Святий Ісидор Севільський нарожився приблизно у 560 році, у місті Гіспала (Вестготське королівство, Іспанія), помер 4 квітня 636 році у місті Гіспала (Вестготське королівство, Іспанія. Архієпископ міста Гіспала (Севілья) (600 або 601 рік – 636 рік), останній латинський отець Церкви, компілятор мосарабського (іспанського) обряду Служби Божої. Є засновником середньовічного енциклопедиста, був церковним письмиенником. Написав Magnum opus – “Етимології” у 20 книгах, це була універсальна енциклопедія, яка систематизувала пізньоантичні знання, які були викладені відповідності із християнським віровченням.

Батько Ісидора походив із знатного іспано-римського роду, мама була родичкою вестготських королів. Біля 600 року став гіспальським архієпископом (попереднім гіспальським архієпископом був його старший брат Леандр). Був ініціатором Другого Севільського та Четвертого Толедського соборів (633 рік). В часи, коли святий Ісидор був архієпископом, у Вестготському королівстві правили королі Ліува ІІ, Віттеріх, Гундемар, Сісебут (він був учнем святого Ісидора), Реккаред ІІ, Свінтіла, Сісенанд.

Вважався святим з ІХ століття, у 1598 році канонізований, у 1722 році проголошений учителем Церкви. Старші брати Ісидора Леандр і Фулгенцій, а також сестра Флорентина є святими. Вважається покровителем інтернету.

Про життя Ісидора Севільського ми дізнаємося у його творах та творах його сучасників. Основних джерел є п’ять – про старшого брата Леандра написано у 41 розділі трактату “Про знаменитих чоловіків”. Про Ісидора написано у 21 розділі послання єпископа своїй сестрів Флорентіні, цей 21 розділ має назву “Про правила поведінки для дівчат” (De institutione virginum). Деякі дані є у вступі до творів Ісидора, цей вступ був написаний його знайомим Брауліо Сарагоським, єпископом Цезаравгусти (Цезаравгуста – римська назва Сарагоси). Також відомості про Ісидора є у 9 розділі, який додав Ільдефонс Толедський у трактат “Про знаменитих чоловіків”.

Про життя Ісидора даних небагато, однак є детальна розповідь про його смерть. Ця розповідь була написана учнем Ісидора – кліриком Редемптом. Є життєпис ХІ століття, складений невідомим автором на основі текстів єпископів Брауліо та Ільдефонса, є версія, що автором був єпископ Брауліо. Наступний відомий нам життєпис був складений на рубежі ХІІ – ХІІІ століть, домініканець Родерік Церратський видав його скорочений варіант біля 1272 року, цей скорочений твір супроводжував деякий новий матеріал.

Ісидор Севільський походив із знатного іспано-римського року з Нового Карфагену. Його батько Северіан був державним службовцем, у більш пізніх життєписах Ісидора Северіана називали префектом Карфагенської провінції. Мама Теодора (Туртурра) була за однією версією донькою готського короля, за іншою – походила з іспано-римського роду. Батьки були католиками. У Северіана і Теодори було четверо дітей – три сина (Леандр, Ісидор і Фульгенцій), які стали єпископами і донька Флорентина. Всі діти після смерті були канонізовані.

Ісидор був наймолодшою дитиною у сім’ї. Дата його народження точно невідомо, можливо, він народився під час правління вестготського короля Леовігільда (568 – 586), хоча, можливо, він народився раніше, в 560 році (за деякими писемними джерелами). Британський історик Роджер Коллінз висунув теорію, згідно з якою Ісидор мав візантійське походження і народився у Новому Карфагені.

Біля 554 року батьки Ісидора з дітьми залишили Новий Карфаген. Різні дослідники наводять різні причини від’їзду. Згідно із першою версією, вони постраждали після захоплення провінції візантійськими військами, за іншою версією, Северіан, будучи католиком, постраждав під час аріанських переслідувань короля Агіли І у 549 або 552 році.

