Покривало Вероніки

Показ ватиканського Плата Вероніки

Показ ватиканського Плата Вероніки

На християнському сході ікона Спаса Нерукотворного має довгу і цікаву традицію. На Заході ж існує дещо відмінна версія щодо виникнення Спаса Нерукотворного, яка постала дещо пізніще – у середньовіччі. Західна інтерпретація ікони зазвичай носить назву Святий Лик та має іншу композицію [1]. Легенда про Вероніку та її Покривало не зазначається у Біблії, але, не дивлячись на це, апокриф “Діяння Пилата” подає нам ім’я жінки хворої на кровотечу, яка зцілилась, торкнувшись до одягу Ісуса. Історичні критики зазначають, ім’я святої “Вероніка” є комбінацією латинського і грецького слів, ця комбінація означає “справжнє зображення”. Однак історія є частиною християнської культури протягом сторіч, включаючи коротку сцену Зеффереліса “Ісус з Назарету” [2]. Євсевій Памфіл (ІV ст.) залишив опис статуї Христа, яку зробила Вероніка на пам’ять про своє зцілення. Вона була розбита в часи Юліана Відступника (361 – 363 рр.), але її залишки ще у V столітті зберігалися у церквах. Статуя згадуєтсья в Іоанна Дамаскіна (перша половина VІІІ ст.), у Діяннях VІІ Вселенського Собору (787 р.) та в інших джерелах [3].

Вченими давно визнано, що подія про утворення Хустини Вероніки не згадана в жодному з канонічних Євангелій і грунтується виключно на легенді. Ось найбільш поширений варіант цієї історії: “Вероніка була у себе вдома, коли почула галас натовпу, який тіснився довкола воїнів, що вели Ісуса на Голгофу. Вона швидко встала, виглянула у двері, кинула погляд поверх голов і побачила нашого Спасителя… Стурбована і не задумуючися, вона схопила свою хустину і кинулася на вулицю, не помічаючи образ та ударів воїнів, що відштовхували її. Опинившись перед нашим Спасителем, з обличчя якого стікали кров і піт, вона витерла [його обличчя] своєю хустиною… Слава тобі, хоробра жінка… Спаситель нагородив тебе найціннішим даром, яким Він тільки міг нагородити істоту з цього світу, своїм Ликом.. що відбився на твоїй хустині” [4].

Копія покривала Вероніки і Лице з Плащаниці

Копія покривала Вероніки і Лице з Плащаниці

Також існують і інші варіанти переказу. В одному з них говориться про образ, яким зцілився імператор Тіберій (І ст.), згідно з іншим, Вероніка, бажаючи мати ікону Христа, замовила її євангелісту і живописцю Луці. Лука, декілька разів безуспішно приймався за справу. Бачачи це, Христос сам прийшов до Вероніки, вмився і, обтерши обличчя, залишив його відбиток на платині [5].

Ще в одній легенді, яка стосується Чаші Грааля (біля ХІІ ст.), говориться про зцілення імператора Веспасіана. У ній говориться, що Веспасіан страждав проказою і повинен був жити далеко від людей у башті. До Риму приходить якийсь паломник і згадує про чудесні зцілення, які здійснив Христос під час своїх земних дій. Тит (син Веспасіана), почувши про це, посилає в Іудею гінців з розпорядженням, щоб прокуратор Пилат розшукав який-небудь предмет, який належав Христу. Пилат знаходить одну жінку, Веррину (Вероніку), у якої є хустка, на кому відбився лик Спасителя у той момент, коли вона обтерла з нього піт, – це відбулося, коли Христа вели до місця страти. Веррина не хоче віддавати хустку, але погоджується відправитися разом з гінцями до Риму. Ледве подивившись на цей образ, Веспасіан одразу зцілюється. Після цього йому не терпиться відомстити євреям за смерть пророка. Зі своїм батьком Тітом він перепливає море, карає іудеїв і розслідує долю Йосипа Ариматейського, якого звільняє з башти. За порадою Йосипа Веспасіан стає християнином [6].

