Іоанн Павло ІІ та Європа

Іоанн Павло ІІ на зутрічі з сім'ями

Іоанн Павло ІІ на зутрічі з сім’ями

Особливу роль у мирному процесі Святий Отець відводить Європі. Він визнає її результатом взаємодії двох культур – католицької і православної. Як відомо, покровителем Європи Католицька Церква вже давно вважає святого Бенедикта, Іоанн Павло ІІ під час свого понтифікату визнав рівноцінними її співпокровителями також св.Кирила та Мефодія. Він зазначає: «У своїй географічній цілості Європа є, можна сказати, результатом взаємодії двох течій у християнській традиції, з якими об’єднані також дві різні, але в той же час взаємодоповнювані форми культури. Святий Бенедикт виявився у самому зосередженні тієї течії, що виходить з Риму, від престолу послідовників святого Петра. Святі Солунські брати виводять на перший план перш за все вклад давньогрецької культури, а потім силу впливу Константинопольської Церкви і східної традиції, яка так глибоко ввійшла у духовне життя і культуру багатьох народів і країн у східній частині Європейського континенту. Ось чому сьогодні… здійснюються рішучі кроки, спрямовані на відновлення повноти спілкування, проголошення святих Кирила і Мефодія Співпокровителями Європи поряд зі святим Бенедиктом повністю відповідає потребам нашого часу» [149].

Європа, на думку Іоанна Павла ІІ, займає особливе місце в культурному процесі. У промові «Загальні християнські корені європейських народів», адресованій учасникам міжнародного колоквіуму, Папа зазначив: «У нас є культурна Європа з її великими здобутками у філософії, мистецтві, релігії, які вирізняють її посеред усіх континентів і роблять її наставницею: є Європа-трудівниця, яка завдяки науковим і технічним пошукам пройшла через різні стадії цивілізації, поки не досягла сьогоднішньої епохи, епохи промисловості та кібернетики; але є і Європа трагічна для багатьох народів і країн, Європа крові, сліз, боротьби, розколів, жахливої жорстокості. Незважаючи на настанови видатних людей, і в Європі розгортається грізна драма гріха та зла, що сіє, згідно з євангельською притчею, згубні паростки на полі історії. І нині питання, що невідступно стоїть перед нами, – це саме спасіння Європи і світу від подальших катастроф» [150].

В апостольському посланні у зв’язку з п’ятидесятою річницею початку Другої світової війни Святий Отець зазначає: «Не будемо забувати, зокрема, про Європу, де виникла ця жахлива війна, про Європу, що протягом шести років переживала істинно хресні муки, з яких вона вийшла зруйнованою і знекровленою… Вчора цей континент був розсадником війни, сьогодні йому належить стати «миротворцем» [151].

Папа вбачає в Європі важливий фактор світової стабільності: «Особлива турбота про мир у всьому світі – ось покликання Європи, яка народжена у християнському дусі і базується на християнській основі. У багатьох регіонах земної кулі відсутній міцний мир чи він під серйозною загрозою. Тому європейський континент потребує постійного і узгодженого співробітництва з усіма народами – заради миру і блага, на які кожна людина і кожна людська община мають священне право».

Папа вказує на єдність і розділеність Європи одночасно. На симпозіумі Ради Єпископських Конференцій Європи Понтифік зазначив: «На тілі Старого Світу ще є рани минулого, далекого і недавнього, позначеного військовими, ідеологічними, політичними, економічними протистояннями. Можна задуматись, чи не стала сьогодні Європа міфом, можна доводити, що насправді існують дві різні Європи: від Європи економічної і політичної до культурної і військової. Незважаючи на потяг до подолання роздрібленості, що виникла в ході історії, на сили, які працюють на єдність, роз’єднуючі лінії позначають на континенті кордони між Сходом і Заходом, Північчю та Півднем. Наше зібрання усвідомлює, але не приймає ці кордони, поділ та протистояння» [152].

Іоанн Павло ІІ активно виступає і за духовну єдність європейського континенту. Він зазначає: «Більше, ніж коли-небудь, необхідно визнати, що вшанування людської гідності і справжньої свободи не може бути перерване ніяким кордоном, особливо ж кордоном, що проходить через європейський континент. І більше, ніж коли-небудь, необхідно розуміти, що Європа у її тісних географічних кордонах, з її спадковою культурою і цивілізацією може будувати своє майбутнє лише на основі непохитних моральних принципів і у тому разі, якщо творча праця євангельського духу не припиниться через завоювання і поневолення людей і народів» [153].

Християнство завжди посідало особливе місце у формуванні європейця. Папа зазначає: «Ми живемо сьогодні в Європі, де все сильнішими стають спокуси атеїзму та скептицизму, де розповсюджується моральна розгубленість і, як її наслідок, спостерігається розпад сімей та занепад моралі… Криза цивілізації та занепад Європи означають лише крайню нагальність та необхідність Христа та Євангелія. Християнське розуміння людини, образу Божого у грецькому богослів’ї, яке так шанували святі Кирило і Мефодій і розвивав святий Августин, – це корінь народів Європи, до нього і слід з любов’ю та доброю волею звернутися, аби принести мир і спокій нашому часу, і лише так розкривається людський зміст історії, яка насправді є «Історією спасіння» [154]. Папа також вказує: «…зміни європейської свідомості у бік радикальнішого заперечення християнської спадщини можна зрозуміти до кінця тільки у глибокому зв’язку з християнством. Кризи європейця – це кризи християнина. Кризи європейської культури – це кризи культури християнської» [155].

У проповіді в Гнезно Папа зазначав: «Чи не в тому бажання Христа, чи не в тому воля Святого Духа, щоб цей Папа-поляк, Папа-слов’янин виявив сьогодні духовну єдність Християнської Європи? Ми знаємо, що християнська єдність Європи складається з двох великих традицій: Заходу і Сходу. Ми, поляки, як і наші брати литовці, протягом цілого тисячоліття вибирали причетність до західної традиції, усю цю тисячу років незмінно поважали християнські традиції Сходу» [156].

У виступі в Європейському Парламенті Папа так підсумував своє бачення майбутнього розвитку Європи: «Майбутня об’єднана Європа, що відкрита до Сходу цього континенту і проявляє широту у ставленні до народів другої півкулі, повинна знову стати світочем світової цивілізації:

  • Перш за все вона повинна примирити людину з творінням, ретельно оберігати природу, її фауну і флору, повітря і ріки, її крихку рівновагу, її небезмежні ресурси, її красу, що славить Творця.
  • Вона повинна примирити людину з братами так, щоб європейці приймали один одного, незважаючи на культурні традиції чи ідейні течії, і приймали іноземців і біженців, не цураючись духовних багатств людей інших континентів.
  • І, наостанок, вона повина примирити людину із самою собою: так, вона повинна трудитися заради відтворення цілісного і повного уявлення про людину і світ, проти культури недовіри до людини і дегуманізації, заради світогляду, в якому наука, техніка і мистецтво не позбавляють, а пробуджують віру в Бога».

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

8 + twenty =