395 році.
   
3. “Prosessus” (Processus contestationum super sanctitate et doctrina beatae Catharinae de Senis) – біографія святої Катерини, яка була складена на основі свідчень очевидців і листів її учнів. Ця біографія була складена у 1411 – 1413 роках під редакцією фра Томмазо Каффаріні, пріора церкви Сан Доменіко у Венеції. Серед тих, хто залишив спогади – Стефан Макконі, секретар святої Катерини, після її смерті став генерал-пріором ордену картузіанців, познайомився з Катериною у 1376 році.
4. Томасо Каффаріні написав “Додатки” до життєпису святої Катерини, а потім – “Молодшу Легенду”, яку на італійську мову перевів Стефан Макконі.