Святе Лице з Відня, копія Покривала Вероніки

Святе Лице з Відня, копія Покривала Вероніки

Легенда про Вероніку має свої варіанти у різних країнах Єврпопи. В Італії Вероніка прибуває до Риму на вимогу імператора Тіберія, якого вона зцілює чудотворним зображенням. Далі Вероніка залишається у столиці імперії, живучи там у часи святих Петра та Павла, після її смерті зображення переходить до папи Клемента та його наступників. У Франції Вероніка одружується із Закхеєм, який згадується у Євангелії, супроводжує його до Риму, далі до Франції, де Закхей стає відлюдником під іменем Амадур у регіоні, який зараз називається Рокамадур. Тим часом Вероніка приєднується до Марка, якому допомагає в апостольському служінні. У Бордо Вероніка, згодом після вознесіння Христа, осідає у Соулаці, у горах Жиронда, принісши разом із собою реліквію. Вона там проповідує, помирає і похована або у Соулаці або у церкві Святого Северина у Бордо. Згодом вона була віднайдена побожною жінкою, яка, згідно із Григорієм Турським, приносить до сусіднього міста Базаса декілька краплин крові Іоанна Хрестителя, які були на його відрубаній голові [7].

Справжність існування Вероніки як історичної особи була поставлена під сумнів церковним істориком кардиналом Баронієм ще наприкінці ХVІ століття. Бароній зайшов так далеко, що забрав ім’я Вероніки з “Римського мартиролога”, офіційного календаря святих і мучеників Римо-католицької церкви. Однак не може бути сумнівів, що існувала і ніби ще існує реліквія, яка безумовно пов’язана з цією історією, реліквія, яка привертала увагу протягом декількох століть і особливо в середні віки [8].

У 1199 р. Джеральд де Баррі з Уельсу відвідав Рим, щоб папа Іннокентій ІІІ затвердив його єпископом першої валлійської єпархії Святого Давида. Він описав історію “Святого портрета”, який він знайшов у Римі, цей портрет Ісуса ніби написав на прохання Марії, матері Ісуса, євангеліст Лука. Цей витвір називають “Ахеропіта”, або “нерукотворний” образ. Його може побачити кожен, хто відвідає у Римі “Скала Санта” або “Святі сходи”. Вважається, що ці сходи привезли із палацу Понтія Пилата з Єрусалиму і по них Христос ходив у день, коли його розп’яли. Ахеропіта зберігається у капличці Святого Лаврентія, колись вона була папською капличкою. Це один з останніх залишків старого Латеранського палацу, де жили папи до того, як переселилися у Ватикан. Тут на вівтарі стоїть Ахеропіта і видно тільки примітивно намальований “лик”, все решта вкрито золотом і сріблом [9].

Джеральд описує легенду про Нерукотворний Спас – коли Вероніка зустріла Христа, ідучи до храму, він взяв її накидку, приклав її до свого обличчя і залишив відбиток своїх рис. Єпископ вказав, що цей плат зберігається в соборі Святого Петра. Джеральд визначає Вероніку як “ту саму жінку, яка торкнулася краю одягу Ісуса” і зцілилася від кровотечі [10].

Приблизно всередині ХІІ ст. Пітер Малліус, канонік-англієць собору Святого Петра припустив, що Нерукотворний Спас, ймовірно, відобразив “кривавий піт” на обличчі Ісуса під час його перебування у Гетсиманському саду: “…коли піт його став краплями крові, що стікали на землю” [11].

Біля 1380 р. у популярній книзі “Роздуми про життя Христа” Джеральд з Уельсу пише: “…Деякі вважають, граючися іменем, що Вероніку так називали за словами Vera icona”, тобто “істинний образ” [12].

Ян Вілсон обгрунтовано вказав на редакції легенди про Святу Вероніку:

100 р. – Ісус зцілив жінку від кровоточивості (Матвій, Марко, Лука).

400 р. – Жінка, яку зцілив Ісус, поставила пам’ятник Ісусу (античний історик Євсевій).

1000 р. – Вероніка, яка страждала кровотечею, мала цілющий портрет Ісуса, яким також зцілився імператор Тіберій (“Зцілення Тіберія”).

1200 р. – Легенда, за якою Плат Вероніки утворився за допомогою крапель крові у Гетсиманському саду (Джеральд з Уельсу).

1400 р. – Лик утворився, коли Вероніка обтерла обличчя Ісусу на шляху на Голгофу (“Роздуми про життя Христа”) [13].

У легенді про Мандиліон та Вероніку співвідносяться такі персонажі: Вероніка – Тадей, Тіберій – Абгар, причому Вероніка і Тадей походили з Кесарії Філіпової – з міста, у якому жила й жінка, яка страждала на кровотечивість [14]. Однак, не зважаючи на всю легендарність особи св. Вероніки, її могилу визначають у межах міста Елефсіс у Греції [15].

