Короткий зміст циклу про Грааль

Короткий зміст циклу про Грааль

Короткий зміст циклу про Грааль

Рання історія Грааля тісно пов’язана з історією Йосипа з Ариматеї. Дізнавшись про смерть свого повелителя, Йосипз Ариматеї пішов до дому, де відбувалася Тайна Вечеря, взяв там євхаристійну чашу і пішов до підніжжя хреста. Коли тіло Ісуса зняли з хреста, Йосип зібрав в цю чашу декілька крапель Святої Крові, що витікала з боку (апокриф Никодима)[1]. Коли він був кинутий євреями до в’язниці, Христос явився йому і дав йому посудину, яку він зберігав сорок два роки, поки не був звільнений Веспасіаном. Потім Грааль був перенесений на захід, у Британію, Йосифом та

Йосафатом, його сином (Grand St. Graal), або Аланом, одним із його родичів (Роберт де Борон). Галаад (або Персеваль) завершують твір; після смерті власника Грааль зникає. Згідно з версією твору “Perlesvaus”, Персеваль зникає, ніхто не знає куди, на кораблі з білими вітрилами, на яких зображено червоний хрест. У версії Guiot-Wolfram ми знаходимо цілком відмінну концепцію Грааля, ніж у французьких романах. Вольфрам подає його як дорогоцінний камінь, lapsit exillis (тобто lapis чи lapsi ex caelis?) особливої чистоти, що має чарівну силу, яка дарується і підкріплює власника, яку, кожної Страсної П’ятниці, голуб приносить з небес і сідає на нього. Ангели, які залишились нейтральними під час повстання Люцифера, були його першими охоронцями; згодом його було перенесено на Землю і довірено Тітурелу, першому королю Грааля. Його зберігали у чудовому замку Мунсальвеш (mons salvationis або silvaticus?) і він живився його чудовою життєдайною силою[2].

Вільям Мальмсберійський, британський хроніст, у другій чверті ХІІ століття написав, що згідно якогось рукопису у 63 році н.е. в Британію приходять учні апостола Філіпа, під проводом Йосипа з Ариматеї, щоб проповідувати християнство. На місці майбутнього Гластонберійського абатства Йосип будує перший на британській землі християнський храм, присвячений Богородиці. Інше джерело – рукопис Grand Saint Graal, який датується кінцем ХІІ століття, подає легенду набагато детальніше. Головним героєм легенди є Йосип Ариматейський як хоронитель чаші Тайної Вечері, яка відбулася у домі Симона Прокаженого, тобто посудини, яка була чашою причастя на першій літургії. В цю чашу Йосип збирає кров розп’ятого Христа, після чого приймає хрещення від апостола Філіпа. Далі Йосип ставить Чашу Грааля в ковчег і разом зі своїм сином, якого також звати Йосип, він проповідує християнство спершу на сході, потім потрапляє в Британію, де будує, як вже було сказано у Вільяма Мальмсберійського, церкву Богородиці на місці майбутнього Гластонбері. Його син стає першим єпискомом, будучи поставленим самим Христом. Грааль зберігається на британській землі в роду Йосипа Ариматейського. Цю історію в загальних рисах повторює третє джерело – роман Робера де Борона Joseph d’Arimathie, який був написаний в останній третині ХІІ століття[3].

Після того, як Йосип з Ариматеї зібрав кров Христа у чашу, пригоди у романах починаються при дворі короля Артура. Одне з крісел, що стоїть навколо Круглого столу, залишається незайнятим: це “місце смертника”. На ним вогняними буквами загорається ім’я рицаря, який гідний зайняти його. Це Персеваль. Його мати, вдова, виховала його у лісі, щоб оберегти його від ворогів, що заволоділи його спадщиною. Ось чому в окремих версіях легенди рицаря звати Перлесваус, тобто “той, хто втратив долини”. Це наївний дикун, “щиросердний дурень”: так Вольфрам називає Парцифаля. Парцифаль відправляється на пошуки Грааля разом з іншими рицарями короля Артура, але тільки він завдяки своїм чеснотам успішно долає всі перешкоди і досягає мети[4].

