Мощі святих

Голова Івана Хрестителя у Катедральному соборі Пресвятої Богородиці м.Ам’єн, Франція

Історія давньої християнської Церкви свідчить, що мощами завжди називалися і серед віруючи вшановувалися всякі останки святих мучеників, великих подвижників, які збереглися принаймні у вигляді костей чи навіть просто попелу чи пороху[1].

Мощі святих

Специфічна сила майбутнього святого починає проявлятися в момент його смерті, в момент переходу від земного життя до вічного. Саме в цей момент починають проявлятися докази святості померлого чи, точніше, знаки (чи явища зі знаковою сутністю), які інтерпретуються як вияв божественної волі, яка відкриває святість померлого людям. Не випадково з розповсюдженням християнства грунтовно змінюється відношення до смерті і, відповідно, до могили померлого[2]. Тривале оплакування повільне зануреня у величезний смуток смерті, – пише П. Браун у книзі “Культ святих”, – починають поступатися стрімкій вірі у життя після смерті… Білі пелени, фіміам, строго контрольовані прояви скорботи є урочистим нагадуванням про Христовий тріумф над смертю”[3].

Мощі святого отця Піо

Мощі святого отця Піо

Щодо тлінності чи нетлінності людських останків, то вважається доброю ознакою, коли тіло святого є нетлінним. На це вказують ще Василій Великий та Августин. Ця традиція знайшла широку підтримку на Русі та у Скандинавії. Але у Візантії, зокрема на Афоні (Балкани) була сильна тенденція розглядати нетлінність як ознаку гріховності людини[4]. Не зважаючи на неднозначність цього питання у середньовічній християнській церкві, все ж святі, тіла яких не розкладаються, у християнській церкві вшановуються по-особливому.

 

[1] Православные святыни / Сост. А.Ю. Костин. – М., 2003. – 288 с. – С. 154.

[2] Бакалова Е. Реликвии у истока культа святых // Восточнохристианские реликвии / Редактор-составитель А.М. Лидов. – М.: Прогресс-Традиция, 2003. – 656 с. – С. 19 –37. – С. 25.

[3] Бакалова Е. Реликвии у истока культа святых // Восточнохристианские реликвии / Редактор-составитель А.М. Лидов. – М.: Прогресс-Традиция, 2003. – 656 с. – С. 19 –37. – С. 26.

[4] Успенский Ф.Б. Нетленность мощей: опыт сопоставительного анализа греческой, русской и скандинавской традиций // Восточнохристианские реликвии / Редактор-составитель А.М. Лидов. – М.: Прогресс-Традиция, 2003. – 656 с. – С. 151 – 160. – С. 151 – 153.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

18 − two =