Незважаючи на те, що східна традиція про Нерукотворний Образ Господа нашого Ісуса Христа та легенду про вероніку дещо подібні, між двома оповідяями є суттєва різниця. По-перше, передання Східної Церкви дуже давнє і має деяку, хоч і не послідовну історичну документацію. Західна легенда постала дуже пізно – в ХV ст. і практично не має документальної традиції. По-друге, східна іконографія відповідно до традиції зображує живого Богочоловіка з променистим ликом. Західна ж легенда зосереджується на стражданнях Христа і зображує його під час хресної дороги з терновим вінцем на голові.

У базиліці св. Петра у Римі зберігався шанований “Святий Лик”, який, за легендою, був хусткою св. Вероніки. За однією з версій, назва походить не від імені власниці, а складається з латинського і грецького слів і означає “справжній вигляд”. Інші вважають назву запозиченою формою грецького імені Береніке чи Пхереніке (та, що дає перемогу) [16].

Художниця угорського походження Ізабель Пічек, одна з небагатьох нині живучих мирян, які бачили Нерукотворний Спас або Плат Вероніки у соборі Святого Петра з близької відстані, наполягає, що він і зараз зберігається у ризниці – у всякому разі так вважалося, коли його їй показали особисто в 50-х рр. [17] Розміщення реліквії у соборі – справжня таємниця. Так, Ліз-Мілн, який був членом невеликої комісії, що була призначена папою Павлом VІ, щоб дослідити “сидіння святого Петра” вказав: “Сумніваюся, чи знав я коли-небудь напевне, що… реліквії [Нерукотворний Спас, наконечник Списа, фрагмен Хреста. – О.Ф.] дійсно перебувають за балкончиками центральних колон. Я прийняв це за належне, оскільки ті, що при владі, так і не дозволили мені провести дослідження”. Коли усвідомлюєщ, що ці слова йдуть від людини, яка, є визначним спеціалістом по собору Святого Петра, починаєш уявляти собі, наскільки таємничим є той світ, у якому перебуває “Святий Лик” Вероніки під назвою Нерукотворний Спас [18].

Якщо в Рим у середні віки приїзджала коронована особа, однією з найбільших почестей, яку папа міг надати їй, був привілей споглядати Нерукотворний Спас [19]. У 1191 р. папа Целестін ІІІ показав Спас королю Франції Філіпу Августу: “…Показав королю Франції і його людям черепа апостолів Петра і Павла і Нерукотворний Спас, тобто полотняну тканину, яку Ісус Христос приклав до свого обличчя, і навіть сьогодні цей відбиток настільки чітко видимий, що немає сумнівів, що це обличчя Спасителя” [20].

Якопо Грімальді, офіційний секретар чи нотаріус папи Павла V, враховуючи архівні дані, встановив, що Спас зберігався у соборі Святого Петра в 1100 і в 1011 рр., якщо врахувати, що в цьому році каплиця Іоанна VІІ називалася каплицею Нерукотворного Спаса. З документальних і художніх джерел стає очевидним, що Нерукотворний Спас з’явився в Римі, ймовірно, не раніше 846 р., тобто часу, коли явно найважливішою святинею була Ахеропіта, і не пізніше 1011 р. – в цьому році ми маємо перший достатньо обгрунтований доказ, що реліквія вже перебуває в Римі [21].

Однак відсутня загальна згода відносно того, чи існує ще оригінал Нерукотворного Спаса у Римі. Коли Рим у 1527 році був безжально пограбований дикими ордами іспанців, німців, італійців, римський свідок тих часів, “мессір Урбано” у листі до герцогині Урбано розповідав, що ця реліквія переходила з рук в руки у тавернах Риму, а “Святий спис” був блюзнірськи прикріплений до піки німецького ландскнехта [22]. Це ніби заперечують більш пізні надійні свідчення, які вказують на те, що так званий Нерукотворний Спас виставлявся для показу в 1536, 1580 і 1600 роках [23].