Северіан і Теодора переселилися до міста Гіспаліс (столиця провінції Бетіка). Це був великий центр культури та освіти, де була єдина в Іспанії соборна школа (аналог сучасної вищої школи). Можливо, у батьків Ісидора у цьому місті була нерухомість або жили родичі. Через деякий час після переїзду до Гіспаліса батько помер, а мама і сестра стали монахинями.

Ісидора різним наукам навчав його старший брат Леандр. Після вступу у 578 році на посаду архієпископа міста Севілья Ісидор продовжив навчання у соборній школі, при які була велика бібліотека (в цю бібліотеку увійшла бібліотека батька Ісидора). Ісидор у передмові до книги “Етимології” відзначав, що любив вчити уривки з книг напам’ять.

Ісидор вивчав дисципліни тривіуму і квадривіуму, знав грецьку і єврейську мову, читав античних філософів. Він добре знав Біблію, яку постійно цитував у своїх творах. З церковних авторів він вивчав твори Августина і Григорія Великого, який спілкувався з Леандром Севільським.

Ісидор вивчав постанови церковних соборії, копії яких зберігалися у йього бібліотеці. Про праці античних авторів Іридору розповідав його брат Леандр. Написав книгу “Етимології” та передмову до цієї книги. Вивчав праці Платона та Арістотеля. У своїх працях цитував Плавта, Вергілія, Маріана Капеллу, Кассіодора. Часто цитував Цицерона, в “Етимологіях” є 55 цитат з його творів, 11 цитат Цицерона є у “Дифференціях”. Також Ісидор вивчав твори Варрона, Тіта Лівія, Светонія.

Ісидор писав класичною латинською мовою. З римських юристів вивчав правознавця ІІІ століття Юлія Павла. Він ніколи не посилався на “Бревіарій Аларіха”, а, цитуючи більш ранніх юристів, використовував фрагменти, які не увійшли до складу готського кодексу. Невідомо, чи Ісидор читав “Корпус громадянського права” візантійського імператора Юстиніана. Невідомо, чи знав готську мову, яка у той час майже не вживалася у побуті, хоча дослідник Ф.Аревало знайшов у працях Ісидора 1640 готських слів.

У 579 році почалося повстання святого Герменгільда (який став католиком, католичкою була його дружина, франкська принцеса Інгунда), проти батька – короля Леовігільда. Єпископ Леандр за наказом Герменгільда поїхав до Константинополя, щоби візантійці підтримали надали підтримку Герменгільду. У “Життєписі” Ісидора наводиться один із листів Леандра до Ісидора, в якому той писав не твердо стояти за католицьку віру і не боятися смерті. Повстання зазнало поразки, у 585 році Герменгільда стратили. Леандр продовжив бути севільським єпископом і був призначений вихователем спадкоємця престолу – майбутнього короля Реккареда І.

Коли Реккаред І став королем, з ним спілкувався Ісидор Севільський. У 587 році король Реккаред став католиком і скликав у столичному місті Толедо у 589 році Третій Толедський собор, на якому було прийнято рішення про сприяння переходу вестготів з аріанства у католицьку християнську віру, про це писав Григорій Турський. Це створило союз між церквою і державою і сприяло подальшій кар’єрі Ісидора.

Біля 590 року Ісидор став монахом.  Король Реккаред і севільські священики переконували Ісидора вийти з монастирських стін і зайнятися проповідуванням християнства та адміністративною діяльністю в Католицькій Церкві. Ісидор став дияконом-помічником при єпископській кафедрі Леандра.

У 598 або 599 році Леандр захворів й Ісидор зайняв єпископську кафедру, яку перед ним займав Леандр. У 600 році Ісидора призначили архієпископом Гіспальським, у життєписі говориться, що в обранні архієпископа приймали участь священики і парафіяни і що воно було підтверджено королем Реккаредом і папою римським Григорієм Великим.

