Джерело натхнення Іоанна Павла ІІ

Молитва - джерело натхнення Іоанна Павла ІІ

Молитва – джерело натхнення Іоанна Павла ІІ

Друзі, які знають Войтилу здавна, вважають, що молитва і християнська медитація є головними джерелами його фізичної і розумової сили, а також вражаючої здатності відновлювати енергію – незважаючи на вбивчий графік ватиканського життя і вимотувальні поїздки по усьому світу [132]. Іоанн Павло ІІ в основу своєї діяльності, в тому числі миротворчої, поставив принципи, які випливають зі Святого Письма, з вчення Ісуса Христа, принципи, близькі кожній людині, незважаючи на релігійну, чи національну, чи расову приналежність.

Джерело натхнення Іоанна Павла ІІ

На одній з конференцій католицьких єпископів вказувалося, що основне завдання нашого суспільства грунтується на двох істинах. Перша випливає з Євангелія: «Блаженні миротворці, бо вони назвуться дітьми Божими». Інакше любив повторювати Папа Павло VІ: «Якщо ви хочете миру, працюйте на справедливість». Ці дві істини, йшлося на єпископській конференції, вказують на нашу місію: «Бути християнином – це бути миротворцем і творити мир – працювати для утвердження справедливості» [47, с. 36 з 39].

Папа виступає за застосування «моральної сили» та «голосу совісті» в міжнародних відносинах[133]. Молитву Іоанн Павло ІІ визначає одним із засобів боротьби за мир. З 1986 року в Асізі, місці народження святого Франциска, регулярно відбуваються міжконфесійні моління за мир під особистим патронатом Іоанна Павла ІІ [134]. На одній з таких зустрічей 26 жовтня 1986 року Папа зазначав: «Зібрання стількох керівних церковних діячів для молитви саме по собі є зверненим до світу закликом усвідомити існування певного іншого виміру миру і іншого способу його досягнення, тобто миру не як результату переговорів, політичних компромісів чи економічних домовленостей, але як результату молитви, яка, незважаючи на всі відмінності релігій, є виразом загального зв’язку з верховною силою, що переважає усі наші людські можливості» [135].

В гомілії, проголошеній італійською в день інавгурації свого понтифікату, він закликав католиків «не боятися прийняти Христа і його владу». Тоді він сказав: «Не бійтесь! Відкрийте широко двері перед Христом і його силою спасіння! Відкрийте кордони держав, економічних і політичних систем, широких галузей культури, цивілізації і розвитку! Не бійтесь! Христос знає, що живе в людині… Він один це знає!» [136].

Важливе місце у своїй діяльності Папа відводить Святому Духу. На початку 2000 року він виголосив промову [137]: «У першу неділю Адвенту розпочався другий рік безпосередньої підготовки до Великого Ювілею року 2000, присвячений Святому Духові. Дух надії діє у світі. Він присутній у діяннях тих, хто безкорисливо служить упослідженим і стражденим, хто приймає емігрантів і біженців, хто відважно виступає проти етнічної, культурної чи релігійної дискримінації окремих осіб чи цілих народів; Він присутній, зокрема, у великодушних діяннях тих, хто терпляче й невтомно прагне до зміцнення миру й примирення поміж давніми суперниками й ворогами. Ось знаки надії, які спонукають шукати справедливість, що веде до миру!».

Вже з перших днів свого понтифікату Іоанн Павло ІІ почав втілювати в життя християнські принципи, серед яких одним з основних є святість людського життя. Папа пише: «Право на життя – найфундаментальніше право людини. І все ж певний тип людської культури хоче заперечити його, перетворюючи у «небажане право» – і тоді його доводиться відстоювати. Але немає нічого іншого, що більшою б мірою стосувалося самого існування особистості! Право на життя – це право на народження, а потім – право на існування до природньої смерті: «Доки живу, маю право жити» [138].

У своїх промовах Іоанн Павло ІІ постійно звертається до Біблії, порівнюючи події минулого з сьогоднішніми: «Постійні конфлікти, як ніколи раніше, глибоко і невпинно вражають та підточують сучасний світ. Це явище, надзвичайно різноманітне у своїх проявах, відрізняється від слушного плюралізму ідей та течій і проявляється у злочинному протиставленні людей, груп, категорій, націй та блоків країн. Ці суперечності набувають форм насильства, тероризму, війни. Сучасне людство, бажаючи довести свою всесильність, ще раз, але тепер у безмежно більшому масштабі, повторює нерозумний досвід Вавилонської вежі, що викликає боротьбу, роз’єднання та гніт… З іншого боку, ніщо не в силі зламати прагнення окремих осіб та цілих народів до безцінного добра миру і справедливості. Євангельське благословення «Блаженні миротворці» знаходить серед людей нашої доби нове, глибоке відлуння: цілі народи сьогодні живуть, страждають та працюють задля миру. Щораз більше людей та їх угруповань вибирають шлях співучасті у житті суспільства, щоб реалізувати прагнення миру. На цьому шляху ми зустрічаємо багатьох віруючих мирян, які активно, усім серцем, беруть участь у суспільній та політичній сферах як інституцій, так і добровільних організацій, допомагаючи останнім» [139].

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

one + nine =