На сьогодні стан наукового вивчення Плащаниці такий, що нема достатньо доказів для того, щоб автентичність Плащаниці стала незаперечною істиною для усіх науковців. Проте Плащаниця залишається основною християнською реліквією, мільйони людей на землі вірять, що Плащаниці дійсно 2000 років. І ці люди мають багато підстав вірити.
Відомо багато випадків, коли атеїсти, що займались Плащаницею, ставали віруючими, не знаходячи пояснень явищам, пов’язаним з нею. Зокрема, вивчаючи Плащаницю, віруючим стали атеїст та вільнодумець, професор порівняльної анатомії І.Делаже, атеїст професор хірургії П.Барб’є. Ознайомившись з результатами досліджень, невіруючий професор Сорбони Овелаг глибоко замислився і раптом з просвітленим обличчям прошепотів: “Він дійсно воскрес!”. Почавши вивчати Плащаницю, невіруючий англієць Вілсон у процесі своїх досліджень став католиком [1]. О. Гліб Каледа, російський дослідник Плащаниці, писав: “Присвятивши багато років збиранню матеріалу про Туринську Плащаницю, я відчув, що мене вже не стосуються слова, які Христос сказав апостолові Томі: “Щасливі ті, які не бачивши, увірували” (Ів 20:29). Я вклав пальці свої у рани Його і руку Його” [2]. Дуже характерним є факт, що жоден віруючий з числа вчених, які контактували з Плащаницею, не став атеїстом!
Можна також навести деякі висловлювання юристів та істориків про воскресіння Ісуса. Едвард Кларк пише: “Я здійснив ретельний відбір свідчень, пов’язаних з подіями третього дня Пасхи. Ці свідчення видаються мені безперечними: працюючи у Верховному Суді, мені… доводиться виносити вироки на основі доказів значно менш переконливих. Висновки робляться на основі свідчень, а правдивий свідок завжди невмілий і схильний применшувати ефект подій. Євангельські свідчення про Воскресіння саме такого роду, і як юрист я беззастережно приймаю їх як розповіді правдивих людей про факти, які вони могли підтвердити”. Автор тритомної праці “Історія Риму” професор Томас Арнольд, відомий своїми розвінчаннями історичних міфів та помилок, стверджує: “Задовільність свідчень життя, смерті та Воскресіння нашого Господа доказувалась неодноразово. Вони відповідають загальноприйнятим правилам, за якими надійні свідчення відрізняються від ненадійних” [3].
5 вересня 1936 року, коли папа Пій ХІ приймав у себе представників молоді, він продемонстрував їм фотографії Плащаниці і сказав: “Це найяскравіші, найдорожчі фотографії, які можна собі уявити. На них зображений предмет, який поки що залишається загадковим, однак уже сьогодні ми можемо визначено сказати, що предмет цей нерукотворний, бо він і є знаменитою Туринською Плащаницею. Ми назвали його загадковим тому, що ця свята реліквія, як жодна інша, оточена таємницями. Однак ще раз повторимо: вона не є витвором людських рук, тепер це цілком очевидно, навіть якщо залишити в стороні віру і саму християнську любов”. О. Браун писав, що “церква не впливала на суперечки вчених, і ті могли висловлювати свої думки цілком вільно” [4]. Що може сказати наука про автентичність Плащаниці?
Докази автентичності, які є на сьогодні (дискусія щодо них розглядається у самій праці):
Історія Плащаниці:
- Ранній період історії:
¨ Плащаниця неодноразово згадувалась в античних джерелах, починаючи з І ст. н.е. Це показує, що проблема не виникла у середньовіччі, а бере початок з часу воскресіння Ісуса Христа.
¨ Історія Плащаниці прослідковується з І ст. Для відтворення історії використовувалися різноманітні джерела – археологічні, писемні, іконографічні.
¨ За допомогою писемних та іконографічних джерел практично доведено, що візантійська реліквія Мандиліон, яка реально виступає на історичну арену у VІ ст., і Плащаниця – це одна і та ж реліквія, а виступають вони під різними назвами через таємниче зникнення Мандиліону під час ІV Хрестового походу. Зокрема, прослідковується більше ста спільних рис між іконами, які були намальовані з Мандиліону, та Туринською Плащаницею. За американськими правовими критеріями, для визначення ідентичності двох зображень необхідно 60 спільних рис.