Одного разу він прибуває в Спустошену Землю, яка була розорена “здійсненим злом”. На цій землі більше нічого не росте; жінки там всі вдови, а діти – сироти, тому що майже всі рицарі, які проживали в цій землі, загинули. Король Спустошеної Землі також постраждав: він отримав незаживаючу рану ноги і не може ходити, їздити на полювання, а тому, щоб обманути ворогів, йому доводиться ловити рибу. Сидячи у човні, Король-Риболов вказує юному герою шлях до замку. Бо саме у Спустошеній Землі є замок Грааля, який Вольфрам називає Мунсальвеш. Персеваль входить до замку. Там він знаходить Короля-Риболова, що лежить на ліжку. У залі, який приготований до бенкету, з’являється феєрична процесія: очолює її людина, що несе спис, “і крові червоний струмінь зі списа струмениться, з наконечника”; потім входять дівчата, які несуть світильники, що горять, їх ставлять на чисту скатертину. Під кінець, у сяйві неземного світла з’являється Грааль; його несе дівчина неземної краси. Кожен раз, коли Грааль переходить залом,на столі з’являються роскішні страви. “Щиросердний дурень” бажає запитати, що значить ця дивна церемонія, але неймовірне хвилювання не дає питанню злетіти з губ. Він їде геть, і один відлюдник пояснює йому, що якби він насмілився  задати питання, рана Короля-Риболова зажила би, Спустошена Земля перетворилася б у квітучий рай, а він сам зміг би вічно насолоджуватися володінням “святим ковчегом”. Наприкінці юнак здійснює все, що йому призначено, і стає спадкоємцем Короля-Риболова під іменем Короля Грааля[5].

Всі середньовічі поети, що писали про Грааль, підкреслюють, що вони не видумали цей сюжет, а лишень знайшли його “у старих книгах”. Грааль поетів, таким чином, є якоюсь новою формою символа, який був освячений поетичною традицією. Грунтуючись на цьому, Рене Генон припустив, що поети, які писали про Грааль, свідомо, а можливо, і самі того не знаючи, були простими виразниками якогось вчення. Підкреслюючи різницю у тексті, що є у числених творах про Грааль, і той факт, що після півстоліття ці твори несподівано зникли взагалі так само таємничо, як і появилися, він пише: “Схоже, мова йде про раптову появу чогось, чому ми не можемо навіть спробувати дати точне визначення; це щось з’явилося несподівано і настільки несподівано стало тінню”. І додає: “Якщо за спинами співців Грааля стояла якась організація посвячених, вона могла постійно керувати ними так, що вони про це навіть не здогадувалися; можливо, деякі з її членів повідомляли поетам подробиці сюжету, що ті втілювали їх у своїх творах, і робили це через навіяння чи інший гіпнотичний вплив, менш відчутний, однак не менш реальний та ефективний”[6]. Середньовічні оповідання про Грааль можна читати як розповідь про історичні пригоди, як і про духовні подорожі[7]. Наприклад, замки, через які проїзджають герої в пошуках Грааля є також “вмістилищами душі”[8].

 

[1] Сед Ж., де. Тайна катаров / Пер. с фр. Е. Морозовой. – М, 1998. – 268 с. – С. 109.

[2] The Holy Grail // The Catholic Encyclopedia (http://www.newadvent.org/cathen/06719a.htm), 16.08.01, (1912). – С. 2 з 4.

[3] Платов А.В. В поисках Святого Грааля: Король Артур и мистерии древних кельтов. – М., 2002. – 192 с. – С. 19 – 23.

[4] Сед Ж., де. Тайна катаров / Пер. с фр. Е. Морозовой. – М, 1998. – 268 с. – С. 109 – 110.

[5] Сед Ж., де. Тайна катаров / Пер. с фр. Е. Морозовой. – М, 1998. – 268 с. – С. 110.

[6] Сед Ж., де. Тайна катаров / Пер. с фр. Е. Морозовой. – М, 1998. – 268 с. – С. 111.

[7] Сед Ж., де. Тайна катаров / Пер. с фр. Е. Морозовой. – М, 1998. – 268 с. – С. 111.

[8] Сед Ж., де. Тайна катаров / Пер. с фр. Е. Морозовой. – М, 1998. – 268 с. – С. 112.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

16 − three =