Зараз якась тканина, яка зберігається всередині релікварія Святої Вероніки, показувалась і досліджувалася протягом ХІХ століття, і чим би вона не була, вона збереглася до нашого часу, її показували з балкончика під час Святого 1950 року. Абат Барб’є де Монто, у якого була можливість побачити Нерукотворний Спас із порівняно близької відстані 8 грудня 1854 року, коли папа Пій ІХ влаштував його показ серед інших реліквій у соборі Святого Петра, писав: “…Лик цілком невидимий, він схований за металевим окладом, а видима частина тканини є всього лишень темною поверхнею без всяких ознак видимого лика”. Інше свідчення, яке було залишене ще в 1907 році видатним німецьким єзуїтом, спеціалістом з мистецтва, монсеньйором Йозефом Вільпертом. Отримавши унікальний дозвіл зняти дві скляні пластини, які вкривали Нерукотворний Спас, Вільперт повідомив, що побачив лишень “…Квадратний шматок матерії світлого кольору, який дещо потьмянів від часу, на якому ледве були видимі дві іржаво-коричневі плями, що були одна біля одної [24].

Майже чотири століття після свого загадкового зникнення, німецький єзуїт Фр.Хейнріх Пфайфер повідомив, що він віднайшов легендарне Покривало Вероніки, яким Ісус обтер своє обличчя по дорозі на Голгофу. Х. Пфайфер, професор історії християнського мистецтва у Понтифікальному григоріанському університеті, знайшов реліквію в аббатстві Монопелло, Італія, високо в Аппенінських горах [25]. Ця реліквія зберігається там з початку ХVІІ століття, як вважає Х. Пфайжер, це оригінал реліквії, який потрапив з собору Святого Петра у Римі після пограбування міста ландскнехтами у 1527 році [26], або тоді, коли частина Базиліки, у якій містилась реліквія була відкрита для реконструкції у 1608 р., Покривало Вероніки зникло серед ночі. Згідно із записами у монастирі, жінка солдата продала Покривало дворянину з Монпелло у 1608 році, щоб визволити свого чаловіка з тюрми. Дворянин подарував реліквію капуцинам. У 1618 році Покривало було поміщено у рамку з горіхового дерева, обрамлену сріблом та золотом, закрите склом з двох сторін. З тих пір воно так і зберігалось. Фр. Пфайфер віддав 13 років для того, щоб в архівах знайти доказ, що те саме полотно зникло у 1608 році [27].

У більшості прозоре Покривало з Монпелло має розміри біля 6,5 х 9,5 дюймів (17х24 см) і має темне-червоне зображення бородатого чоловікак з довгим волоссям та відкритими очима. Зображення на полотні з Монпелло стає невидимим у залежності від кута, з якого полотно оглядається [28]. “Є фактом, що те, як обличчя з’являється і зникає у залежності від того, як на полотно падає світло, розглядалось у часи середньовіччя як чудо”, зазначає Пфайфер. “Є небагато таких об’єктів в історії. Це не намальована картина. Ми не знаємо, який матеріал утворив зображення, але цей матеріал має колір крові [29].”

Ультрафіолетові дослідження полотна, що були здійснені проф. Вітторе Донато з університету міста Барі, підтвердили, що зображення не намальоване. Особливо заслуговують на увагу декілька маленьких червонувато-бурих цяточок – очевидно краплинок крові з ран, які були утворені терновим вінцем [30]. Збільшені цифрові фотографії Покривала показали, що зображення ідентичне на обох сторонах полотна – це було неможливо зробити, застосовуючи стародавню техніку. Ці фотографії вживались також для порівняння полотна з зображенням Туринської Плащаниці, яке мільйони християн вважають поховальним саваном Ісуса. Є декілька дивовижних схожостей між зображенням на цих двох реліквіях: образ той самий, обидва мають волосся, що спускаєтья до плечей з пучком на чолі та однаковими бородами [31].

Плат з Монпелло зберігався у маленькому селищі, тривалий час вшановувався як священна ікона із чудотворними властивостями о. Германо, головою капуцинського монастиря. Фр. Пфайфер, офіційний радник Папської комісії Культурної спадщини Церкви на пресконференції сказав репортерам: “Так, я з впевненістю визнаю, що це є знаменита реліквія” [32]. Незважаючи на докази, Фр. Пфайфер вказує, що необхідно також перемогти скептиків. Кейт Ворд, королівський професор кафедри богослов’я Оксфорда сказав: “Грегоріанський університет є достатньо компетентною установою, але я вважаю цілком абсурдними твердження про Покривало Вероніки. Майже всі погоджуються, що це легенда. Я відношу ці твердження то того самого рівня, що і бачення зображення Мохамеда у картоплині” [33]. Професор богослов’я кембріджа Ліонел Вікхам був більш виважений:“Пфайфер очевидно знайшов об’єкт, який вшановувався в середні віки – я не відкидаю це. Але відносити його до більш ранніх подій є зовсім іншою справою” [34]. Щоб переконливо довести походження полотна з Монпелло, необхідно провести наукові дослідження. Однак вони можуть досить легко зруйнувати маленький тонкий шматок полотна без вирішення проблеми, особливо неприпустиме радіовуглецеве датування, яке невдало відкинуло автентичність Туринської Плащаниці [35].

