Пошуки Грааля

Євхаристійна чаша з Валенсії

Євхаристійна чаша з Валенсії

З іменем Кретьєна де Труа асоціюється шотландтскі мотиви про Грааль. Про самого поета відомо мало. Однак точно відомо, що Кретьєн працював під покровительством атистократичних дворів, в основному Шампані та Фландрії. Ці двори були тісно пов’язані один з одним, а також мали відношення до неортодоксальних релігійних світоглядів, включаючи єретичне вчення катарів. Оидва двори підтримували тісні стосунки з тамплієрами. І дійсно, за три чверті століття до Кретьєна де Труа граф Шампанський відігравав ключову роль у створенні ордену. Перший Великий Магістр тамплієрів Гуго де Пейен був васалом графа Шампанського і явно діяв згідно з його інструкціями. Згодом сам граф, розірвавши свій шлюб, був прийнятий до ордену, і таким чином став васалом свого васала[1].

Пошуки Грааля в середньовіччі і нові часи

Більшість творів де Труа присвячена різним членам двору, і особливо графині Шампанській Марії. Однак його варіант легенди про Грааль, написаний у 1184 – 1190 роках, присвячений Філіпу Ельзаському, графу Фландрському. Кретьєн де Труа відкрито говорить, що історія про Грааль була розказана йому Філіпом, який потім підказав, який сюжет можна навколо цього створити. На жаль, Кретьєн де Труа помер, не завершивши поему. Однак і в тому, що він встиг написати, є багато цікавих моментів. Так, наприклад, він вперше приводить назву столиці короля Артура – Камелот[2].

Кретьєн активно користується невідомими кельтськими англійськими чи валлійськими джерелами. Так, наприклад, він спирається на “Історію королів Британії” Гальфрида Монмутського, напівлегендарний твір, написаний приблизно у 1138 році, у якому вперше з’являється король Артур. Де Труа також широко використовує такі давні перекази, як “Peredur” та інші перекази валлійського епосу Мабіногіона. Однак деякі аспекти поеми не мають нічого спільного з цими традиційними джерелами, і ці аспекти можна визначити як чисто шотландські. Цілком очевидно, що у Кретьєна де Труа було своє, незалежне джерело відомостей про Шотландію, і спеціалісти стверджують, що саме з Шотландії він взяв основні моменти географії та топографії поеми[3].

Так, наприклад, герой поеми де Труа “Персеваль де Галуа” за припущеннями був родом з Уельсу. Однак в часи Кретьєна де Труа назва “Галуа” відносилася до уродженців шотландського Голуея. У поемі Кретьєна рицарі Грааля захищають “les pors de Galvoie” – ворота Галуа. Дослідники романів про Грааль прийшли до висновку, що “Галуа” – це, швидше за все, Голуей[4].

У Гальфрида Монмутського є посилання на “Castellum Puellarum”, який у більш пізніх романах про Грааль – але не в поемі Кретьєна де Труа, – перетворюється у знаменитий “Небезпечний замок”. У 1338 році перекладач та коментатор Роберт Брюнн писав, що “Castellum Puellarum” – це реальний замок, розміщений у Карлавероці в Галуеї. Як зауважив один із сучасних біографів Кретьєна де Труа, Роберт Брюнн “міг просто повторювати відомий переказ, оскільки в юності був знайомий з майбутнім королем Робертом Брюсом”. Карлаверок розміщений всього у двадцяти кілометрах від Аннана, місця проживання сім’ї Брюса, яку у 1124 році шотландський король Давид І зробив лордами Аннандейла. Замки Аннан та Карлаверок часто називали “воротами в Голуей”. Не зважаючи на те, що Кретьєн де Труа прямо не говорить про “Castellum Puellarum”, чи “Небезпечний замок”, він згадує про “Roche de Cangum”, назва якого, за твердженням одного із спеціалістів, “походить від прикрас Карлаверока”. У поемі Кретьєна де Труа саме в цьому місці рицарі “оберігають ворота в Галуа”[5].

У поемі де Труа другою резиденцією короля Артура після Камелота називається “Cardoeil”. До 1157 року столицею Шотландії був Карлайл, який в часи написання “Англосаксонських хронік” носив назву “Cardeol”, згодом трансформується в “Carduil”. Кретьєн також згадує якесь церковне володіння “Mont Dolerous”. Вважається, що це абатство Мелроз у Роксбургштіші, засноване у 1136 році і в часи де Труа відоме як “Mons Dolorosus”. Саме в ньому два століття по тому було поховано серце шотландського короля Брюса[6]. Слід зазначити, що в часи правління шотландських королів Давида І (1124 – 1153) та Малкольма ІV (1153 – 1165) проводилася цілеспрямована політика залучення емігрантів із Фландрії до Шотландії. Сім’я короля Брюса мають фламандські, а не норманські корені. Таке саме походження мають інші впливові шотландські клани – Кемпбел, Камерон, Дуглас, Стюарт, Гамільтон, Монтгомері та інші. Таким чином, вважається, з’явилися елементи кельтської традиції про Грааль у Фландрії. Також відзначимо, що під час переслідування тамплієрів на початку ХІV століття, значна частина рицарів ордену переїхали з Фландрії до Шотландії, що може вказувати про існуючі традиційні зв’язки між двома країнами[7].