¨ Є багато згадок про Плащаницю, що зберігалась у Константинополі до 1204 року і вшановувалась найвидатнішими європейськими правителями.
¨ Після взяття Константинополя хрестоносцями у 1204 році Плащаниця перебувала або у Лангедоці, або в руках хрестоносців. Друга версія переконливіша, оскільки, окрім припущень, містить реальні докази.
¨ Отже, історію Плащаниці можна відтворити до 1349 року, враховуючи напрацювання істориків та мистецтвознавців.
- Середній етап.
¨ Плащаниця з’являється на історичній арені невідомо звідки, але одразу починаються суперечки щодо її автентичності. У ці суперечки неодноразово втручалися римські папи. За володіння Плащаницею боряться Католицька церква та королівські династії Європи, полотно перебуває в центрі уваги європейської громадськості. Якщо Плащаниця була б витвором митця, як зазначалось у меморандумі д’Арсі, то такого резонансу не викликала б.
- Період наукового вивчення Плащаниці.
¨ Вже у 1903 році опубліковано 3500 книг, статей тощо, присвячених Туринській Плащаниці.
¨ У ХХ столітті для дослідження Плащаниці використовувалися новітні методи, були залучені провідні вчені світу. Жодна пам’ятка мистецтва та археології не була так ретельно досліджена, як Туринська Плащаниця. Дуже мало пам’яток археології існує на землі, походження яких наука не спромоглася розгадати. До таких пам’яток відноситься Плащаниця.
¨ Під час показів Плащаниці мільйони людей з усього світу приїжджали у Турин, щоб подивитись на цю найважливішу християнську реліквію.
ІІ. Питання автентичності.
- Туринська Плащаниця та медицина і криміналістика.
¨ Зображення на полотні є таким чітким, що медики-патологи можуть розглядати його як тіло померлої насильницькою смертю людини.
¨ Людина, зображена на Плащаниці, загинула на хресті і перед тим зазнала катувань. Ці катування описані у Євангеліях – бичування, побиття. Це міг бути будь-хто, страчений за римськими звичаями. Але один факт свідчить, що цією людиною був Ісус Христос – терновий вінець на голові.
- Туринська Плащаниця і радіовуглецеве датування.
¨ Радіовуглецевий метод базується на вимірах активності вуглецю С14. Оскільки цей вуглець утворюється у високих шарах атмосфери внаслідок дії космічних променів на атоми азоту N14, то кількість його залежить від інтенсивності випромінювання. Водночас інтенсивність випромінювань залежить від багатьох інших причин, зокрема, від штучного чи природнього радіовипромінювання, зміни напруженості магнітного поля Землі, зміни сонячної активності. Також істотний вплив на концентрацію С14 в атмосфері мають вулканічні гази, гази, що утворюються від спалення палива.
¨ Сам по собі радіовуглецевий метод є ненадійний. Про це говорив ще Ліббі, його винахідник. Існує багато прикладів значних похибок у датуванні цим методом навіть предметів, що були взяті з закритих археологічних комплексів.
¨ Крім природніх, існують інші чинники, що могли би вплинути на результат радіовуглецевого датування – забруднення молодим вуглецем (забруднення сторонніми домішками), приєднання молодого вуглецю під дією високих температур при особливих умовах (теорія Кузнєцова), радіаційне випромінювання, біопластикове покриття (створене діяльністю бактерій та грибків).
- Туринська Плащаниця і теологія.
¨ Під час вивчення Туринської Плащаниці вчені по-новому підійшли до перекладу Святого Письма, зокрема, до частини, у якій оповідається про розп’яття Ісуса та його поховання. В цілому людина, яка зображена на Плащаниці, страчена і похована так, як і описано в Євангелії.
- Туринська Плащаниця і ботаніка.
¨ На Плащаниці знайдено пилок 58 видів рослин. Із них у близькосхідному регіоні (Єгипет, Палестина) росте 44 види рослин, 32 з цих рослин є самозапильні або запилюються комахами, тобто не можуть розноситися на великі відстані, 13 видів характерні чи ендемічні для регіону Негей та Мертвого моря. Третина пилку належить рослині Gundelia tournefortii, яка ендемічна для Близького Сходу і цвіте в Ізраїлі з лютого по травень, тобто усю весну. Припускається, що саме з цієї рослини-колючки був зроблений терновий вінок.
