Святий Томас Бекет

Мученицька смерть Томаса Бекета

Мученицька смерть Томаса Бекета

Томас Бекет (Фома Кентерберійський) народився 21 грудня 1118 року у Лондоні, загинув 29 грудня 1170 року у Кентерберійському соборі – одна з ключових фігур в англійській історії ХІІ століття, спершу був канцлером Генріх ІІ, потім, з 1162 по 1170 роки – архієпископом Кентерберійським. Вступив в конфлікт з Генріхом ІІ і був убитий, можливо, за наказом короля на сходинках вівтаря Кентерберійського собору. Канонізований Католицькою церквою у 1173 році, з ХІХ століття вшановується і Англіканською церквою.

Молодість

Томас Бекет народився у Чіпсайді, районі Лондона, в сім’ї купця Гілберта Бекета та його дружини Матільди. Батько Томаса був сином рицаря, в молодості став купцем, купив нерухомість у Лондоні і жив тут на доходи від оренди. Відома легенда, що мати Томаса була мусульманською принцесою, яка зустрілася з Гільбертом під час його паломництва до Святої Землі, приїхала з ним до Англії, де охрестилася. Встановлено, що легенда не має під собою підстав і виникла через три століття після загибелі архієпископа. Про вплив і багатство сім’ї Бекетів можна судити по тому, що Гілберт і Матільда були поховані у соборі святого Павла.

Генріх ІІ

Генріх ІІ

Початкове виховання у лицарському дусі Томас Бекет отримав під керівництвом друга свого батька Рішара де л’Егль, а початкову освіту – в лондонському монастирі Мертон. Потім він вивчав громадянське і канонічне право у Паризькому і Болонському університетах. Після повернення до Англії в 1142 році Бекет став працювати в архієпископа Кентерберійського і невдовзі став одним із його діяльних помічників. У 1148 році Бекет супроводжував Теобальда на собор у Реймсі, в 1152 році він був представником архієпископа у Римі і добився від папи послання, у якому заборонялося коронацію сина Стефана Блуаського. У 1154 році Бекет став архідияконом Кентербері, а потім по рекомендації Теобальда новий англійський король Генріх ІІ призначив Бекета канцлером.

Канцлер короля та архієпископ

Томас Бекет був канцлером протягом семи років, з 1155 по 1162 роки. За цей час він домігся значного політичного впливу і підтримував з Генріхом ІІ дружні відносини. Бекет був вихователем спадкоємця престолу Генріха Молодого: хроністи зафіксували слова принца, що канцлер висловлював йому більш батьківської любові за один день, ніж рідний батько за все життя.

У 1158 році Бекет очолював посолоство до Парижу і успішно вів переговори про шлюб свого вихованця з донькою Людовика VII. У 1159 році Бекет фактично керував військовим походом на Тулузу, а потім командував і іншими військовим операціями. В конфліктах між Генріхом ІІ і Кентерберійським архієпископом Теобальдом Бекет незмінно приймав сторону короля. Так Бекет домігся, що з майна, яке належало Церкві, держава брала земельний податок.

У середовищі духовенства Бекет однозначно вважався “людиною короля”, тому тільки під тиском Генріха ІІ капітул Кентербері після смерті Теобальда обрав Томаса Бекета новим архієпископом Кентерберійським. На момент свого обрання в архієпископи Бекет не був навіть священиком.

Конфлікт з королем і вигнання

Призначивши свого друга і радника на кентерберійську кафедру, Генріх ІІ сподівався підкорити собі англійську Церкву і позбавити її ряду привілеїв. Тим не менше, відразу після своєї хіротонії Томас Бекет відмовився від посади канцлера і став проводити політику цілком протилежну сподіванням короля. Архієпископ почав ряд судових процесів проти осіб, які незаконно захопили церковну власність під час громадянської війни 1135 – 1154 років. В жовтні 1163 року король на зборах духовенства у Вестмінстері оголосив пр намір ввести новий податок з церковних земель і передати розслідування кримінальних злочині кліриків з юрисдикції церковних судів світським судам. Бекет різко виступив проти королівських ініціатив. Крім того, він після свого призначення архієпископом змінив своє життя – він жив скромно, багато молився, займався благодійністю.