Поему Вольфрама фон Ешенбаха пов’язує Грааль з Аквітанією. Хрестовий похід проти катарів Аквітанії був єдиним у свому роді, першим  і єдиним хрестовим походом, який був спрямований проти християнської країни[8]. Жорстокість, з якою вели себе хрестоносці, не мала прецендентів, навіть з урахуванням суворих звичаїв епохи та релігійного фанатизму. За один день знищувалося ціле місто, як це було з Безьє і Мармандом, нічого подібного у тодішній Європі перед тим не ставалося. Пояснюючи звірства хрестоносців, деякі дослідники пишуть, що стрімке розповсюдження катаризму загрожувало існуванню Римської церкви. Але як тоді пояснити той факт, що в Італії, країні Святого Престолу, катари нерідко виступали проти встановлених порядків, а їх ніколи за це не переслідували? Німецький дослідник Отто Ран провів три роки в аквітанії, намагаючись розгадати загадку катарів. Результатом його пошукі стала видана у 1933 році книга з несподіваною назвою “Хрестовий похід проти Грааля”[9].

Отто Ран (1904 – 1938 рр.), про якого говорили як про талановитого молодого літератора та історика, був одним із найяскравіших  особистостей цього століття. До своєї загадкової смерті у віці 35 років він встиг написати дві книги про катарів південної Франції: “Хрестовий похід проти Грааля” (“Kreuzzug gegen den Gral”) та “Двір Люцифера” (“Luzifers Hofgesind”). Про його життя та трагічну смерть ходять легенди. Хоч його книги мали вплив на таких відомих авторів як Тревор Равенскрофт (Trevor Ravenscroft) та Жан-Мішель Анжебер (Jean-Mishel Angebert), на українську та російську мову вони ніколи не перекладались. У бестселері 1982 року “Свята кров, святий Грааль” (“Holy Blood, Holy Grail – у російському перекладі «Священная загадка»), ім’я Отто Рана згадується у невеликій, але інтригуючій примітці[10].

Отто Ран вважав, що розташування гори Святого Грааля, легендарної гори Монсальван (Montsalvat), що є тотожним гірській фортеці катарів Монсегюр (Montsegur) у французьких Піренеях. Зі слів професора Джоселін Годвін (Jocelyn Godwin), “створення міфологічного комплексу, який зв’язує катарів і Монсегюр із Святим Граалем і його Замком, є значною мірою заслугою Рана”[11].

Ран виходить з того беззаперечного факту, що багато назв та імен персонажів “Парцифаля” Вольфрама фон Ешенбаха запозичено з окситанської мови, починаючи з Мунсальвеша (аквітанською – дика гора). Порівнявши розповідь німецького поета з топографією володінь графів де Фуа, він виявив багато співпадінь. У Вольфрама Парцифаль відвідує свого дядька, відлюдника Траврицента, що живе біля джерела Ла Сальваж, у печері, де розміщується вівтар. Відомо, що біля Юсса-ле-Бен є дві печери, грот Відлюдника та Джерельний грот. В останньому є великий плоский камінь, який всі називають Вівтарем. Ще одне співпадіння – у Вольфрама замок Мунсальвеш оточений Броселіанським лісом. А біля замка Монсегюр є ліс, який називається Присцилліанським[12].

Норма Лорр Гудрич (Norma Lorre Goodrich) у своїй роботі “Святий Грааль”, що отримала досить високі відгуки, відгукується позитивно про книгу Отто Рана “Хрестовий похід проти Грааля” як про “прекрасну книгу, пам’ятнику німецькому автору-ідеалісту, що загадково загинув в Альпах при спуску з гір”[13].

Як пише перекладач його книг на французьку мову, Отто Ран був глибоко переконаний, що 1) катари були останніми, хто зберігав чашу Святого Грааля і що 2) Святий Грааль “зник”, коли вони загинули від рук “Папи і короля Франції” на початку тринадцятого століття. Війна Римської католицької церкви проти катарів описується різними авторами як війна, у якій один одному протистояли Рим (Roma) та любов (Amor), і в якій католицька (вульгарна) ідея вогнем і мечем утвердила своє панування над катаричною (“чистою”) ідеєю[14].