¨ На Плащаниці досліджено та ідентифіковано зображення 28 видів рослин. Усі вони ростуть в Ізраїлі. Стан розвитку листків на рослині Zygophyllum dumosum дозволяє зробити висновок, що рослина перебувала у весняній фазі свого розвитку. Zygophyllum dumosum росте в Ізраїлі, Синаї, Йорданії.
¨ З ботанічних даних (пилок та зображення рослин на полотні) можна зробити висновок, що певні рослини перебували колись на Плащаниці. Період перебування рослин на полотні – весна. Всі вони ростуть на Близькому Сході і більшість є ендемічними для близькосхідного регіону чи навіть для Палестини.
¨ На Плащаниці також знайдено залишки прянощів, що використовувались у стародавніх обрядах – алое та мирри.
- Туринська Плащаниця і хімія (аналіз зображення та кров’яних плям).
¨ Червоні плями на Плащаниці утворені кров’ю примата. Є підстави твердити, що це людська кров групи АБ. Плями крові простежуються з обох сторін полотна.
¨ Зображення тіла на полотні – наслідок дегідратації целюлози. Зображення товщиною 10 мікрон і охоплює тільки поверхневі волокна, на зворотньому боці Плащаниці зображення немає. За висновком STURP, пояснення щодо зображення, які припустимі з хімічної точки зору, заперечують фізики і навпаки. На сьогодні немає адекватного пояснення щодо утворення зображення на Плащаниці, яке б узгоджувало дані різних наук, які характеризують реліквію.
- Фотографії Туринської Плащаниці.
¨ Фотографія на Плащаниці містить у собі тривимірну інформацію, тобто ділянки, ближчі до полотна, темніші, дальні ділянки – світліші. Таких властивостей не мають ні картини, ні фотографії.
¨ Плащаниця не є фотографією у повному розумінні слова. Так, кров’яні плями червоні, як на позитиві, рана від списа розміщена в лівому боці, що суперечить законам фотографії та середньовічній традиції. Деякі властивості зображення дають підстави твердити, що на Плащаниці є сліди рентгенівського опромінення (надмірна видовженість пальців, обриси кісток пальців руки).
- Туринська Плащаниця та археологія.
¨ На очах у людини, що зображена на Плащаниці, виявлені монети, які карбувались у 29-30 рр. н.е. На них у написі була орфографічна помилка, яку до цього не помічали нумізмати. Згодом така помилка була виявлена і на екземплярах, що зберігались у приватних колекціях. Зображення монет, зокрема написів, видимі на Плащаниці без збільшення і комп’ютерної обробки. Звичаю ставити монети на очі померлому у давніх євреїв не існувало, але, очевидно, монети були поставлені для того, аби очі залишались закритими, як цього вимагає єврейська обрядовість. На користь цього свідчить і те, що монет знайдено три – одна на правому оці і дві – на лівому.
¨ Знайдено також зображення амулету в ділянці грудної клітки. Подібний амулет є в археологічних каталогах. Амулети такого типу прикрашали єврейські плащі. Припускають, що зображення цього амулету відбилось на кривавому тілі, потім – на полотні.
¨ Катування і розп’яття людини з Плащаниці узгоджується з даними античної археології – рани завдані римським батогом flagrum, який має характерні гантелеподібні тягарці на пасках. Такі тягарці, зокрема, знайдені при розкопках у Геркуланумі. Рана у боці завдана дротиком, який вживали римські піхотинці, і в місці, куди тренувались кидати дротики римські воїни. Ноги розп’ятої людини, залишки якої знайдені археологами у Палестині, були прибиті до хреста одним цвяхом, довжиною 17-18 сантиметрів. На Плащаниці також знайдено сліди зображення цвяху довжиною 16,8 см.
¨ Терновий вінець виготовлений у вигляді східної шапочки, як було прийнято у східних правителів, а не у вигляді обруча, як було заведено в Європі.
¨ Тканина, використана для поховання, мала розміри 8х2 лікті, якщо перевести у мірку, що використовувалась у Палестині протягом І століття н.е.