Після смерті короля Реккареда у 601 році єпископ міста Севілья (тоді місто називалося Гіспала) король Ліува ІІ був у 603 році убитий Віттеріхом, який проголосив себе королем і покровителем аріанства. При королі Гундемарі у 610 році єпископа Ісидора запросили у Толедо на єпархіальний собор.

У 612 році королем вестготів став Сісебут, який був учнем єпископа Ісидора. Король був освіченою людиною і писав вірші. Сісебут підтримував діяльність Ісидора, яка була спрямована на  розвиток освіти у Вестготському королівстві.

Для навчання священиків Ісидор заснував в околицях Гіспаліса школу при монастирі, в якій навчання тривало чотири роки. Цю школу закінчили Ільдефонс Толедський та єпископ Брауліо.

Ісидор Севільський був радником короля Сисебута. У 615 році король примусив євреїв прийняти християнство, Ісидор докоряв королю за це, вказуючи на “нехристиянські методи”, про що він писав у “Хроніці” та “Історії готів”.

13 листопада 619 року під керівництвом Ісидора у Севільї відкрився провінційний собор єпископів Бетики (Другий Севільський собор), на якому було 7 єпископів і два представника короля. На цьому соборі розглядалося питання про монофізитського єпископа Григорія із Сирії, який просив в Італії притулку. Єпископ Ісидор сказав, що він повинен публічно зріктися монофізицтва, а також проголосити, що у Христос був Богом і людиною (монофизити проголошували, що Христос був Богом, а людиною не був).

У 621 році вестготським королем став воєначальник Свінтіла, який вигнав з Іспанії візантійців і об’єднав Піренейський півострів під владою вестготів. Ісидор в “Історіх готів” присвятив королю Свінтілі панегірик, у якому говорив про те, що він хороший християнин, добре знає юриспруденцію.

У 624 або в 625 році у Гіспалісі під керівництвом Ісидора пройшов єпархіальний собор (Третій Севільський Собор), на якому з посади єпископа було знято Марціана – наступника його брата Фульгенція на єпископській кафедрі міста Астіга. На цьому ж соборі засудили за аріанство єпископа Сінтарія. Відомості про ці події є у посланні єпископа Брауліо.

У 631 році за підтримки франків готська знать скинула короля Свінтілу. Новим королем став узурпатор Сісенанд, під час цього державного перевороту передача влади відбулась без кровопролиття, Свінтілу відправили у заслання до міста Толедо.

Коли Ісидор запропонував королю Сісенанду провести собор для призначення нового єпископа міста Тарракона, Сісенанд не прийняв рекомендованого Ісидором кандидата, але в цілому король підтримував Ісидора. Собор відкрився 5 грудня 633 року у місті Толедо (Четвертий Толедський собор) і був одним із найбільш важливих провінційних соборів Іспанії. Ісидор очолював собор (він був найстарішим іспанським єпископом). Собор відкрився сповіданням католицької віри.

Постанови собору: перша група канонів собору (2 – 17) була присвячена організації Служби Божої. Вперше у всіх храмах Іспанії та Нарбонської Галлії встановлювалися одинакова Служба Божа (мосарабський обряд, він на соборі не виник, а був утворений з різних іспанських католицьких обрядів служіння Служби Божої). Друга група канонів собору (18 – 48) містила дисциплінарні вимоги до священиків. Третя група канонів собору (49 – 56) містила рекомендації для деякої категорії християн, зокрема для вдів і тих, хто кається. У канонах 57 – 66 заборонялось насильне охрещення іудеїв. Канони 67 – 74 стосувалися вільновідпущеників. Останній 75 канон підтверджував законність королівської влади Сісенанда, а також встановлював порядок наслідування королівської влади – новий король повинен обиратися на загальних зборах готської знаті та єпископату.

Про останні години Ісидора Севільського написав священик Редемпт. Не зважаючи на хвороби, Ісидор багато працював, займався благодійністю. В останні шість місяців у резиденцію єпископа постійно приходили бідні люди просити про допомогу.