Катари у 1243 році, під час хрестового походу французьких військ, сховали свої скарби в одній з печер. Як вказано в одному із свідчень одного із захисника замку Монсегюр Ембера де Сале, “Єретик Матеус та диякон єретиків із Тулузи П’єр Бонне виїхали із замку Монсегюр разом зі всім золотом, сріблом та великою кількістю монет. Вони їхали під охороною людей із Камона. Останні зробили все, щоб безперешкодно оминути всі пости. П’єр Бонне та Матеус перевезли скарб в укріплену печеру Сабартез, що належала Понсу-Арно де Кастельвердену”. В Сабартезі укріплених гротів, які називаються на місцевій говірці spouglas, не так вже й багато, усього три: Юсса, Орнолаке і Буане. Отже, скарби були тимчасово сховані в одному з цих трьох гротів[15]. Однак розрізняють два скарби катарів: скарб для військових потреб, що схований у печері Сабартеза та скарб церкви катарів, схований у лісах[16].

Люди, які несли скарби катарів, йшли до “замку Со”. Цей замок ідентифікують із замком Монреаль де Со, який був одним із найстаріших у краї й існував ще у римські часи. Хрестоносці, які поверталися з хрестового походу, побачили у довколишніх долинах схожість із місцевостями довкола Єрусалима і збудували на горі каплицю, яка нагадувала каплицю Господнього Гробу в Єрусалимі та назвали це місце на пам’ять вознесіння Ісуса Христа Королівською горою[17]. У цій горі є важкодоступна печера, яка нагадує невеличку капличку, в центрі якої стоїть саркофаг та лавочка для молитви, які висічені прямо у скалі. Молитовна лавочка знаходиться напроти стіни, яка прикрашена дивовижною фрескою. Справа зображені два квадрата, вставлені один в одний. Перший квадрат, що рамкою для другого, прикрашений хрестами. У центральному квадраті зображені шість червоних крапель крові, довкола – багато маленьких хрестиків. Зліва від двох квадратів зображено спис із наконечником темно-бурого кольору, справа – кругле блюдце, яке можна вважати зображенням чаші (вид зверху). Ця чаша жовто-золотистого кольору. На малюнку ми знаходимо всі характерні символи Грааля: Свята Кров, Святий Спис, Чаша, чи блюдо (кришка), яке, якщо вірити тексту Кретьєна де Труа, її накриває. Тривалий час про існування цієї фрески було відом лишень вибраним членам сект. Тільки завдяки зізнанням одного розенкрейцера, яке було зроблено ним у 1930-і роки, вчені змогли ознайомитися з цим малюнком[18].

Ця фреска – не єдине свідчення перебування у цих місцях катарів. У лісі, який отовував Вікдесо, у декількох кілометрах від замку є місце, яке називається притулком Грайля. На гербі Сабартеза, де і височіє Монреаль де Со, зображений Грааль, розміщений у центрі Сонця[19]. Чаша на гербі має два білих крила. Два білих крила є символом Святого Духа. У свому “Парцифалі” Вольфрам розповідає про те, як якийсь голуб раз на місяць сідає на Грааль, щоби додати йому магічної сили. Також згідно аквітанської легенди, Есклармонда після смерті полетіла на небо, прийнявши образ голубки. В Монсегюрі і в одному з гротів Сабартеза катари залишили багато голубок – кам’яних, теракотових і бронзови, які знайшли недавно під час розкопок[20].

Середньовічні катари вірили в існування вічної війни між принципами Світла і Темряви, на взаємодії і зіткненнях яких грунтується все у всесвіті. Темрява для них була темною недосконалою речовиною. Вони вважали всіх церковних і світських правителі, і перш за все католицьку церкву, втіленням Темряви. В їх міфології сонце символізувало початкове Світло, з якого пішло все живе. Мігель Серрано називав їх доктрину: “Солярне християнство”. А для Отто Рана Монсегюр був “маяком катаризму”[21].

Вольфрам фон Ешенбан, свій твір “Парцифаль” писав дуже стилізовано. Як довів Отто Ран, його твір дуже пов’язаний з подіями хрестового походу проти Грааля. Це ми можемо, зокрема, побачити на прикладі самого героя Парцифаля. Прихильники зороастризму, попередники маніхейців, які, в свою чергу, є попередниками катарів, називалися парсами, тобто чистими. Назву “катар” так само перекладається як “чистий”, що відповідає назві “парсі”, таким чином, ім’я Парцифаль (Parsifal) у замаскованій формі вказує на рицаря-катара. В характері Парцифаля є одна риса, яка притаманна катарам: він вегетаріанець. Зломавши мисливський лук, Парцифаль пояснює: “Я більше не бажаю отруювати своє тіло елементами, які ніби живуть у ньому своїм життям та ось-ось закричать! Я хочу жити життям чистим та невинним” У Парцифаля немає батька; коли вороги пограбували його, “він втратив свої володіння”, був вихований у лісі і дав обітницю ніколи не спати двічі під одним і тим самим дахом. Це дуже нагадує рицаря-файдита, тобто катарського рицаря, який, втративши свої володіння через релігійні переконання, був змушений переховуватися у горах[22].

