Святий Антоній Великий

Спокуси святого Антонія

Спокуси святого Антонія

Чернецтво розпочалося з святого Антонія Великого, який народився в 251, помер у 356 році і все життя прожив на території сучасного Єгипту. В образотворчому мистецтві символічно зображується з палицею, яка має форму тау-хреста (цей хрест також може прикрашати одяг), палиця – із дзвіночком для відлякування нечистої сили, інколи поряд з ним свиня.

Початок подвижництва

Про Антонія Великого говорять церковні історики Сократ, Руфин, Созомен, блажений Єронім, та інші основним джерелом є “Життя Антонія”, яке було написано біля 365 року отцем Церкви Афанасієм Олександрійським. Цей твір є зразком агіографічної літератури, його до прочитання всім христянам рекомендував святитель Іоанн Золотоуст.

Місце народженния – Кома, Єгипет, дата народження – 251 рік. Батьки були християнами. Коли батьки померли, Антоній у віці 20 років весь спадок роздав бідним (батьки були досить заможними і знатними) і став пустельником біля рідного міста, спершу – під керівництвом одного християнського сподвижника. В нього була сестра, яку він залишив для опіки благочестивим жінкам, фактично – тогочасним монахиням.

Печера, у якій жив святий Антоній

Печера, у якій жив святий Антоній

Християнський аскетизм з самого початку незалежно від сім’ї, родини – подвижники залишали все своє минуле і слідували за Христом, роздаючи все своє, інколи дуже значне, майно. Прикладом перших монахів був Іван Хреститель, який жив у пустелі, харчуючись сараною та диким медом. У ранньому християнстві були аскети, які вели життя у молитвах у домах, однак невдовзі вони ішли у пустелю, живучи у диких природніх умовах у келіях в вигляді печер, могил чи самостійно зроблених шалашів.

Антоній Великий не був першим пустельником, в ІІ столітті було достатньо людей, які оселялися у відлюдних місцях, живучи аскетичним життям. Інколи вони це робили через гоніння християнства, але вже тоді були люди, які прагнули жити у пості і молитві. Антоній розпочав монаше відлюдне життя – він не засновував монастирів і не прагнув бути духовним наставником, люди самі приходили до нього за порадою. Послідовники та учні-пустельники збирались довкола нього, слідуючи прикладу життя преподобного.

Духовна праця

Через деякий час Антоній залишив свого старшого наставника, став жити відлюдником у Фіваїдській пустелі у печері, зробленій з могили поблизу рідного села. Згодом, взявши запас хліба на півроку, поселився у руїнах фортеці в Піспірі на березі Нілу. Тут він пробув 20 років наодинці, зрідка зустрічаючись з людьми, які хотіли з ним поспілкуватися, однак говорив зі співрозмовниками через отвір у стіні. Під час цього відлюдництва був багато разів спокушуваний дияволом, одна накладав на себе важкі обітниц. Через численні страждання святому Антонію було дуже важко, однак йому з’явився сам Ісус Христос, який повідомив, що завжди був з ним поряд. В Антонія було два учні, хоча послідовників, очевидно, було набагато більше.

Місце, де спав святий Антоній

Місце, де спав святий Антоній

Антоній прожив на горі на лівому березі Нілу, який був у пустельній місцевості (тут починається пустеля Сахара) протягом 20 років. У 305 році заснував у Фаюмі монастир. У монастирі жили монахи, а Антоній і далі проживав на горі, час від часу спускаючись, щоб допомогти монахам порадами. Під час гонінь імператора Максиміна у 311 році він відвідав Олександрію, підбадьорював християн і з’являвся у найбільш небезпечних місцях. Коли гоніння затихло, у 313 році Антоній Великий пішов на берег Червоного моря, в монастир поблизу Суецької затоки в Піспірськи горах. Тут він самостійно обробляв невелике поле. Час від часу навідувався у Фіваду, щоб підтримати монахів, які були його учнями.

У 342 році гостював у Павла Тивайського (Фивайського), який вважається першим пустельником, який прожив в пустелі біля 90 років,  поховав його після смерті. На той момент гоніння християн припинилося, зато з’явилась єресь аріанство.

У 350 році Афанасій Великий запросив святого до Олександрії, де він виступив проти аріан, засудивши єресь. Аріани були здивовані і незадоволені діями подвижника, оскільки вони хибно вважали, що Антоній їм симпатизує, навіть були тверження, що він сповідує аріанство. Напевно такі наклепи виникли через те, що святий був відлюдником і про нього було недостатньо інформації. Робота Антонія в Олександрії викликала вир емоцій, натовпи людей сходилися, щоб подивитися і поспілкуватися з відлюдником.

Після Олександрії святий повернувся у пустелю, де помер у 356 році у віці 105 років у печері (біля сучасного єгипетського міста Дейр-Марі), у якій постійно жив, всього святий провів відлюдником (на самоті) біля 70 років. Незважаючи на те, що він просив двох учнів, які останні 15 років були зі святим, не розкривати місця могили, щоб люди не створили його культ, все ж мощі виявили, хоча набагато пізніше, при візантійському імператорі Юстиніані в 6 столітті, іх перенесли до Олександрії (біля 529 року), згодом тіло подорожувало до Константинополя (біля 623 року), потім були перенесені до французького міста В’єна (зараз це Сент-Антуан-л’Аббеї), де зберігається у ковчезі масою 114 кілограм. Ще мощі у вигляді черепа, які назвиваються “головою преподобного Антонія”, з 1491 року зберігаються в місті Арле в церкві святого Іуліана. Пам’ять – 17 (30) січня.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

seven − 4 =