Святий Вандріль

Фонтенельське абатство

Фонтенельське абатство

Святий Вандріль народився біля 600 року, помер 22 линя 668 року. Був першим аббатом Фонтенельського монастиря з 649 по 668 роки. Пам’ять – 22 липня.

Святий Вандріль (мирське ім’я – Вандергізель) народився в районі Вердена в кінці VI століття у сім’ї, яка була у близькому родинному зв’язку з майордомом Франкської держави Піпіном Геристальським.

Завдяки своїм родинним зв’язкам зі знатними Арнульфінгами, святий Вандріль ще молодою людиною потрапив до двору короля Дагоберта І, який дав йому графський титул і доручив йому управління королівськими областями. Вандергізель добре виконував свою управлінську роботу, однак прагнув присвятити своє життя Богу. Він спілкувався з казначеєм Елуа (Елігій) і канцлером Дадоном, які вели при дворі короля аскетичне життя.

Біля 630 року Вандергізель одружується, однак від домовився з дружиною не жити подружнім життям, а разом піти до монастиря. ВІн оселився в одному із своїх володінь у нинішній Лотарингії, яке називалося Монфокон, поряд зі святим відлюдником Бальдриком.

Король Дагоберт повернув Вандергізеля, який з’явився у палаці у своєму одязі аскета, але зі щасливим обличчям, і отримав від короля дозвіл стати монахом. Тоді він у 635 році відправився в Юру, щоб відновити там скит, який був заснований святим Урсанном на березі ріки Ду. Згідно з традицією ірландських монахів та святого Колумбана, він вів аскетичне життя, проводячи майже кожну ніч без сну, читаючи Псалми. Він ходив босим, купався в озері з холодною водою. Бажаючи більш повно наслідувати святого Коломбана, він пішов до монастиря Боббіо, який був заснований Колумбаном в Італії.

Після повернення до Галлії у 636 або в 637 роках він оселився в монастирі Романмутьє, який був відновлений учнями святого Коломбана. В цьому монастирі Вандріль прожив біля десяти років. Після цього Вандріль відправився в місіонерську подорож до Нейстрії. В Руані він виявив свого друга Дадона, який став єпископом під іменем Оуен, і був освячений Оуеном на диякона.

Отримавши священство з рук святого Омера, єпископа Теруанського, Вандріль допоміг святому Оуену у хрещенні його єпархії. Після декількох років роботи у Теруанській єпархії, у 649 році він отримав дозвіл свого єпископа на те, щоб усамітнитися у болотистій ложбині Фонтенель, у лісі Жюм’єж. Ця місцевість була куплена його племінником Гондом, який теж вирішив стати відлюдником. За іншими даними, це місце було надано йому майордомом Ерхіноальдом.

Прийнявшись розчищати місце, Вандріль і багаточисленні учні, які зібралися довкола нього, звели там чотири церкви та келії. На цьому місці були залишки вілл галло-римлян. Показуючи приклад у ручній праці, святий був першим у молитві. Він вчив своїх монахів завжди удосконалюватися, кажучи: “Ми повинні разувати не ті роки, які ми провели в монастирі, але швидше за все ті, які ми провели у бездоганному виконанні заповідей Божих. Нехай братське милосердя буде з вами, служіть один одному. Ваш противник, диявол, бачачи вас в такій єдності, втече дуже далеко, оскільки не може наблизитися до тих, кого бачить об’єднаним розумом і серзем з тими, хто його отовує”. Вандріль залишав монастир тільки для того, щоб проводити місіонерську діяльність серед язичників регіону, або щоб засновувати інші монастирі. Заснованих святим монастирів було п’ять, організовані, як і Фонтенель, згідно з ірландською традицією святого Коломбана і уставом святого Бенедикта, який почав у той час розповсюджуватися у Франції.

Святий Вандріль управляв монастирем 19 років. Він важко захворів, за три дня до смерті побачив Ворота Небесні і приготовлений йому трон Слави. Він закликав своїх учнів до взаємного милосердя, вказав на свого наступника, святого Ламберта і помер 22 липня 668 року у присутності святого Оуна і трьохсот учнів. Його монаший орден був заснований на правилі “Єдність, милосердя і лагідність”. Через деякий час правило святого Вандріля було замінено бенедектинським уставом.

Останки святого Вандріля були відкриті для вшанування в 704 році. Через руйнівні набіги норманів, мощі декілька разів переносили з Фонтенелля в пріорство Рівкур. Вперше мощі були перенесені в 862 році, востаннє – в 944 році.

В 875 році мощі святого Ансберта і святого Вандріля були перенесені до жіночого монастиря Бланжи-Сюр-Тернуаз (Па-де-Кале) і залишалися там біля 20 років. Звідти монахи перевезли реліквії в Булонь-сюр-Мер, де вони і залишалися протягом половини століття. Там в 944 році мощі цих святих виявив граф Фландрії Арнульф І Великий, який  за порадою Жерара де Брон подарував їх монастирю Святого Петра у Генті.

У 1047 і 1062 роках частина мощів була повернута у Сен-Вандрій. Фрагмент черепа тривалий час зберігався у Намюрі, де був віднайдений в 1877 році. У 1883 році він був переданий до абатства Маредсоус. У 1969 році фрагмент черепа був повернутий до Аббатства Святого Вандріля де Фонтенель.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

two × three =