Вольфрам розшифровує у свому творі ім’я Парцифаль – “Той, хто чудово володіє мечом”. Цьому визначенню відповідає ім’я аквітанського героя хрестового походу Тренкавеля. На аквітанській мові ім’я Тренкавель означає “Той, хто добре відсікає”. Позбавлений всіх своїх володінь, Раймон Тренкавель став файдитом. В решти героїв Ешенбаха були реальні прототипи, учасники хрестових походів. Батько Парцифаля – Гамурет Цнотливий, близький друг мати Тренкавеля – арагонський король Альфонс Цнотливий. Можна припустити зв’язок між іменем короля Альфонса, який був пораний Парцифалем та родовим ім’ям арагонських королів. Король-Риболов, який показав Парцифалю дорогу в Мунсальвеш, очевидно, має реальний прототип – П’єра-Роджера де Мірпуа, командира гарнізона Монсегюра, в якого в гербі була риба, ім’я Мірпуа означає “Той, хто дивиться на риб”. Вольфрам дає першому королю Грааля ім’я Парилла, власники Монсегюра носили ім’я Перелла. Який край більше, ніж пограбована земля Аквітанії відповідає “Розореній Землі” Вольфрама. “Якщо Монсегюр і не був замком Грааля, як стверджує Отто Ран, то жоден інший не відповідав би більше його описам, що є у легенді про Грааль, у всякому разі, в Європі”, – пише Фернан Ньєль[23].

Отто Ран народився 18 лютого 1904 р. в Міхельштадті, у південній Німеччині. У середній школі він захоплювався історією середньовічного катаризму, віри катарів і їх повстання проти короля і Римського Папи. З 1922 по 1926 рр. він вивчав юриспруденцію, німецьку філософію та історію. Ран мав намір писати дисертацію про Гійо, трубадура з Прованса, про якого Вольфрам фон Ешенбах, тамплієр ХIII ст. говорив, що саме на основі його нині втраченої поеми про Грааль він і створив свого “Парцифаля”[24].

Середньовічна німецька розповідь про Парцифаль, яка була відроджена у ХІХ ст. завдяки популярним містичним операм Вагнера, лишень підігрівав інтерес Отто Рана до проведення нових пошуків Святого Грааля. Незабаром він об’єднав декілька “ключів”, що були знайдені ним при вивченні історії катарів і поеми фон Ешенбаха. Глибоко зацікавлений катарами та легендами про Грааль, Ран в 1928 – 32 рр. проводить дослідження і багато подорожує по Франції, Іспанії, Італії і Швейцарії. На початку літа 1929 р. Отто Ран вперше з’являється в Лангедоці, на півдні Франції. Він поселився у селі Лавлане і протягом наступних трьох місяців систематично досліджує зруйновану фортецю-храм катарів на горі Монсегюр, а також гроти довколишніх гір. Саме в Лангедоці, в місті Каркассона є свята гора Монсегюр і церква Ренн-ле-Шато. Всі ці місця були охоплені вченням катарів, і, здавалось би, саме тут об’єднувались всі легенди про Святий Грааль[25].

“На Монсегюр, – пише Найджел Пеннік, – в 1244 р. єретики-катари мали свій останній героїчний бій проти католиків-хрестоносців, які отримали над ними перемогу. У переказі говориться, що в ніч перед останньою атакою три катари непоміченими спустились по стіні, забираючи із собою священні реліквії своєї віри. Вони забрали чарівні регалії меровінгського короля Дагоберта Другого і кубок, ймовірно, Святий Грааль. Володіння Граалем завжди було мрією рицарських орденів. Рицарі круглого столу короля Артура, тамплієри, навіть тевтонські рицарі шукали містичну посудину. Але Отто Ран вважав, що зміг отримати успіх там, де століття пошуків були невдалими. Він вивчив священну геометрію Монсегюр, його орієнтацію відносно сходу сонця і його взаємозв’язок з іншими священними місцями і виявив секретні підземні ходи, де, як йому здавалось, повинен був схований скарб” (з книги “Секретні науки Гітлера”)[26].

Як вважає Найджел Пеннік, принципи “сакральної географії”, які знайомі Рану, також можуть бути виявлені у друїдів і тамплієрів. Вважається, що катари також володіли такими знаннями[27].

Під час багатьох зустрічей з місцевими жителями Отто Ран (є дані, що він говорив на провансальському діалекті) зібрав всі відомості про катарів і Грааля. На основі цих даних Ран склав захоплюючий опис своїх досліджень гроту Сабарт на південь від гори Монсегюр і особливо гроту Ломбрів, який місцеве населення називало “Собор”. Він так описує цей другий чудовий грот: “В далекі часи, в ту епоху, якої ледве торкнулась сучасна історична наука, грот використовувався як храм, який був присвячений іберійському богу Іллхомберу, богу Сонця. Між двох монолітів, один із яких обвалився, крута стежка веде у величезний вестибюль собору Ломбрів. Поміж сталагмітами із білого вапняку, між темно-коричневими, що сяяли гірським кришталем стінами стежка веде вглиб гори. Зал висотою 80 метрів був для єретиків собором”[28].

