Святий Жан Батіст Марі Віанней або Кюре із Арса (8 трвня 1786 – 4 серпня 1859) – католицький святий, покровитель парафіяльних священиків та сповідників.
Жан-Марі народився у селі Дардійї біля Ліона. Час його дитинства прийшовся на французьку революцію, під час якобинського терору і придушення Ліонського повстання 1793 року священики переслідувалися, храми були закриті, Служби Божі були заборонені, віруючі були змушені збиратися на молитву таємно і молитися у спорудах господарського призначення. Жан-Марі з дитинства мріяв стати священиком і в 1804 році зміг вступити до семінарії в Ліоні. Він був поганим студентом, йому важко давалась філософія і латинська мова, його відрахували із семінарії, потім прийняли знову, але він знову провалив екзамени. У 1815 році він став священиком після 11 років навчання.
Після того, як він став священиком, його призначили вікарієм невеликої парафії в містечку Екюллі. Після смерті настоятеля був призначений настоятелем парафії у село Арс і був ним до кінця життя.
Незважаючи на малоосвіченість і відсутність яскравих дарів він невдовзі став дуже відомим спершу в окрузі, а потім і по всій країні. Самовіддана робота у парафії, суворий аскетизм, яскраві проповіді, і, найголовніше, велика кількість духовних навернень грішників після бесід з пастирем привернули до нього увагу. У 1837 році до нього прихоило біля 20 прочан щоденно, а в останні роки життя їх було біля ста тисяч на рік.
Влада була змушена відкрити спеціальне залізничне сполучення Ліон-Арс для прочан. Жан-Марі Віаннея почали називати “в’язнем сповідальні”. В останні 20 років свого життя він проводив у сповідальні в середньому 17 годин на день, починаючи сповідати літом з першої години до двох годин ночі, азимою – з четвертої години ранку і до пізнього вечора, і, не зважаючи на це, очікувати своєї черги на сповідь до нього іноді доводилось до тижня.
Арського пастиря називали святим ще за життя, він був беатифікований у 1905 році, у 1925 році Пій ХІ його канонізував. Пам’ять – 4 серпня.
У 1959 році Іоанн ХХІІІ випустив енцикліку “Sacerdotii Nostri Primordia”, яка прославляла святого Жана Віанея за різні вчинки, у тому числі:
- його “добровільне страждання власного тіла”, яке “примусило його утримуватися майже повністю від їжі і від сну, виконувати найжорсткіші види покарань, і відмовляти самому собі з великою потужністю душі”. Віанней займався цим аскетизмом як каяття за грішників, яким він служив: “я накладаю тільки маленьку покуту на тих, хто належно визнає свої гріхи; решту я виконую замість них”.
- Його життя у бідності, “життя, яке було повністюя відокремлене від мінливих, тимчасових благ цього світу”. Енцикліка вказує на те, що Віанней знав, що “Мій секрет простий… віддавати все і не утримувати нічого для себе” і що “Є багато людей, які тримають свої гроші в секреті від всіх, у той самий час багато інших помирають від голоду”.
- Його життя у цнотливості. Енцикліка вказує на те, що Віанней сказав, що “душа, прикрашена гідністю цнотливості, не може уникнути любові до людей, оскільки вона пізнала джерело і фонтан любові – Бога.
- Його життя у покорі, таке життя, що він “запалював себе як частину соломинки, яка поглинається на полум’яних вуглях”.
- Його виконання тайни Покаяння, Віанней говорив, що “Бог готовий пробачити швидше, ніж мати готова вихопити свою дитину з вогню”.
Енцикліка також відзначила життя Віаннея в молитві, святість, пастирські навички, роботу викладачем.