30 січня 1164 року на зборах знаті і духовенства в Кларедонському палаці Генріх ІІ надав присутнім для підпису так звані Кларедонські конституції – 16 статей, які суттєво обмежували привілеї Церкви. Третя стаття зобов’язувала кліриків, які звинувачуються в кримінальних злочинах, постати і перед світським, і перед духовним судами. Четверта стаття забороняла єпископам і клірикам залишати Англію без дозволу короля, а у випадку отримання такого дозволу зобов’язувала їх писемно гарантувати монарху, що під час перебування за кордоном вони не будуть завдавати шкоди короні. Сьома стаття забороняла накладати анафему чи інтердикт на королівських вассалів без дозволу монарха. Згідно з одинадцятою статтею єпископи, аббати і клірики, які отримали фьєфи (земельні наділи) від корони, отримували обов’язки вассала. Дванадцята стаття передавала королю прибутки від вакантних єпархій та аббатств, нею ж визначалося, що заміщення вакантних церковних посад може відбуватися тільки за згодою короля, а кандидати зобов’язували приносити клятву вірності монарху.

Присутні в Кларендоні представники духовенства одобрили конституції, але Бекет, хоч і заявив про свою згоду з їх змістом, відклав їх підписання. Папа Олександр ІІІ відмовився визнати конституції, оскільки вони суперечили канонічному праву (наприклад, за один злочин клірики повинні були судитися двічі – світськими і духовними судами); підтримуючи Папу, Томас Бекет також оголосив про відмову від підписання Кларендонських конституцій. У відповідь 8 листопада 1164 року Генріх ІІ на нараді у Нортгемптоні звинуватив архієпископа в розтратах скарбниці в період його канцлерства. Томас Бекет оголосив про свою непідсудість королівській раді та втік до Франції.

Мученицька смерть

Всупереч вимогам Генріха ІІ французький король Людовик VII с почестями прийняв вигнаного архієпископа Кентерберійського. Більшу частину свого вигнання (1164 – 1170) Бекет провів в цистеріанському аббатстві Понтіньї, але потім погрози Генріха у відношенні англійських цистеріанців примусили Бекета переїхати до Сансу. Весь цей час англійський архієпископ перебував в центрі світової політики, листуючись з Людовиком VII, Олександром ІІІ та сицілійською королевою Маргаритою Наварською. Бекет переконував Папу домогтися скасування Кларендонських конституцій шляхом застосування крайніх засобів – анафеми та інтердикту проти Генріха ІІ. Але Олександр ІІІ сам був змушений втікати з Італії, де йому протистояв імператор Фрідріх Барбаросса та його ставленики – антипапи, і він не бажав сваритися з можливим союзником Генріхом ІІ.

Ситуація змінилася тільки в червні 1170 року, коли за вказівкою Генріха ІІ його син і спадкоємець Генріх Молодий був коронований у Йорку. Церемонію здійснили архієпископ Йоркський і єпископи Лондона і Солсбері, хоч традиційно англійських королів вінчали на царство архієпископи Кентербері. Протест Бекета був цього разу підтриманий Папою Олександром ІІІ, який погрожував Генріху інтердиктом. 22 червня 1170 року Генріх ІІ, який знаходився в цей час в Нормандії, примирився з Бекетом. Як знак королівського каяття Томас Бекет вимагав у короля опублікувати в Англії папські послання, які засуджували Кларендонські конституції, і скинути трьох єпископів, які здійснили йоркську коронацію. Не зважаючи на відновлення конфлікту, Генріх ІІ дозволив Томасу Бекету повернутися до Англії.

В грудні 1170 року Томас Бекет повернувся з вигнання з тріумфом: його і човен, в якій він висадився на берег, люди несли на руках до Кентербері. Підбадьорений такою зустрічю, Томас Бекет негайно відлучив від Церкви трьох винних єпископів. Дізнавшись про це, Генріх ІІ, який знаходився у Нормандії, згідно з легендою гнівно крикнув: “Невже ніхто не позбавить мене від цього бунтівного попа?”. У хроніці Едварда Гріма, який був сучасником Бекета, зафіксований інший варіант: “Яких же мізерних боягузів і зрадників я годував і пригрів у своєму домі, що вони дозволяють цьому підлому попу зневажати їх господаря?”. Четверо рицарів (Реджинальд Фітц-Урс, Хьюг де Моревіль, Уїльям де Трасі і Річард ле Бретон) сприйняли слова короля як наказ і негайно відбули до Кентербері.

Фреска 14 століття із сценою вбивства святого

Фреска 14 століття із сценою вбивства святого

За свідченнями кентерберійського монаху Гервасія і літописця Едварда Гріма, рицарі накинули плащі на свої обладунки і залишили зброю під деревом біля входу в Кентерберійський собор. Зустрівши архієпископа, вони повідомили йому, що король викликає його на суд в Вінчестер, але Бекет відкинув цю вимогу. Рицарі повернулися за зброєю і, вже озброєні, увірвалися до собору, де архієпископ повинен очолювати вечірню. Вбивці напали на Бекета на сходинках, які ведуть до вівтаря, на якому повинна була здійсюватися вечірня, і завдали йому чотири удари мечем по голові. Лишень на третьому ударі архієпископ упав зі словами: “Я приймаю смерть во ім’я Господа і віддаю свою душу на суд Божої Церкви”. Четвертий удар мечом роздробив йому голову. Після цього вбивці утекли з собору. Убивство святого відбулося 29 грудня 1170 року.