Ран розповідає: “Глибоко схвильований, я бродив по кришталевим залам і мармуровим склепам. Мої руки перебирали кістки загиблих “чистих” і рицарів…” Розповідь старого пастуха із Лангедока, яка була записана Отто Раном і увійшла в його першу книгу, змальовує глибоку містичну символіку: “У ті часи, коли стіни Монсегюра були ще цілими, катари зберігали там Святий Грааль. Монсегюр піддавався небезпекам. Його облягли армії Люцифера. Вони хотіли захопити Грааль, щоб повернути його в діадему свого Принца, з якої він випав при падінні його ангелів. Тоді, в найбільш критичний момент, з небес спустився білий голуб, який своїм дзьобом розбив Табор (Монсегюр) на дві частини. Есклармонда, що охороняла Грааль, кинула священний дорогоцінний камінь у глиб ущелини. Гора знову зімкнулась, і Грааль таким чином був врятований. Коли дияволи увійшли в фортецю, було вже запізно. Люті, вони спалили всіх чистих неподалік від скелі, на якій стоїть замок в Полі Стовпа для Спалення. Всі чисті загинули на багатті окрім Есклармонди де Фуа. Коли вона побачила, що Грааль врятований, вона вийшла на вершину гори Табор, перекинулась білим голубом і полетіла в бік азійських гір”. Обидві книги – “Хрестовий похід проти Грааля” і “Двір Люцифера” сповнені дивовижних здогадок і відкриттів відносно важливих історичних зв’язків[29].

Легенда про Святий Грааль, як пояснює Мігель Серрано, “знову з’являється у Середні віки в сильно переробленій християнській інтерпретації. Її розповсюджувачами стають тамплієри. Вона базується на легенді про двір Короля Артура (який є королем Святого Грааля і також носить ім’я Амфортас). Цікаво відзначити, що Артур – це Arthos, Медвідь, тобто Арктичний. Таким чином вказується точне географічне розміщення втраченого континенту першого Сонячного Віку: Гіперборея, місцезнаходження Святого Грааля. У Середні віки, коли цей міф піддався християнській обробці, Грааль стає чашою, з якої, за переказами, пив Христос під час Тайної вечері, або в яку Йосип з Ариматеї зібрав кров Христа, що витікала з його боку, коли він висів на хресті”. Родовід катарів, який зберігали Святий Грааль у своєму замку на горі Монсегюр, як вважав Отто Ран, можна прослідкувати аж до друїдів, що перейшли в маніхеїзм. Друїди в Британії були попередниками Кельтської Християнської церкви. Він бачив в культурі Лангедока, середньовічного оплоту катарів сильну схожість з культурою друїдів. Їх священики були споріднені з Parfaits (“досконалим”, проповідникам, пастирям) катарів. Пізніше таємні знання катарів зберігались трубадурами – бродячими поетами та співаками середньовічних дворів Франції[30].

Більшість трубадурів, як вважав Ран, були таємними катарами. Їх пісні, з першого погляду сповнені суму і нерозділеного кохання, але лишень зрідка присвячені якій-небудь конкретній жінці, їх жіноча символіка відносилась до спільноти катарів, до Софії, Мудрості Гностиків. Юліус Евода пояснює в книзі “Містерія Грааля”: “Щоб зробити цю доктрину недосяжною для непосвяченого, вона була закутана в еротичний символізм, як цикл про Грааль, де вона представлена героїчним символізмом”. Коли Отто Ран вперше вивчав “Парцифаль” Вольфрама фон Ешенбаха, він запримітив дивовижну подібність з іменами та назвами місць в південній Франції і запідозрив, що “Мунсальвеше” (Munsalvaesche), замок Грааля в “Парцифалі” (Ріхард Вагнер назвав його Монсальват –Montsalvat), – не що інше, як солярна фортеця катарів Монсегюр. В роботі Ешенбаха він розпізнав вплив поезії катарів. Сумнівне припущення, що піддані гонінням катари сховались під землею і здійснювали свої таємничі обряди у підземних храмах, було взято Отто Раном у ревнивого дослідника катарів Антоніна Габаля. Габаль дозволив Рану користуватись своєю бібліотекою і приватним музеєм. У листах Ран називав його своїм “Треврицентом” (Trevrizent, дядько Парсифаля в роботі Ешенбаха) і розвинув ідеї, що викладені в книзі Габаля “Дорогою Святого Грааля”[31].

Отто Ран зі своїх досліджень робить висновок: “Так, тільки катарська фортеця Монсегюр, яка височіє у передгір’ях Піренеїв, може бути священним та нездоланним храмом Грааля”. Ось чому Ран вважав, що таємною причиною, яка спонукала розпочати хрестовий похід проти катарської Аквітанії, був пошук Грааля[32].