Перед смертю Ісидор посповідався, попросив пробачення у людей, які були у храмі. Єпископ наказав роздати своє майно бідним. Ісидор помер через 4 дні після сповіді у монастирській келії, 4 квітня 636 року. Місце цього початкового поховання невідоме.

Єпископ Ільдефонс написав епітафію, в якій говорилося, що тіло Ісидора поклали у родинну усипальницю поряд із братом Леандром та сестрою Флорентіною. Згідно з іншими даними, Ісидора поховали в засновааній ним церкві у істі Сантипонсе (це місто входить у провінцію Севілья).

У 1062 році за наказом короля Фердинанда І мощі Ісидора Севільського були перенесены до міста Леон і поміщені в церкві святого Іоанна Предтечі, ця церква була наступного року названа церквою святого Ісидора. Зараз мощі святого Ісидора зберігаються у срібній скрині (раці).

Валерій із Бієрцо писав, що Ісидор “відродив основи римської мудрості”. Діячі Каролінгського відродження Фредегар і Вінсент із Бове позитивно оцінювали внесок Ісидора у культуру, на основі його трактатів писали свої твори Рабан Мавр і Алкуїн. Данте у “Божественній комедії” відзначив Ісидора серед найвищих духовних авторитетів. Петрарка казав, що праці Ісидора були популярними у XIV столітті.

Ісидор Севільський з ІХ століття включався в західні церковні календарі та мартирологи, його ім’я згадується у галському “Мартиролозі Усуарда” середини ІХ століття, літаніях Псалтиря Карла Великого та в декількох літургічних текстах, які були створені на території Франції та Німеччини у ІХ – ХІ століттях.

На Восьмому Толедському соборі 653 році Ісидора назвали “видатним вченим”. Канонізація Ісидора Севільського відбулася у 1598 році, пам’ять  4 квітня.

Ісидор Севільський вважається покровителем студентів. 25 квітня 1722 року Іннокентій ХІІІ проголосив його учителем церкви. У католицькій іконографії його зазвичай зображують як старшу людину в єпископському одязі з пером чи книгою у руках, на деяких картинах він стоїть біля вулика чи оточений роєм бджіл.

У 1999 році Іван Павло ІІ проголосив Ісидора Севільського святим покровителем Інтернету і тих, хто працює на комп’ютері. У 1935 році Міжнародний астронімічний союз присвоїв ім’я Ісидора Севільського кратеру на видимому боці Місяця.

На рубежі VI – VII століть у Європі закладувалися основи середньовічної культури. Перший напрямок ранньосередньовічної культури представляли Леандр Севільський і папа Григорій Великий. Вони вважали, що використання античної спадщини потрібно мінімізувати через значний язичницький вплив на античну культуру, а потрібно створювати нову християнську культуру, основою якої є Біблія. Інший наприямок ранньосередньовічної культури представляв Ісидор, який вважав, що у язичницькій культурі є багато світського (звичайні буденні речі, які використовувалися для розвитку язичницької культури) і корисні світські античні речі потрібно використовувати для розвитку християнської науки і культури (звичайно, відкидаючи все, що було язичницьким). Тобто Ісидор виступав за розвиток античної науки, усуваючи все язичницьке, що було в античній культурі. Для реалізації двох напрямків у Вестготському королівстві були хороші умови. В часи Римської імперії Іспанія була однією із найбільш розвинених у культурному плані провінцій, а варварське завоювання не завдало таких спустошень, як в Італії, Галлії та Британії. В Іспанії ще зберігалися римські традиції в освіті, у Севільї були школи і бібліотеки. Політика вестготських королів передбачала подолання відмінностей між германцями та іспано-римлянами. В 589 році багато аріан стали католиками.