Папа Урбан VІІІ, незважаючи на те, що протягом 1630-х рр. створював нове, постійне сховище для Спаса у колоні собору Святого Петра, заборонив подальше виготовлення копій безпосередньо з оригіналу. Скоро реліквія стала огорнута мороком таємничості [36]. У середині ХІХ століття Томас Хіфі стверджував, що він зробив копію з Нерукотворного Спаса за дозволом кардинала Антонеллі, який був правою рукою папи Пія ІХ. Але, крім того, Хіфі зробив копії з інших зображень Нерукотворного Спаса, які зараз більш доступні, ніж у той час. Копії Хіфі рясніють неточностями, які добре видимі у порівнянні з оригіналами. В цілому було доведено, що Хіфі було дано перемалювати не оригінали зображень, а їх копії [37].

З кінця ХІV ст. у Вірменській церкві Святого Варфоломея у Генуї перебуває ікона “Святого Лика”, прикращена красивим окладом. Ікона ця вважалася портретом на тканині, послана Ісусом з Єрусалима едеському царю Абгару у І ст. н.е., тобто Мандиліоном. Прийнято вважати, що ікона була подарована генуезькому дожу Леонардо Монтальдо візантійським імператором Іоанном V Палеологом, а Монтальдо, який помер у 1384 р., у свому заповіті подарував його церкві [38]. У 1616 році каноніком Стронці, за дозволом Папи, було виготовлено точну копію Спаса і надіслано польській королеві Констанції, дружині Сігізмунда ІІІ. При цьому у листі до Констанції вказувалося, що доступ до Спаса мали тільки каноніки собору Святого Петра. Якопо Грімальді, офіційний секретар чи нотаріус папи Павла V пише: “Кажуть, що Констанція… зауважила у ній [копії Нерукотворного Спаса. – Авт.] вражаючу подібність святого лика Нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа з тим, який відбився на тканині, що зберігається із незрівняним благочестям у Савойській каплиці Турина”. Одна з точний копій Спаса, яка була зроблена Стронці, зберігається у палаці Хофбург у Відні і датуєтся 1617 р. і доведено, що це саме та копія, що була надіслана польській королеві Констанції [39].

Нерукотворний Спас має певну рамку, копії також мають цю рамку: Святий Лик з Генуї, і той, що зараз перебуває в особистій каплиці Папи в церкві Сан-Сільвестро, на копії Строцці. Колетт Дюфур Боццо, яка провела дослідження над генуезьким “Святим Ликом”, встановила, що його покриття можна продатувати кінцем ХІІІ – початком ХІV ст., тобто періодом правління у Візантії Палеологів. Рентгенівські знімки Дуфур Боццо доводять, що до різноманітних поправок (прикраса з перлів, риси обличчя були обведені чорним контуром), образ вражаюче відповіда розмитому, без чітких контурі зображенню на копії Нерукотворного Спаса П’єтро Строцці [40].

Ще один Спас Нерукотворний, Ікона Святого Лика у 1249 році переслав капелан папи Інокентія ІV до жіночого монастиря цистеріанок в дієцезії Лаон у Франції, де вона зберігається донині. Дослідники вважають, що це, мабуть, ікона з Балканського півострова [41].

Ян Вілсон стверджує, що всі “оригінали” Мандиліона та Хустки Вероніки – копії з Туринської Плащаниці. Як доказ він приводить те, що Нерукотворний Спас з собору Святого Петра перестали показувати публічно, коли почалися покази Туринської Плащаниці. Я. Вілсон у своїй книзі “Туринська Плащаниці. Нерукотворний спас та інші християнські святині” прямо не говорить, але підводить читача до думки, що після ретельного дослідження Плащаниці церковні сановники зрозуміли, що Нерукотворний Спас є копією з Туринського Савана і центром паломників християн до зображення Христа стає не Рим, а Турин, де і перебувала Плащаниця. Також Я. Вілсон вказує, що нотаріус Якопо Грімальді описував одну важливу деталь: “…Дуже давня і благородна umbella, яка мистецьки виткана цілком із золота і срібла… (її) розправляли над вікном скарбниці Нерукотворного Спаса, коли його показували народу”. Центральна фігура на цьому золототканому покривалі – Христос, з руками, які схрещені на животі [42].