¨ Тканина Туринської Плащаниці зіткана ялинкою 2/1. Така тканина виготовлялась на Близькому Сході, зокрема у Сирії протягом ІІ ст. до н.е. – І ст. н.е. і отримали назву “дамаск”. Таке полотно не було поширене через дорожнечу. В інший час такий тип тканини невідомий. Така тканина знайдена в районі Мертвого моря в регіоні Нагал Невер у шараї, що датуються 70-135 рр. н.е.
¨ Як відомо, льняна тканина має домішки бавовни. Це було заборонено єврейським законом про Різні види для виготовлення одягу. Але з неї дозволялось виготовляти поховальні савани.
¨ Археологічно підтверджена практика використання квітів та рослин в обряді поховання у давніх євреїв.
¨ Джерельно підтверджена практика євреїв ІІ століття загортати наге тіло одним цільним шматком полотна, археологічно підтверджена така поховальна практика в деяких випадках і в давніх єгиптян, причому розміри єгипетських саванів збігалися з розміром тканини Плащаниці.
- Туринська Плащаниця та іконографія.
¨ Практично доведене ототожнення Туринської Плащаниці з Мандиліоном, пам’яткою, яка відома з VІ ст. та історія якої прослідковується з І ст. Ось ці докази:
ü Імператор Костянтин у Х ст. згадує Мандиліон як монохромне нечітке зображення, яке можна побачити, відійшовши на декілька кроків (Плащаниця стає видимою з віддалі 7 метрів).
ü З промови рефендарія Григорія з нагоди перенесення Мандиліону з Едесси до Константинополя можна зрозуміти, що це було монохромне зображення, на якому не було слідів фарби, також йдеться про рану у боці, а за традицією Мандиліон відображав тільки обличчя.
ü Мандиліон у візантійських джерелах згадується як тетрадіплон, що означає “складений у чотири рази”. За слідами вогню на полотні можна визначити, що Плащаниця зберігалася складеною у декілька разів так, що було видиме тільки обличчя. Мандиліон вперше згадується при облозі Едесси персами, ця ікона допомогла підпалити знаряддя облоги, можливо тоді і була пошкоджена вогнем вперше. Крім того, Ісус зображений на Плащаниці нагим, тому показувати можна було лише обличчя, оскільки показувати наге тіло було б блюзнірством. Отже, те, що Мандиліон пов’язувався з обличчям Христа, не означає, що ця ікона подавала тільки обличчя.
ü Є багато зображень Мандиліону – на іконах, фресках, монетах. За американськими законами, 60 ідентичних ділянок на двох зображеннях вказують на те, що вони з однієї особи. Зображення Мандиліону, що дійшли до нашого часу, при порівнянні з Плащаницею, мають понад 100 ідентичних ділянок, з них 20 є незаперечними. Навіть найзапекліші скептики не відкидають цієї схожості, вказуючи, що Плащаниця була намальована з візантійської іконографії. На це можна заперечити, що у Рукописі Прея 1192 року зображено поховання Христа. Саван у ньому має ту ж структуру тканини, що і Плащаниця. Крім того, існують деталі, зокрема, від вогню, які точно передають ідентичність зображення з Рукопису Прея та Плащаниці. Співставлення Плащаниці з іконою VІ століття з монастиря Святої Катерини у Синаї показує 170 точок узгодженості з зображенням на Плащаниці.
¨ Зображення на Плащаниці не походить з візантійської іконографії, а має своє, особливе джерело походження. Зокрема, сцени розп’яття V-VІІІ ст. показують нестраждаючого, возвеличеного Христа, з відкритими очима, огорнутого тунікою, без кровотечі. Ці зображення помітно відрізняються від Туринської Плащаниці.
¨ Як відомо, на Плащаниці знайдені тьмяні майже невидимі зображення предметів, що пов’язуються з розп’яттям (спис, три цвяхи, терновий вінець). Предмети розп’яття “Arma Christi” вперше достовірно зображені у VІ ст. До 1290 року ці об’єкти зображувались у такому складі: спис, губка, три цвяхи, терновий вінець. Список Arma Christi поступово збільшувався до 1520 року, а потім ці предмети поступово перестали зображувати. Це пояснюється тим, що зображення на Плащаниці було більш чітким до пожежі 1532 року, через пожовтіння полотна під дією вогню зображення тьмяніє і стає невидимим.