Прославлення

Убивство архієпископа біля вівтаря в його власному катедральному соборі вразило середньовічну Європу. Уже 21 лютого 1173 року Папа Олександр ІІІ канонізував священомученика. Вшанування святого швидко розповсюдилося по Європі: вже в ХІІ столітті його зображення з’являються в Сицілії (мозаїки апсиди собора Монреале) і Кастилії (церква святого Миколая в Соріа). В Англії гробниця Томаса Бекета стало місцем масового паломництва. Традиційний маршрут прочан починався в Саутуарці (тут 23 грудня 1170 року востаннє проповідував архієпископ перед тим, як відправився в Кентербері) і продовжувався до Кентербері. Масшаб паломництва був таким, що спорудили Лондонський міст (по ньому паломники проходили на початку подорожі і після її завершення), він був споруджений спочатку з дерева, потім – з каменю. Саме в паломництво до гробниці направлялися герої “Кентерберійських розповідей” Джефрі Чосера – першого літературного твору на англійській мові.

12 липня 1174 року до гробниці Томаса Бекета приходив каятися босий Генріх ІІ Плантагенет. 7 липня 1220 року мощі святого, які зберігалися у крипті собору, були перенесені у розкішну раку в каплиці Святої Трійці Кентерберійського собору.

Повідомлення про чудеса, які відбувалися біля мощей Томаса Бекета, з’явилися відразу після його мученицької смерті. Попри ці чудеса, Бекет відомий своїм внутрішнім переродженням – з людини, любила бенкетувати з королем, він після рукопокладення перетворився в строгого аскета. Після його сметрі на тілі була знайдена власяниця, яку він тайно носив.

Пограбування могили

Під час англійської Реформації в 1538 році за наказом Генріха VIII могила Томаса Бекета була відкрита. Цінності, які були принесені у дар святому були конфіскованими, причому один з брілліантів було поміщено в королівский скіпетр. В цьому є році була видана офіційна заборона називати Бекета святим, з церквів були забрані його зображення, з богослужебних книгг – всі згадки про нього. Стверджується також, що Томаса Бекета за наказом Генріха VIII судили посмертно за звинуваченням в державній зраді і обманному привласненні собі титулу святого.

Не зважаючи на офіційне переслідування Генріхом VIII, вшанування святого збереглося в народі, були збережені багато з його зображень та рукописів. Вважається, що мощі святого були спалені, а попіл розвіяний по вітру, але офіційного підтвердження цьому немає. Тому інколи стверджується, що мощі були таємно перезаховані. У 1888 році у крипті Кентерберійського собору неподалік від початкового місця поховання Томаса Бекета були знайдені останки, які, можливо, є врятованими мощами святого.

Література

Святий в літературі і кінематографі:

  1. Томас Бекет є головним героєм драми “Бекет чи Честь Божа”, яка була написана Жаном Ануєм в 1959 році. Сюжет базується на трагічному зіткненні двох колишніх друзів, Генріха ІІ і Томаса Бекета, вони важко переживають неможливість відновлення попередньої дружби.
  2. За мотивами п’єси Жана Ануя в 1964 році Пітером Гленвіллом був знятий фільм “Бекет”. Головні ролі в фільмі виконали Річард Бертон (Томас Бекет) і Пітер О’Тул (Генріх ІІ). Фільм номінувався на 12 премій Оскар і виграв одну з номінацій (накращий адаптований сценарій), а також отримав премію “Золотий глобус” за найкращй фільм в жанрі драми.
  3. Вбивство Фоми Кентерберійського є одним з ключових епізодів романа Кена Фоллета “Стовпи Землі”, 1989 рік.
  4. Історія взаємовідносин Томаса Бекета і короля Генріха ІІ розглядається у новелі Конрада Фердинанда Мейера “Святий” (1879). Спочатку новела називалася “Святой, яким Ганс-арбалетчик його знав”. У назві використовувалося ім’я героя-оповідача, стороннього спостерігача, німця Ганса, з його суб’єктивним поглядом на те, що відбулося.
  5. Убивству Томаса Бекета присвячена драматична поема Томаса Еліота “Убивство в соборі”, за якою італійським композитором Ільдебрандо Піццетті створена одноіменна опера.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

17 − 9 =