Еммануела Марінеллі вказує, що всі ікони перших століть нашої ери, у тому числі нерукотворні, беруть свій початок від Плащаниці. На підтвердження цього дослідниця приводить загальні елементи в легендах про Мандиліон та св. Вероніку. В обох легендах йдеться про зображення на полотні, зображення виникло в результаті безпосереднього контакту з обличчям Христа, вологим від поту, крові чи кривавого поту. Різні версії говорять про зображення на льоні, що відображає все тіло Ісуса. Усі ці оповідання й описи намагаються розглядати таємницю зображення на шматку полотна, з упевненістю заперечуючи рукотворних характер малюнка, намагаються розкрити таємницю видимого зображення як безпосереднього відбитка людського обличчя, що міг виникнути тільки при безпосередньому контакті тіла з полотном [43]. Однак Яків Криховецький зауважує певну нелогічність, яку не спростовує ця теорія: чому, користуючись як зразком Плащаницею із зображенням стражденного і померлого Ісуса Христа, іконописці почали писати ікони Христа прославленого, живого, преображеного? Східна іконографія і її грунтовне богослов’я не уникають зображень терплячого Христа і подає його як на плащаниці, так і на розп’ятті. Тому незрозуміло, як це передання може пояснити зображення прославелного Христа на Рушникові, яке бачимо в його Нерукотворному Образі [44].

 

[1] Креховецький Я. Богослов’я та духовність ікони. – Львів: Свічадо, 2002. – 184 с. – С. 59.

[2] Priest Rediscovers “Veil of Veronica” in Italian Abbey// Fatima News (http://www.fatima.org/veronica.html), 06.03.01 [2, с.1 з 3].

[3] Припачкин И.А. Иконография Господа Иисуса Христа. – М., 2001. – 224 с. – С. 38.

[4] Уилсон Ян. Туринская Плащаница, Нерукотворный спас и другие христианские святыни. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2000. – 288 с. – С. 52.

[5] Припачкин И.А. Иконография Господа Иисуса Христа. – М., 2001. – 224 с. – С. 38.

[6] Майер Рудольф. В пространстве – время здесь… История Грааля / Пер. с нем. В. и М. Витковских. – М., 1997. – 352 с. – С. 278.

[7] St. Veronica // The Catholic Encyclopedia (http://www.newadvent.org/cathen/15362a.htm), 12.05.04, (1912). – С. 1 з 2.

[8] Уилсон Ян. Туринская Плащаница, Нерукотворный спас и другие христианские святыни. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2000. – 288 с. – С. 52 – 53.

[9] Уилсон Ян. Туринская Плащаница, Нерукотворный спас и другие христианские святыни. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2000. – 288 с. – С. 60 – 65.

[10] Уилсон Ян. Туринская Плащаница, Нерукотворный спас и другие христианские святыни. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2000. – 288 с. – С. 65 – 67.

[11] Уилсон Ян. Туринская Плащаница, Нерукотворный спас и другие христианские святыни. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2000. – 288 с. – С. 188.

[12] Уилсон Ян. Туринская Плащаница, Нерукотворный спас и другие христианские святыни. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2000. – 288 с. – С. 187.

[13] Уилсон Ян. Туринская Плащаница, Нерукотворный спас и другие христианские святыни. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2000. – 288 с. – С. 189 – 190.

[14] Уилсон Ян. Туринская Плащаница, Нерукотворный спас и другие христианские святыни. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2000. – 288 с. – С. 191.

[15] Гарифзянов Р.И. Откровения ангелов-хранителей: Крест Иисуса / Р.И.Гарифзянов, Л.И. Панова. – М., 2003. – 237 с. – С. 129

[16] Марінеллі Еммануела. Саван – Туринська Плащаниця / Пер. Завальнюк В.М. – Львів, 2002. – 184 с. – С. 102 – 103.

[17] Уилсон Ян. Туринская Плащаница, Нерукотворный спас и другие христианские святыни. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2000. – 288 с. – С. 47.

