Спис Лонгина

Віденський спис

Віденський спис

В останніх главах Євангелія від Іоанна говориться, що якийсь воїн (центуріон) проколов бік Христа списом. Цього центуріона звали Гай Кассій, і він приймав участь у процедурі розп’яття як офіційний представник проконсула Понтія Пилата. Катаракта на обидвох очах заважала цьому ветерена активно служити в армії, тому йому було доручена служба спостерігача в Єрусалимі. Протягом декількох років цей центуріон спостерігав за діями Ісуса з Назарету, який стверджував, що він є Мессією. Здавалося, що ця людина бажала зашкодити авторитету римських окупантів в Ізраїлі. Гай Кассій спостерігав за легіонерами, що виконували свою роботу, і так само, як і вони, був вражений хоробрістю та витримкою страченого[1]. Гай Кассій кинув в

Спис Лонгина

Спис святого Маврікія, Вавельський замок у Краков

Спис святого Маврікія, Вавельський замок у Краков

Христа спис, увіткнувши його між четвертим та п’ятим ребрами. Це був звичай, який часто застосовувався на полі бою, щоб дізнатися, чи дійсно ворог мертвий: якщо життя залишило тіло, то рани більше не кровоточать. В ту мить, коли з рани Христа полилася кров і вода, до центуріона знову повернувся нормальний зір[2]. Важливо те, що земні рани, які були завдані списом та цвяхами, були помітними і на ефірному тілі воскреслого Христа, оскільки для перших християн це було доказом того, що воскресіння дійсно відбулося. Отже, Гай Кассій став Лонгином – людиною зі списом. Ставши християнином, він шанувався першою християнською общиною в Єрусалимі як герой та святий[3].

За традицією, Лонгин залишив Іудею і почав проповідувати про Ісуса Христа, Сина Божого. Понтій Пилат відправив воїнів, щоб убити Лонгина та його сподвижників. Святим мученикам відсікли голови, голови були відправлені до Пилата. Пилат наказав кинути голови мучеників на сміттєзвалище поза стінами міста. Через деякий час одна незряча жінка, копаючись у смітті, випадково торкнулася відсіченої голови мученика. У сні їй з’явився святий Лонгин і сказав, щоб вона знову відшукала голову і поховала її гідно. Виконавши прохання Лонгина, жінка прозріла[4].

Спис, яким Лонгин пробив бік Ісуса, став одним із найважливіших скарбів християнського світу. Дивна легенда стала пов’язуватися з цими списом, до якого у подальшому було приєднано і один із цвяхів від хреста Спасителя: вважалося, що той, хто володіє списом і знає про його могутність, володів усім світом для здійснення у ньому Добра та Зла. Ця легенда, яка проіснувала два тисячоліття, знайшла свій жахливий кінець у нашому, ХХ столітті[5].

Спис із Ечмадзіне, Вірменія

Спис із Ечмадзіне, Вірменія

У світі є багато списів, які претендують бути списом Лонгина. Один із таких списів (чи, принаймні, частина списа – древко) зберігається у Ватикані, але Римо-католицька Церква не дуже схильна сильно вірити у його справжність. Ще один спис зберігався у Кракові, але він лишень був лишень точною копією списа з Хофбурга (без цвяха), яка була зроблена за бажанням Оттона ІІІ ((980 – 1002) – імператор “Священної Римської імперії” з 983 р.), який бажав подарувати його Болеславу І Хороброму ((967 – 1025), з династії п’ястів, король Польський з 1025 р.)[6].

Спис, який представляв найбільший інтерес, був викований, як говорила легеда, іудейським пророком і первосвященником Фінеєсом. Фінеєс наказав викувати цей спис, щоб він символізував магічні сили, які притаманні крові вибраного Богом народу – ізраїльтянам. Ісус Навин тримав цей спис в руці, коли наказував своїм воїнам прокричати, щоб зруйнувалися стіни Єрихона. Це був той самий спис, який у приступі ревності кинув цар Саул в юного Давида. Ірод Великий володів цим списом тоді, коли віддавав наказ про знищення невинних єврейських немовлят. Цей спис-талісман ніби-то слугував пропуском воєначальнику, який отримав переламати кості Ісусу Христу. Щоб Христос уникнув жахливої участі розбійників, яким розтрощили кості, Гай Кассій (Лонгин), змилосердившись над Спасителем, ніби-то взяв цей Спис з рук ізраїльтян і пробив бік Ісусу[7].

Цей спис отримав Маврикій, командуючий фіванським легіоном і замучений імператором Максиміаном за відмову вклонитися йому як богу. Костянтин Великий володів цим списом, коли отримав перемогу біля моста Молвіус, яка забезпечила йому доступ до влади. Такі люди, як Теодозій, який став королем готів у 385 році, чи Аларіх, війська якого тримали в облозі Рим у 410 році, оголошували себе власниками знаменитого списа. Те саме заявляв і Аецій, “останній римлянин”. Могутній король візіготів Теодорих об’єднував Галлію, тримаючи цей спис у руці. Він переміг варварів у битві при Труа і в 452 році примусив відступити жорстокого Атіллу[8].

Власником списа був імператор Юстиніан, який наказав закрити афінські школи. У VІІІ і ІХ століттях спис продовжував залишатися в центрі всіх найважливіших історичних подій. Так, він був в руках Карла Мартелла ((біля 688 – 741), правитель Франкської держави з 715 р.) в 732 р. під час битви, у якій він повністю розбив арабські війська. Карл Великий засновував свою династію, спираючись на факт володіння списом і на легенду, яка пов’язувала спис із завоюванням світового панування[9].