Церква в Іспанії в VI – VII століттях приймала участь у цивільному управлінні Королівства Вестготів, оскільки священики мали хорошу освіту. В Іспанії вперше в історії християнства церква стала ядром суспільної системи і приймала участь в консолідації суспільства в умовах нестабільності центральної влади, яка виявлалася у частій зміні королів. Церковні собори не давали стати королівській владі надто авторитарною, а також були судами найвищої інстанції.

В Іспанії не було такого масового бюрократичного апарату, як у Візантії, у VI столітті світські школи припинили існування разом із зникненням римської адміністрації. Освіту проводили монастирські і соборні школи, навчальні програми були світськими, запозиченими з античного світу, але відкидалося все язичницьке, що було в античних навчальних програмах.

В античні часи вченими-енциклопедистами були Марк Теренцій Варрон, Марк Веррій Флакк, Пліній Старший, Светоній, Помпей Фест, Ноній Марцелл. Енциклопедичність була особливістю римської науки та освіти. Деяким античним авторам був властивий енциклопедизм, але не всеохоплюючий, як у “Природній історії” Ісидора, у працях античних науковців-енциклопедистів підсумовувалися знання у певній області науки. Ісидор систематизував античні наукові праці.

Всі твори Ісидора дослідники умовно поділяють на три групи: 1) теологія і біблеїстика; 2) наукові і біографічні; 3) наукові.