Чутки про те, що Отто Ран насправді знайшов Святий Грааль і що він зберігався до кінця Другої світової війни у Вевельсбурзі, замку СС під Падербрном, легко заперечити. В Вевельсбурзі дійсно був “Грааль”, але це був усього лишень величезний шматок гірського кришталя. Рене Неллі , відомий дослідник катаризму, стверджує, що Святий Грааль не згадується в жодному з відомих текстів катарів,а Юліус Евола взагалі не ставив під сумнів тезу про Грааль катарів[33].

Ще одну цікаву версію переказу про Грааль розповів Анрі Колле, який знайшов дона Родріго Пачеко, нащадка Алонсо Кіхано, який був прототипом Дона Кіхота Сервантеса. “Дон Кіхот, – казав Родріго Пачеко, – книга з підтекстом, за фасадом гумористичного роману приховується розповідь про подорож Грааля. Якщо мій нащадок Кіхано був прототипом головного героя, значить, йому про це було щось відомо. Грааль був чашею, яка була висічена з каменю, розміром нагадував великий апельсин і спершу не мав ніяких прикрас. Цей простий предмет відповідав своїй назв – миска, ківш аквітанською. Однак камінь  привезли з Азії. У перші роки нашої ери Грааль був у Римі, пізніше його доставили в Арагон. За одними свідченнями, у ІІІ ст. Папа Сикст ІІ подарував його святому Лаврентію, який був родом з Уески. Згідно з іншими джерелами, чаша потрапила до рук вестготських королів, і в 713 році єпископ Уески Отберт наказав відправити її до гроту святого Хуана де ла Пенья, що на горі Пано, біля Хаки, краю, який був освоєний зовсім недавно, але який став національним святилищем Арагону. Грааль, який перебував у ковчезі зі слонової кістки, залишався в Сан-Хуан де ла Пенья до 1134 року. У ХІІ ст., перед загрозою нашестя Альморавидів, король Арагону Альфонс Войовник наказав переправити реліквію на північ Піренеїв. В Сан-Хуан де ла Пенья ковчег знову з’явився тільки після хрестового походу проти катарів, в часи правління короля Арагону Дона Мартіна Людинолюбця. Папа Бенедикт ХІІ чинив на нього тиск, домагаючись відправки реліквії до Валенсії. Але Дон Мартін ухилився і відправив йому тільки копію. Її випадково розбили у 1744 році. Так званий Грааль, який стоїть зараз у соборі у Валенсії, є копією з копії. Справжній Грааль відвезли до печери Монтесінос, що розміщена на річному острові Баратаріа, ці обидві місцевості згадані у “Дон Кіхоті” Сервантеса. В Іспанії цей факт відомий декільком Посвяченим”[34].

Те, що папа Бенедикт ХІІ вимагав від короля Арагону Дона Мартіна Людинолюбця віддати Грааль, є історично підтверженим і документально зафіксованим запитом, який підтверджує теорію, згідно з якою Грааль перебував у руках катарів Монсегюра. Бенедикт ХІІ, в миру Жак Фурньє, перш ніж стати папою, виконував функції інквізитора в Мірпуа та Памьє і встиг допитати багато катарів. Його звернення з таким проханням до короля Арагона свідчить про те, що він був прекрасно інформований[35]. Те, що після хрестового походу Грааль повертається до Дона Мартіна, свідчить про те, що під загрозою нашестя Альморавідів король арагону Альфон Войовник добровільно віддав Грааль катарам на збереження і загинув у 1134 р.. Саме для збереження Грааля катари наказали побудувати фортецю-Храм Монсегюр. Гійом де Тудель розповів про це все Вольфраму фон Ешенбаху, але попросив нікому нічого не розповідати прямо, а зашифрувати зміст і значення розповіді в поемі. Після облоги Монсегюра Грааль був переправлений “в ліса” (лісний притулок Грайль), а пізніше в Монреаль де Со, замок короля Арагонського, де збереглася фреска, що зображувала це переміщення. Через Кастехон де Сос і Сос дель Рей Грааль повертається до Сан-Хуан де ла Пенья, де опиняється у безпеці. Згодом реліквія звідти щезає і його сліди губляться[36].

Грааль у подальшому пов’язується з таємними послідовниками катарів – середньовічними трубадурами, а також з тамплієрами та сектою розенкрейцерів, але доказів наявності у них Грааля немає[37]. Також Грааль за допомогою експедиції до Монсегюру прагнули знайти нацисти[38].