ІІІ. Версії походження.
- Короткий виклад висновків STURP.
¨ Як зазначає П.А.Ваганов, жоден археологічний об’єкт чи витвір мистецтва ніколи не були “атаковані” з застосуванням такого потужнього арсеналу наукових сил і засобів, як Туринська реліквія, що вивчалась протягом п’яти днів і ночей у жовтні 1978 року. Комплекс методів, що призначались для дослідження, включав такі, які успішно зарекомендували себе при вирішенні проблем криміналістики і при виявленні підробок. Багато було зроблено для вивчення тканини на атомно-молекулярному рівні. Спектроскопія у видимій, ультрафіолетовій та інфрачервоній областях, флуоресценція з різними видами збудження, радіографія та інфрачервона радіометрія, хімічний мікроаналіз, фотографія та мікрофотографія – ось далеко не повний перелік методів, приготовлених для “атаки”. Дослідження проводили 5 діб без перерви 30 вчених з США та Італії.
¨ Було зроблено висновок, що зображення на Плащаниці – це людські обриси катованої і розп’ятої людини, а не витвір художника. Кров’яні плями складаються з гемоглобіну, дають позитивну реакцію на сірчаний альбумін. Утворення зображення не може повною мірою пояснити сучасна наука, це залишається основним завданням для майбутніх досліджень.
- Фотографія.
¨ Плащаниця не є витвором Леонардо да Вінчі.
¨ Фотографічним методом, застосовуючи матеріали, які були доступними у ХІV ст., Ніколас Аллен створив зображення на полотні, дуже схожі на зображення на Плащаниці. Але ця теорія не дає пояснення способу утворення зображення на Плащаниці, оскільки, крім зовнішньої схожості, немає інших властивостей, зокрема, тривимірності, можливості відображення деталей.
- Вапорографія.
¨ Викривлення полотна, яке покривало тіло, вплинуло б на якість зображення; воно є поверхневим, у випадку вапорографії зображення утворилось би у всіх волокнах.
- Мистецьке походження.
¨ Плащаниця не є малюнком, не створена способом обпалення, втирання порошку, естампажу з рельєфного зображення, оскільки немає підстав говорити, що зображення утворене пігментом.
- Випромінювання тіла.
¨ Ця гіпотеза найкраще показує такі явища, як відбиток різноманітних предметів та рослин на полотні, відокремлення ран від тканини, утворення поверхневого та тривимірного зображення, детальність зображення, фотографічна точність, але виходить за межі сучасних наукових уявлень. Хоч у цієї теорії є багато прихильників автентичності Плащаниці, її можна підтвердити лише з явищ, видимих на полотні, а не експериментально.
- Теорія діяльності бактерій.
¨ Ця теорія не пояснює тривимірності зображення, односторонності його утворення та багато інших фактів, хоч може пояснити присутність багатьох елементів та сполук, знайдених у тканині.
Вільям Оккам (біля 1300-1349/1350 рр.) запропонував знамениту “бритву Оккама”, що зробила революцію у філософії та сприяла розвитку дійсно наукового, предметного знання, руйнуючи традицію схоластичного реалізму, переповнену вербальними псевдоузагальненнями. Найчастіше “бритва Оккама” формулюється словами: “Без необхідності не потрібно стверджувати багато” (“Pluritas non est ponenda sine necessitate”) та “Те, що можна виразити через менше, не слід виражати через більше” (“Flustra fit per plura quod potest fieri per pauciora”). У подальшій традиції було вироблено ще більш коротке формулювання “бритви Оккама”: “Сутності не слід примножувати без потреби” (“Entia non sunt multiplicanda sine necessitate”) [5]. З “бритви Оккама” випливає, що для доказу якогось твердження потрібні декілька незаперечних доказів, тобто доказів, що є певними і їх не можуть заперечити скептики.
У випадку Туринської Плащаниці таких доказів настільки багато, що, використовуючи звичайні наукові методи, можна з абсолютною певністю твердити, що Туринська Плащаниця є автентичною, тобто була поховальним саваном Ісуса Христа.