Не менш, як сорок п’ять імператорів володіли легендарним Списом у період між коронуванням Карла Великого і падінням Германської імперії, яке відбулося рівно тисячу років по тому. Серед них були сім представників швабських Гогенштауженів, династії германських королів та імператорів, серед яких можна назвати легендарного Фрідріха Барбароссу і його внука Фрідріха ІІ[10]. Також списом цікавився Наполеон Бонапарт[11]. У ХХ столітті спис став джерелом натхнення для Адольфа Гітлера, який вважав, що, якщо навколо Списа зосереджена вся середньовічна історія Німеччини, то і йому магічна сила реліквії допоможе стати лідером німецької нації. Він вказував: “Мить за миттю я все більше усвідомлював якусь присутність чогось, що оточувало спис, – таку ж моторошну присутність, яку я пам’ятав, яку я відчував у ті рідкі хвилини мого життя, коли переді мною вставало велике майбутнє, що мене чекало”[12].

Зараз спис, який вважають списом Лонгина, зберігається у Залі скарбів Хофбурзького музею[13]. У світі є декілька артефактів, які претендують на те, щоб бути списом Лонгина. Називається спис у Ватикані, також у Кракові зберігається спис-реліквія. Однак більшість дослідників схиляється до думки, що Списом Лонгина є саме той, який зберігаєтсья у Відні, у Кракові зберігається копія наконечника, а в Ватикані – древко списа, яке католицька церква взагалі не вважає святинею. Також спис, який вважають списом Лонгина зберігається у Вірменії, куди його приніс апостол Тадей. У середні віки він зберігався у монастирі Аріванк, який пізніше було перейменовано в Сурб Гегард (Святий Спис). Загар ця реліквія зберігається у Святому Ечміадзині. Списом Верховний Патріарх-Католікос всіх вірмен посвячує святе миро під час мироваріння[14].

Один переказ про Спис походить з Аквітанії. Граф Тулузький, Раймон де Сен-Жиль, слухаючи неосвіченого, але просвітленого монаха, знайшов Святий Спис в Антіохії в 1098 році, під час першого хрестового походу[15]. За іншою версією одному з простих воїнів, учаснику хрестового похода Петру Барторомео з’явився уві сні апостол Андрій і вказав місце в соборі Святого Петра, де було заховано спис. Під час розкопок у вкзаному місці Петро Бартоломео знайшов реліквію[16]. Глибоко в гротах Сабарт (Монсегюр, Аквітанія) Ран виявив зали, стіни яких були вкриті символами, що характерні для рицарів Храму (тамплієрів), поряд з емблемами катарів. Це відкриття підтвердило твердження істориків-містиків про те, що рицарі Храму (тамплієри) і катари були в один час тісно пов’язані. Один цікавий образ, що висічений на кам’яній стіні гроту, був зображенням списа. Це зображення відразу ж наводить на думку про спис, з якого стікає кров, який неодноразово зустрічається в легендах про короля Артура[17].

 

[1] Равенскрофт Т. Копье судьбы / Пер. с фр. А. Шандера. – М., 1998. – 352 с. – С. 6.

[2] Равенскрофт Т. Копье судьбы / Пер. с фр. А. Шандера. – М., 1998. – 352 с. – С. 8.

[3] Равенскрофт Т. Копье судьбы / Пер. с фр. А. Шандера. – М., 1998. – 352 с. – С. 9.

[4] Тайны чудес и знамений / Сост. А.Ю. Костин. – М., 2004. – 272 с. – С. 39 – 40.

[5] Равенскрофт Т. Копье судьбы / Пер. с фр. А. Шандера. – М., 1998. – 352 с. – С. 10.

[6] Равенскрофт Т. Копье судьбы / Пер. с фр. А. Шандера. – М., 1998. – 352 с. – С. 29.

[7] Равенскрофт Т. Копье судьбы / Пер. с фр. А. Шандера. – М., 1998. – 352 с. – С. 7 – 8, 29.

[8] Равенскрофт Т. Копье судьбы / Пер. с фр. А. Шандера. – М., 1998. – 352 с. – С.  31 – 32.

[9] Равенскрофт Т. Копье судьбы / Пер. с фр. А. Шандера. – М., 1998. – 352 с. – С. 32.

[10] Равенскрофт Т. Копье судьбы / Пер. с фр. А. Шандера. – М., 1998. – 352 с. – С. 33.

[11] Равенскрофт Т. Копье судьбы / Пер. с фр. А. Шандера. – М., 1998. – 352 с. – С. 25 – 26.

[12] Равенскрофт Т. Копье судьбы / Пер. с фр. А. Шандера. – М., 1998. – 352 с. – С. 37.

[13] Равенскрофт Т. Копье судьбы / Пер. с фр. А. Шандера. – М., 1998. – 352 с. – С. 350.

[14] Тайны чудес и знамений / Сост. А.Ю. Костин. – М., 2004. – 272 с. – С. 42 – 43.

[15] Сед Ж., де. Тайна катаров / Пер. с фр. Е. Морозовой. – М, 1998. – 268 с. – С. 122.

[16] Тайны чудес и знамений / Сост. А.Ю. Костин. – М., 2004. – 272 с. – С. 40.

[17] Отто Ран и поиски святого Грааля // Новое сопротивление (http://www.resist.gothic.ru/arhiv/rahn/html), 20.07.01. – C. 3 з 7.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

sixteen − 5 =