У соборі в Валенсії зберігається чаша, яку прийнято вважати Чашею Грааля, чашею Євхаристії на Таємній Вечері[39]. Валенсійська чаша 17 см заввишки, складається з чаші, ніжки та основи. Чаша, вирізена з великого шматка агату, 9 см у діаметрі. Ніжка складається з: а) центральної шестикутної колони у центрі з двома дисками на кінцях, верхній диск підтримує саму чашу, нижній – спирається на основу; б) дві бокові шестигранні дуги у формі ручок; в) основа з чистого золота, прикрашена по колу 28 перлинами та чорирма дорогоцінними каменями. Основа складаєть з півкулі з того самого матеріалу, що й чаша і на ній міститься напис, який прочитаний та опублікований археологом Антоніо Белтраном[40].

Дорогоцінна чаша офіційно зберігається в Іспанії з 1437 р. Перший науковий аналіз чаші був проведений у 1960 р. Тоді дослідники прийшли до висновку, що вона була воготовлена на Ближньому Сході в епоху Христа. У 1994 р. з’явилося грунтовне дослідження Мануеля Санчоса Наваррета, яке аналізує історію, легенди та традиції, які пов’язані зі Святим Граалем. Деякі археологи вважають, що валенсійська Чаша була вигогтовлена в Палестині чи Єгипті, в період між ІV ст. до н.е. та І ст. н.е. За переказом, Святу чашу доставив до Рима апостол Петро, потім протягом двох століть вона належала римським папам. Коли при імператорі Валеріані почалися чергові переслідування християн, Папа Сикст ІІ доручив диякону Лавтентію зберегти Чашу Грааля. Так вона потрапила до Хуеска в Іспанії, на місці, де вона зберігалася, було засновано монастир св. Хуана делла Пенья[41]. 26 вересня 1399 р. король Мартин Гуманний переніс її до каплиички у королівському палаці у Сарагоссі. Після смерті короля, у вересні 1410 р. чаша була знайдена у його скарбниці у Барселоні. Наступний король, Альфонс Великодушний, переніс реліквію до королівського палацу у Валенсії і згодом, 14 березня 1437 р. нередав її до катедрального собору Валенсії[42]. Чаша переховувалася від небезпеки під час нашестя армії Наполеона у 1808 р. та під час громадянської війни в Іспанії в 1936 р. Німецький дослідник Міхаель Хессман вказує, що фон Ешенбах у “Парсифалі” (1200 – 1210) говорить про “таємничий напис” на Чаші Грааля. Такий напис можна побачити на чаші, яка зберігається у Валенсії. Коли Папа Іоанн Павло ІІ відвідав Валенсію у 1982 р., він назвав Чашу “слідом перебування Христа на землі”[43].

 

[1] Бейджент М., Ли Р. Тайны древних цивилизаций. Храм и ложа. – М.: Изд-во Эксмо, 2003. – 352 с. – С. 112.

[2] Бейджент М., Ли Р. Тайны древних цивилизаций. Храм и ложа. – М.: Изд-во Эксмо, 2003. – 352 с. – С. 112.

[3] Бейджент М., Ли Р. Тайны древних цивилизаций. Храм и ложа. – М.: Изд-во Эксмо, 2003. – 352 с. – С. 113.

[4] Бейджент М., Ли Р. Тайны древних цивилизаций. Храм и ложа. – М.: Изд-во Эксмо, 2003. – 352 с. – С. 113.

[5] Бейджент М., Ли Р. Тайны древних цивилизаций. Храм и ложа. – М.: Изд-во Эксмо, 2003. – 352 с. – С. 113 – 114.

[6] Бейджент М., Ли Р. Тайны древних цивилизаций. Храм и ложа. – М.: Изд-во Эксмо, 2003. – 352 с. – С. 114.

[7] Бейджент М., Ли Р. Тайны древних цивилизаций. Храм и ложа. – М.: Изд-во Эксмо, 2003. – 352 с. – С. 114 – 116.

[8] Сед Ж., де. Тайна катаров / Пер. с фр. Е. Морозовой. – М, 1998. – 268 с. – С. 128.

[9] Сед Ж., де. Тайна катаров / Пер. с фр. Е. Морозовой. – М, 1998. – 268 с. – С. 129.

[10] Отто Ран и поиски святого Грааля // Новое сопротивление (http://www.resist.gothic.ru/arhiv/rahn/html), 20.07.01. – C. 1 з 7.

[11] Отто Ран и поиски святого Грааля // Новое сопротивление (http://www.resist.gothic.ru/arhiv/rahn/html), 20.07.01. – C. 1 з 7.

[12] Сед Ж., де. Тайна катаров / Пер. с фр. Е. Морозовой. – М, 1998. – 268 с. – С. 130.

[13] Отто Ран и поиски святого Грааля // Новое сопротивление (http://www.resist.gothic.ru/arhiv/rahn/html), 20.07.01. – C. 1 з 7.

[14] Отто Ран и поиски святого Грааля // Новое сопротивление (http://www.resist.gothic.ru/arhiv/rahn/html), 20.07.01. – C. 1 з 7.

[15] Сед Ж., де. Тайна катаров / Пер. с фр. Е. Морозовой. – М, 1998. – 268 с. – С. 67.