У 70-і роки ХХ ст. математик Бруно Барберіс, професор Туринського Університету, визначив імовірнійсть того, що людина з Плащаниці не Ісус з Назарету, визнаючи лише 7 загальних елементів опису Біблії і того, що зафіксовано на стародавньому полотні:
- Після смерті тіло було загорнуто у Плащаницю.
- На тілі є рани, завдані терновим вінцем і сліди побоїв нагайками.
- Несення на плечах важкого предмета.
- Чоловік був прибитий до хреста цвяхами.
- Правий бік був пробитий після смерті.
- Ноги не поламані.
- Був загорнутий у Плащаницю одразу є після зняття з хреста і не був обмитий та бальзамований.
- У Плащаниці перебував короткий час [6].
З цих 7 фактів декілька зустрічаються досить рідко. І якщо припустити, що їх можна порівняти з ким-небудь іншим, хто зазнав тортур на хресті, отримаємо ступінь імовірності один на двісті мільярдів, що людина з Плащаниці – не Ісус з Назарету. Справжнім чудом було б те, що Плащаниця не є поховальним полотном Ісуса Христа [7].
У. Шевальє, професор історії Католицької Церкви Ліонського Університету вказав: “Охоче визнаю, що жоден з аргументів сам по собі не є неспростовним доказом. З іншого боку, слід визнати, що трактоване повністю дає досить правдоподібну картину, а дещо з цього дуже близьке до доказів. Без потреби ввели релігійну основу в питання чисто наукового характеру. В результаті розгорілись пристрасті та почалось бродіння умів. І все пішло іншим шляхом. Якщо б мова йшла не про Христа, а про Сарагоссу, Ахілла чи якого-небудь фараона, нікому і в голову не приходило б висувати які-небудь відмовки. Проводячи дослідження, я був вірним правдивому духові науки, пошукам лише правди, менш за все піклуючись про те, що мої дослідження можуть торкатися будь-якого релігійного угруповання. Христа визнаю як історичну особу і не розумію, як може знайтися будь-хто, хто може вважати сумнівним той факт, що навіть до наших днів збереглися сліди його земного життя” [8].
Нинішній архієпископ Турина і хоронитель Плащаниці кардинал Джованні Сальдаріні зазначає: “Віруючі в своїх пошука повністю вільні і спокійні, тоді як невіруюча людина може опинитися у важкій ситуації, коли після науково-історичних досліджень повинна погодитися і зрозуміти, що тримає в руках справжню Плащаницю, в яку був загорнутий Христос” [9].
Отже, Плащаниця не є фальшивкою. Звичайно, з подальшим її вивченням будуть випливати нові факти, вноситимуться корективи у розуміння реліквії, але сучасний стан наукового вивчення дозволяє стверджувати, що людина не могла створити таке зображення, тим більше у часи середньовіччя.
[1] Каледа Глеб. Плащаница Господа нашего Иисуса Христа//(http://www.zhizn.ortodox.ru/material/mat125.htm), 11.08.99, (1997). – С.10 з 15.
[2] Каледа Г. Туринська Плащаниця.-Львів, 1998.-56 с. – С. 2 обкладинки.
[3] Каледа Глеб. Плащаница Господа нашего Иисуса Христа//(http://www.zhizn.ortodox.ru/material/mat125.htm), 11.08.99, (1997). – С.11 з 15.
[4] Деко А. Туринская плащаница/// Великие загадки истории.-М.: Вече, 1999.-576 с. – С. 92.
[5] Соколов В.В. Средневековая философия: Учеб. пособие для филос. фак. и отделений ун-тов.-М.:Высш. школа, 1979. – 448 с. – С. 408, 411 – 412.
[6] Марінеллі Еммануела. Саван – Туринська Плащаниця / Пер. Завальнюк В.М. – Львів, 2002. – 184 с. – С. 75.
[7] Марінеллі Еммануела. Саван – Туринська Плащаниця / Пер. Завальнюк В.М. – Львів, 2002. – 184 с. – С. 75 – 76.
[8] Марінеллі Еммануела. Саван – Туринська Плащаниця / Пер. Завальнюк В.М. – Львів, 2002. – 184 с. – С. 74 – 75.
[9] Марінеллі Еммануела. Саван – Туринська Плащаниця / Пер. Завальнюк В.М. – Львів, 2002. – 184 с. – С. 6.