[18] Уилсон Ян. Туринская Плащаница, Нерукотворный спас и другие христианские святыни. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2000. – 288 с. – С. 47 – 48.

[19] Уилсон Ян. Туринская Плащаница, Нерукотворный спас и другие христианские святыни. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2000. – 288 с. – С. 68.

[20] Уилсон Ян. Туринская Плащаница, Нерукотворный спас и другие христианские святыни. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2000. – 288 с. – С. 68.

[21] Уилсон Ян. Туринская Плащаница, Нерукотворный спас и другие христианские святыни. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2000. – 288 с. – С. 184 – 186.

[22] Уилсон Ян. Туринская Плащаница, Нерукотворный спас и другие христианские святыни. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2000. – 288 с. – С. 53, 55.

[23] Уилсон Ян. Туринская Плащаница, Нерукотворный спас и другие христианские святыни. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2000. – 288 с. – С. 53, 55.

[24] Уилсон Ян. Туринская Плащаница, Нерукотворный спас и другие христианские святыни. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2000. – 288 с. – С. 56 – 57.

[25] Priest Rediscovers “Veil of Veronica” in Italian Abbey// Fatima News (http://www.fatima.org/veronica.html), 06.03.01 [2, с.1 з 3].

[26] Уилсон Ян. Туринская Плащаница, Нерукотворный спас и другие христианские святыни. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2000. – 288 с. – С. 57.

[27] Priest Rediscovers “Veil of Veronica” in Italian Abbey// Fatima News (http://www.fatima.org/veronica.html), 06.03.01 [2, с.2 з 3].

[28] Priest Rediscovers “Veil of Veronica” in Italian Abbey// Fatima News (http://www.fatima.org/veronica.html), 06.03.01 [2, с.1 з 3].

[29] Priest Rediscovers “Veil of Veronica” in Italian Abbey// Fatima News (http://www.fatima.org/veronica.html), 06.03.01 [2, с.1 – 2 з 3].

[30] Priest Rediscovers “Veil of Veronica” in Italian Abbey// Fatima News (http://www.fatima.org/veronica.html), 06.03.01 [2, с.2 з 3].

[31] Priest Rediscovers “Veil of Veronica” in Italian Abbey// Fatima News (http://www.fatima.org/veronica.html), 06.03.01 [2, с.2 з 3].

[32] Priest Rediscovers “Veil of Veronica” in Italian Abbey// Fatima News (http://www.fatima.org/veronica.html), 06.03.01 [2, с.1 з 3].

[33] Priest Rediscovers “Veil of Veronica” in Italian Abbey// Fatima News (http://www.fatima.org/veronica.html), 06.03.01 [2, с.2 з 3].

[34] Priest Rediscovers “Veil of Veronica” in Italian Abbey// Fatima News (http://www.fatima.org/veronica.html), 06.03.01 [2, с.2 – 3 з 3].

[35] Priest Rediscovers “Veil of Veronica” in Italian Abbey// Fatima News (http://www.fatima.org/veronica.html), 06.03.01 [2, с.2 з 3].

[36] Уилсон Ян. Туринская Плащаница, Нерукотворный спас и другие христианские святыни. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2000. – 288 с. – С. 120.

[37] Уилсон Ян. Туринская Плащаница, Нерукотворный спас и другие христианские святыни. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2000. – 288 с. – С. 126 – 140.

[38] Уилсон Ян. Туринская Плащаница, Нерукотворный спас и другие христианские святыни. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2000. – 288 с. – С. 134.

[39] Уилсон Ян. Туринская Плащаница, Нерукотворный спас и другие христианские святыни. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2000. – 288 с. – С. 165 – 170.

[40] Уилсон Ян. Туринская Плащаница, Нерукотворный спас и другие христианские святыни. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2000. – 288 с. – С. 173 – 175.

[41] Креховецький Я. Богослов’я та духовність ікони. – Львів: Свічадо, 2002. – 184 с. – С. 62.

[42] Уилсон Ян. Туринская Плащаница, Нерукотворный спас и другие христианские святыни. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2000. – 288 с. – С. 192 – 193, 216.

[43] Марінеллі Еммануела. Саван – Туринська Плащаниця / Пер. Завальнюк В.М. – Львів, 2002. – 184 с. – С. 103 – 104.

[44] Креховецький Я. Богослов’я та духовність ікони. – Львів: Свічадо, 2002. – 184 с. – С. 64.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

2 + 11 =