Виникнення проблеми Грааля

Чаша з базиліки Сан Ісидор в Леоні, можливо античного походження

Чаша з базиліки Сан Ісидор в Леоні, можливо античного походження

Святий Грааль описувався в середньовічних літературних творах, це говорить про велике значення, яке мала ця Чаша у свідомості людей. В дослідників виникає питання: яке походження має літературна проблема Грааля – кельтське чи східне? Деякі автори стверджуют, що перекази про пошуки Грааля походять від кельтських легенд про пошуки Магічного Котла. Згідно з ними під проводом короля Артура загін герої подорожує в Аннун в пошуках Магічного Котла, який належить Аравну, королю Аннуна. Проходячи послідовно сім рівнів, які оберігаються замками, Артур та його люди викрадають Котел та повертаються з ним у зовнішній світ[1] (у кельтів світ традиційно ділився на три світи: Нижній (мертві), Середній (люди) та Верхній (світ богів)[2].

Повість про Грааль як літературний твір

У “Хроніці” Гелінанда, яка фіксувала рік за роком ті з подій у
світі, які здавалися автору важливими, під 717 роком відзначається: в цей час у якогось відлюдника у Британії було видіння, у якому йому через ангела було передано повчання про Йосипа Ариматейського, який зняв тіло Господа з Христа, і про блюдо, з якого Господь їв зі своїми учнями; про це видіння відлюдник залишив згадку в “Історії Грааля”[3]. У романі Робера де Борона також розповідається про дикого відлюдника, який у дикій місцевості “bloie Bretaigne” мав видіння Христа. Це відбулося у 717 році після прийняття Ісусом Христом хресної муки, в ніч зі Страсного четверга на Страсну п’ятницю. Створюється враження, що Гелінанд запозичив своє повідомлення з цього роману. Однак тоді він, очевидно, припустився помилки у даті, оскільки тут, очевидно, вірний відлік “після прийняття Христом хресної муки”. Таким чином, ми мали би 750 рік від Різдва Христового, тобто час, до якого могла відноситися діяльність іспанського рицаря Грааля Тітуреля[4].

Згідно з християнською традицією, Йосип Ариматейський висадився з Граалем в Провансі одночасно зі святими Маріями, а потім переїхав в Англію, де перебував до кінця життя. Він пройшов по дорозі олова. Аквітанія повернута одночасно і в сторону Атлантики, і в сторону Середземномор’я, розміщена на шляху перевозки олова, на пошуки якого греки дійшли до Ірландії. Аквітанія з найдавніших часів мала стосунки як з кельтським світом, так і зі світом Середземномор’я. Отже, впливи, які народили тему Грааля, зустрілися в Аквітанії, що ще є одним підтвердження аквітанського походження слова “Грааль”. В епічній поемі “Гугон з Бордо” (ХІІ ст.) ми знаходимо прекрасне епічне похоження середземноморського та кельтського світу: Гугон, аквітанський рицар, не зважаючи на заборону духовенства, дружить з карликом Обероном, “крихіткою-королем Казкової країни”, який дарує рицарю кільце та чашу, завдяки якій той добирається до країни Фуа, завойовує Есклармонду і разом з нею приїзджає у замок Монмар[5].

Вольфрам стверджує, що початкову традиційну розповідь про Грааль він почув від аквітанців. Говорячи про таємничий Кіот, що розповів йому цей переказ, він пише: “Кіот провансалець, який знайшов у язичницьких рукописах розповідь про пригоди Парсифаля… З Провансу ця історія у справжній своїй формі прийшла до німецького краю. Я, Вольфрам фон Ешенбах, буду розповідати тільки те, що почув від провансальського оповідача, нічого не додаючи свого”[6]. Кіот де Толел – це Гійот, Гільйом де Тудель канонік у Сент-Антонені, він був автором “Пісні про хрестовий похід”, говорив провансальською, тобто аквітанською, його “Пісня” написана саме на цій мові. Свій твір Гійом написав між 1210 та 1213 рр., тобто якраз в той час, коли Вольфрам писав “Парцифаля”[7].

Жерар де Сед вказує, що, можливо, переказ про Грааль до Аквітанії з маніхейських джерел. Існує цікаве співпадіння: етимологія імені Мані, чи Маніхея, легендарного засновника маніхейства, є точним еквівалентом етимології назви Грааля. Мані на санскриті означає “дорогоцінний камінь, гемма”; на сирійській мові – “маленький ковчег, посудина” – називається Мана. Ось чому, згідно із святим Августином, який був в юності маніхейцем, ім’я Маніхея означало для його учнів “живий камінь”, чи “живу посудину”, чи “камінь (посудину), який прозповсюджує манну”. Ще більш переконливі висновки були зроблені німецьким дослідником Фрідріхом фон Сучеком на основі вивчення перських маніхейських джерел в розповіді, яку Кіот Аквітанець подав Вольфраму фон Ешенбаху. З одного боку, дослідник вияви, що перська розповідь має заголовок Parsifalnama, з іншого боку, перська “Казка про перлину” розповідає про юнака, бідного і який зростав без батька, як і Парсифаль. Цей юнак відправляється шукати чарівну перлину і знаходить його в замку Монт Шальвадеа, що прямо відповідає назві замку Грааля у Вольфрама – Мунсальвеш. Замок Монт Шальвадеа цілком реальний: це колишня маніхейська фортеця, розміщена на березі озера Хамун-і-Хельменд, в провінції Систан на південному сході Ірану[8].

