Старозавітні реліквії

Скинія Завіту

Скинія Завіту

У Синайській пустелі ізраїльтяни спорудили переносний намет для поклоніння Богові – скинію. Скинія була споруджена з дорогоцінних металів, більшу частину яких ізраїльтяни вивезли з Єгипту. Приміщення для проведення богослужінь мало розміри 15 м удовжину, 5 м вширину і висотою 5 м. Скинія окрім дерев’яних рам, з’єднаних брусами і окутих золотом, скинія мала ще десять завіс, виготовлених з тонкого льняного полотна, блакиту, пурпуру і кармазину. Всередині святилище було розділене на дві частини чотирма стовпами, обкладенимии, як і всі зовнішні стовпи, золотом. Стовпи опиралися на срібні підніжки-підпори. Згідно з Господнім Заповітом, третина преміщення була виділена для “Святая Святих”, решта площі було призначено для переднього приміщення – Святого[1].

Старозавітні реліквії

У глибині споруди знаходилося Святеє Святих (5х5х5 м). Сюди міг заходити первосвященник тільки раз на рік. Тут стояв Кивот Завіту – скриня розміром 1х0,6 м, виготовлений з акації, обшитий золотом. У Кивоті Завіту зберігалися скрижалі з десятьма заповідями, миска манни та Ааронова палиця. Можливо, скрижалі та Кивот пропали під час вавилонського полону. У Святая Святих знаходився стіл з хлібами, підсвічник і жертовник для кадіння. Ці реліквії, можливо, пропали під час зруйнування Єрусалиму римлянами у 70 р. н.е. В цілому характер виготовлення скинії та Кивоту вказує на єгипетське запозичення, ритуали іудейських священиків подібні на поведінку хетських та сирійських жерців[2].

Ковчег був розміщений царем Соломоном у Храм, який був споруджений в Єрусалимі. Там Ковчег зберігався у спеціальному приміщені, яке також називалося Святе Святих, аж до 597 р. до н.е., коли Єрусалим був захоплений вавилонським царем Навуходоносором. Далі сліди Ковчега губляться. Але, судячи з одного з біблійних текстів, незадовго до падіння міста іудейська святиня була надійно схована у печере десь в околицях Єрусалима: “Єремія знайшов житло у печері і вніс туди Скинію, і Ковчег, і жертовник кадильний, і загородив вхід. Коли потім прийшли деякі з супутників, щоби помітити вхід, то не змогли знайти його”. (“Друга книга Маккавейська”, 2, 5 – 6)

У Біблії повідомляється, що плем’я Хама, через загрозу розсіяння та рабства в союзі з іншими племенами почало будувати Вавилон і в ньому високу башту, яка б могла слугувати центром племен і в той самий час знаком їх рівності. Але Господь змішав їх мови, так що вони повинні були припинити будівництво, оскільки не могли розуміти один одного[1].

В археологічній науці існує два погляди на місцезнаходження Вавилонської вежі. Незначна частина дослідників локалізують її на руїнах в Борсіпі, у 15 км від Вавилону, – Г. Роулінсон там знайшов клинописну табличку з написом: “Вежа Борсіпі, яку побудував попередній цар, довів її до 42 ліктів висоти, але не закінчив будову”. Загальноприйнято вважати справжнє місце Вавилонської вежі в центрі Вавилону. Там на північ від храму Мардука Р. Кольдевей знайшов на місці давніх руїн основу легендарної башти[2]. Джордж Сміт знайшов на розкопках табличку з інтригуючим текстом: “Будова цієї вежі образила богів. Вночі вони розвалили те, що було збудоване. Людей вони розсіяли далеко і мову їх зробили незрозумілою”[3].

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

18 + 12 =