[16] Сед Ж., де. Тайна катаров / Пер. с фр. Е. Морозовой. – М, 1998. – 268 с. – С. 79.

[17] Сед Ж., де. Тайна катаров / Пер. с фр. Е. Морозовой. – М, 1998. – 268 с. – С. 136 – 137.

[18] Сед Ж., де. Тайна катаров / Пер. с фр. Е. Морозовой. – М, 1998. – 268 с. – С. 138 – 139.

[19] Сед Ж., де. Тайна катаров / Пер. с фр. Е. Морозовой. – М, 1998. – 268 с. – С. 142.

[20] Сед Ж., де. Тайна катаров / Пер. с фр. Е. Морозовой. – М, 1998. – 268 с. – С. 143.

[21] Отто Ран и поиски святого Грааля // Новое сопротивление (http://www.resist.gothic.ru/arhiv/rahn/html), 20.07.01. – C. 1 – 2 з 7.

[22] Сед Ж., де. Тайна катаров / Пер. с фр. Е. Морозовой. – М, 1998. – 268 с. – С. 131.

[23] Сед Ж., де. Тайна катаров / Пер. с фр. Е. Морозовой. – М, 1998. – 268 с. – С. 132 – 133.

[24] Отто Ран и поиски святого Грааля // Новое сопротивление (http://www.resist.gothic.ru/arhiv/rahn/html), 20.07.01. – C. 2 з 7.

[25] Отто Ран и поиски святого Грааля // Новое сопротивление (http://www.resist.gothic.ru/arhiv/rahn/html), 20.07.01. – C. 2 з 7.

[26] Отто Ран и поиски святого Грааля // Новое сопротивление (http://www.resist.gothic.ru/arhiv/rahn/html), 20.07.01. – C. 2 з 7.

[27] Отто Ран и поиски святого Грааля // Новое сопротивление (http://www.resist.gothic.ru/arhiv/rahn/html), 20.07.01. – C. 2 – 3 з 7.

[28] Отто Ран и поиски святого Грааля // Новое сопротивление (http://www.resist.gothic.ru/arhiv/rahn/html), 20.07.01. – C. 3 з 7.

[29] Отто Ран и поиски святого Грааля // Новое сопротивление (http://www.resist.gothic.ru/arhiv/rahn/html), 20.07.01. – C. 3 з 7.

[30] Отто Ран и поиски святого Грааля // Новое сопротивление (http://www.resist.gothic.ru/arhiv/rahn/html), 20.07.01. – C. 4 з 7.

[31] Отто Ран и поиски святого Грааля // Новое сопротивление (http://www.resist.gothic.ru/arhiv/rahn/html), 20.07.01. – C. 4 з 7.

[32] Сед Ж., де. Тайна катаров / Пер. с фр. Е. Морозовой. – М, 1998. – 268 с. – С. 130.

[33] Отто Ран и поиски святого Грааля // Новое сопротивление (http://www.resist.gothic.ru/arhiv/rahn/html), 20.07.01. – C. 4 – 5 з 7.

[34] Сед Ж., де. Тайна катаров / Пер. с фр. Е. Морозовой. – М, 1998. – 268 с. – С. 146 – 147.

[35] Сед Ж., де. Тайна катаров / Пер. с фр. Е. Морозовой. – М, 1998. – 268 с. – С. 150.

[36] Сед Ж., де. Тайна катаров / Пер. с фр. Е. Морозовой. – М, 1998. – 268 с. – С. 119 – 150.

[37] Сед Ж., де. Тайна катаров / Пер. с фр. Е. Морозовой. – М, 1998. – 268 с. – С. 152 – 228.

[38] Сед Ж., де. Тайна катаров / Пер. с фр. Е. Морозовой. – М, 1998. – 268 с. – С. 229 – 237.

[39] Тайны Грааля станут понятнее // Свет Евангелия. Российская еженедельная католическая газета, № 25 (422) (http://www.catholic.ru/svet/422/023.html), 30.06.04 (15.06.03). – С. 1 з 2.

[40] Has the Holy Grail been discovered at last? // Holy Grail (http://rosslyntemplars.org.uk/holy_grail.htm), 30.0602004. – С. 5 з 7.

[41] Тайны Грааля станут понятнее // Свет Евангелия. Российская еженедельная католическая газета, № 25 (422) (http://www.catholic.ru/svet/422/023.html), 30.06.04 (15.06.03). – С. 1 з 2.

[42] Has the Holy Grail been discovered at last? // Holy Grail (http://rosslyntemplars.org.uk/holy_grail.htm), 30.0602004. – С. 5 з 7.

[43] Тайны Грааля станут понятнее // Свет Евангелия. Российская еженедельная католическая газета, № 25 (422) (http://www.catholic.ru/svet/422/023.html), 30.06.04 (15.06.03). – С. 1 з 2.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

4 − four =