1. “Етимологі, або початки” – головна праця Ісидора, яку він почав писати біля 615 року. Початкова редакція була готова до 620 року. На прохання Брауліо Сарагоського, Ісидор продовжив написання трактату. Друга редакція була направлена Брауліо Сарагоському на редагування, цей твір був опублікований у 632 або у 633 році. Матеріал енциклопедії був систематизований за рубриками, але єпископ Брауліо поділи текст на 20 книг і склав до нивх вказівник. До ХІІІ століття текст був дуже популярним. Перше друковане видання було надруковано у 1472 році, і до 1522 року було 10 перевидань.
2. “Про відмінності” (“Дифференції). Найбільш ранній твір Ісидора, дидактичний трактат (дидактика — це галузь педагогіки, що розробляє теорію освіти і навчання), який був призначений для священиків. Перша частина праці “Про відмінності слів” є алфавітним списком латинських синонімів та омонімів, друга частина праці “Про відмінності речей” присвячена богословським термінам.
3. “Про природу речей” – навчальний посібник з елементарної фізики, відомий також як “Книга коліс” через те, що у ній було 6 кругових діаграм. Трактат написали між 613 та 621 роками. Деякі частини цього тексту були включені до складу “Етимологій”.
4. “Про порядок творінь” – трактат, який подібний за змістом до праці “Про природу речей”. Оскільки цей трактат не згадувалася у стародавніх джерелах, існує версія, що він не належить Ісидору (М.Діас-і-Діас у 1953 році висунув версію, що трактат був написаний у VII столітті невідомим ірландським автором), але Ф.Аревало вказував, що трактат написав Ісидор.
5. “Передмови до книг Старого і Нового Заповітів”. Текст написаний до 610 року. Існує припущення, що Ісидор написав ще короткі передмови до Псалтиря та книг пророків.
6. “Про життя і смерть отців” – короткі біографічні помітки про 64 старозавітних праведників від Адама до Юди Маккавея і 22 новозавітних святих – від праведника Захарії до апостола Тита. Кожна стаття включає опис походження святого, його діянь, заслуг, смерті і місця поховання.
7. “Алегоріїї Священного Писання”, відомі також під назвою “Про імена Закону та Євангелія” – трактат, у якому перекладаються імена, які згадуються в Біблії.
8. “Питання по Старому Заповіту” – великий трактат, який залишився незавершеним через роботу над “Етимологіями”. Трактуються події історичних книг Старого Заповіту – П’ятикнижжя, Книги Ісуса Навина, Книги Судей Ізраїля, Книги Царств, Книг Єздри і Книг Маккавейських.
9. “Про католицьку віру у порівнянні з іудейською”. Трактат було складено біля 612 року на прохання його сестри Флорентини. Перша частина трактату була присвячена Ісусу Христу і другому пришестю Христа, друга частина – історичним наслідкам
10. “Сентенції”, інша назва – “Про найвище благо” – викладення вчення Християнської Церкви.
11. “Про єресі” – невеликий трактат, який відомий з єдиного рукопису, що був відредактований анонімним автором. У цій праці є перелік відомих на той час єресів і розколів, цей перелік відрізняється від переліку з 8 книги “Етимологій”.
12. “Про церковні богослужіння”, відомий під заголовком “Про походження богослужінь”. Трактат в двох книгах, написаний між 589 і 615 роками на прохання брата Ісидора – єпископа Фульгенція. Книга 1 “Про походження богослужінь” містить важливі відомості про встановлення християнської літургії. Книга 2 “Про походження священиків” містить відомості про церковні посади, богослужіння і таїнства. Деякі матеріли увійшли в VI і VII книги “Етимологій”.
13. “Хроніка” – історичний трактат, який був написаний на основі схожих праць Юлія Африкана, Євсевія Кесарійського, блаженного Ієроніма і Віктора Туннунського. Хроніка охоплює всі події світової історії від створення світу до короля Сісебута. Особлива увага надається подіям, які відбувалися в Іспанії. Ісидор засуджував тих, хто очікував швидкого кінця світу і наприкінці трактату писав, що час настання конця світу відомий тільки Богу. “Хроніка” швидко стала відомою за межами Іспанії, вже в 626 році її читали в Італії. Праця існує в двох редакціях, перша коротка редакція убла готова ще в 615 році. Спрощений варіант короткої редакції “Хроніки” був включений до V книги “Етимологій”.
14. “Історія готів, вандалів та свевів” або “Про походження готів, вандалів і свевів”. Трактат існує в двох редакціях, коротка редакція була завершена приблизно у 619 році, повна версія були написана у 624 або 625 році на прохання короля Свінтіли. Складається з трьох частин – історії готів, вандалів і свевів.
15. “Про знаменитих чоловіків” – трактат, який був написаний у 615 – 618 роках. У початтковій версії трактат включав 33 огляди життя і творчості церковних письменників, 12 з яких були іспанцями, а шестеро – сучасниками Ісидора. Після смерті Ісидора єпископ Брауліо доповнив книгу біографією Ісидора. Приблизно в ІХ – Х століттях невідомий автор довів число статей до 46, у такому вигляді трактат переписувався і видавася у друкованому вигляді.
16. “Синоніми” або “Монологи” написані біля 610 – 615 років. Складається з двох частин: “Плач грішної душі” і “Правило життя”. Перша частина побудована у вигляді діалогу між душою і розумом, у другій розповідається про гріх та його негативні наслідки.
17. “Монаше правило” – монастирський устав, який був складений у 610-і роки для монастиря святого Гонорія.

Хоч у списку єпископа Брауліо Сарагоського не згадуються поетичні твори, у рукописах збереглося 27 епіграм, які були датовані 604 роком, вони були присвячені церковним письменникам, включаючи Оригена, Августина, Іоанна Золотоуста, Кіпріана Карфагенського. Також збереглося 8 листів Ісидора Севільського, з яких 5 були адресовані Брауліо Сарагоському і написан між 610 і 633 роками. Існують твори, авторство яких точно не встановлено, Наприклад “Дисциплінарні настанови” – П.Ріше вважав, що були написані Ісидором, а Р.Грісов вважав, що були написані у VIII столітті.

Можливо, Ісидор був автором творів “Суперечка добрих і поганих справ”, “Поради сестрі”, “Пояснення П’ятикнижжя” (за іншою версію ці твори написані в Іспанії VII століття), трактат “Про сім ступенів служінь” (за іншою версією був створений в Галлії у V – VII століттях”), “Сповідь святого Ісидора” і декілька проповідей.