Вольфрам стверджує: “Метр Кретьєн де Труа розказав цю історію, але спотворив її”. Вольфрам же стверджує, що він один знає справжню історію, “легенду, яка йде з першоджерела, звідки вона і пішла”[9]. Він пише: “Кіот, всім відомий метр, знайшов в Тотелі серед закинутих рукописів запись цих пригод, яка була зроблена заплутаною язичницькою мовою. Щоб прочитати цей рукопис, довелося йому спершу навчитися розрізняти букви, і він зробив це, не застосовуючи чорну магію. І прийняв він хрещення, і вчинив добре, бо інакше ця історія залишилася б невідомою. Істинно, що навіть наймудріший язичник не зміг би розказати нам про природу Грааля і його таємних магічних властивостях… Якийсь язичник Флегетаніс був високоповажним за свої глибокі знання. Він був великий фізик з роду Соломона: батьки його належали до сімейства дітей Ізраїлю, і відбувалося це в ті стародавні часи, коли люди ще не були захищені святим хрещенням проти пекельного вогню. Він і описав пригоди Грааля. Батько Флегетаніса був арабом… Існує, розказував він, якийсь предмет, який називається Граалем. Його назву він чітко прочитав по зірках. Ангели віднесли Грааль на землю… З того часу люди прийняли хрещення і стали християнами, такими ж чистими, як ангели, і їх обов’язком стало турбуватися про Грааль. Однак оберігати Грааль завжди мали найбільш заслужені та шановані люди”[10].

Заплутаний язичницький рукопис, оповідач – напівєврей, напівараб, всі ці деталі повинні переконати нас, що розповідь про Грааль прийшов зі сходу. Більш того, дивне ім’я Флегетаніс є спотвореними арабськими словами Felek i Tani, що по-арабськи означає Гермес (Меркурій). Таким чином, Флегетаніс – може бути псевдонімом оповідача або назвою таємної організації чи заголовком невідомого нам трактату. Вольфрам ніби радить для визначення Грааля звернутися до оккультистів, бо саме вони “чітко прочитали його назву по зірках”. В “Corpus hermeticum”, який містить 17 окультних трактатів, ми можемо прочитати слова Гермеса: “Він [Бог] заповнив знанням велику чашу і наказав доставити її на землю. Потім він закликав посланця і доручив йому сповістити людські душі: “Черпайте самі з цієї чаші, черпайте ті, хто вважає себе здатним…” Ті, хто почули заклик, отримали хрещення розумом[11].

 

[1] Платов А.В. В поисках Святого Грааля: Король Артур и мистерии древних кельтов. – М., 2002. – 192 с. – С. 56.

[2] Платов А.В. В поисках Святого Грааля: Король Артур и мистерии древних кельтов. – М., 2002. – 192 с. – С. 58.

[3] Майер Рудольф. В пространстве – время здесь… История Грааля / Пер. с нем. В. и М. Витковских. – М., 1997. – 352 с. – С. 76.

[4] Майер Рудольф. В пространстве – время здесь… История Грааля / Пер. с нем. В. и М. Витковских. – М., 1997. – 352 с. – С. 77.

[5] Сед Ж., де. Тайна катаров / Пер. с фр. Е. Морозовой. – М, 1998. – 268 с. – С. 121.

[6] Сед Ж., де. Тайна катаров / Пер. с фр. Е. Морозовой. – М, 1998. – 268 с. – С. 121 – 122.

[7] Сед Ж., де. Тайна катаров / Пер. с фр. Е. Морозовой. – М, 1998. – 268 с. – С. 127.

[8] Сед Ж., де. Тайна катаров / Пер. с фр. Е. Морозовой. – М, 1998. – 268 с. – С. 122 – 123.

[9] Сед Ж., де. Тайна катаров / Пер. с фр. Е. Морозовой. – М, 1998. – 268 с. – С. 115.

[10] Сед Ж., де. Тайна катаров / Пер. с фр. Е. Морозовой. – М, 1998. – 268 с. – С. 116.

[11] Сед Ж., де. Тайна катаров / Пер. с фр. Е. Морозовой. – М, 1998. – 268 с. – С. 117.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

eighteen + 1 =