Дерево Хреста

Фрагмент Хреста Господнього, зберігається у Відні

Фрагмент Хреста Господнього, зберігається у Відні

Дерево, з якого робили балки хреста, називали таким, що приносить нещастя, зловісним (arbor infelix). В найбільшому вжитку у римлян були “crux comissa” – хрест зв’язаний, і “crux imissa” – хрест вбитий. Хрест зв’язаний або patibulata – одна із найдавніших форм хреста – триконечний, що складався із двох брусів, із яких поперечний накладався зверху на повздовжний, закріплений вертикально, так що вони нагадують грецьку букву “тау” чи латинську “Т”. ця форма хреста разом з дерев’яним стовпом, що має роздвоєння у вигляді вилки – furca, була у вжитку ще в стародавніх єгиптян, фінікійців та греків. Хрест вбитий, або capitata – чотирьохконечний, був зроблений так, що верхівка повздовжної балки видавалась над поперечною. Посередині вертикальної балки був невеликий брус або кілок. Цим пояснюються вирази: “acuta cruce sedere” – сидіти на гострому хресті, і “cruce inequitare” – сісти на хрест. Кожна частина хреста мала свою назву: вертикальна частина – stipes (стовбур), а поперечина – patibulum (шибениця). Зазвичай дошка з іменем засудженого, рідше з додаванням причини смертного вироку, прибивалась до вертикального стовпа одночасно з прибиттям ніг[1].

Дерево Хреста

У 326 р. мати імператора Костянтина Великого (274 – 337), цариця Олена у супроводі військ прибула до Єрусалиму з наміром відшукати місце гроба Господнього. За переказом, який записаний Григорієм Турським, коли цариця звернулась за допомогою до євреїв, що жили в місті, вони відмовились, посилаючись на незнання. Після відмовок євреї вказали на старого Юду, який привів царицю до того місця, де на пагорбі із землі, сміття та каменів стояв язичницький портик, який був споруджений в часи правління імператора Елія Адріана (117 – 138 рр.). Споруду зруйнували, пагорб знесли. У маленькій печерці поблизу Лобного місця знайшли фрагменти трьох хрестів, дощечку з написом на трьох мовах – “titulus”, а неподалік – висічений у скелі Господній гріб[2]. Свята цариця Олена позначила місця, які були пов’язані із земним життям Спасителя, заснуванням більш, як 80 храмів[3].

Віднайдення Хреста – випадок, коли змінюється внутрішня структура пізньоантичного міста саме через віднайдення цієї реліквії. Зміни у сакральній топографії пізньоантичного Єрусалима наступають не безпосередньо після смерті Христа і не після 70-о року, коли місто було майже повністю зруйновано Титом; і навіть не тоді, коли римляни відновили його під іменем Aelia Capitolina після повстання Бар Кохба (132 р.). Перебудова міста починається, по-суті, у часи імператора Костянтина і пов’язана з віднайденням Чесного Хретса, чи, точніше, реліквій Чесного Хреста імператрицею Оленою. Після того, як Палестина була “миропомазана” як “свята земля”, на всій її території, а більш за все в Єрусалимі, виникають монументальні архітектурні споруди – особливо багато в часи Юстиніана у VІ ст. При цьому саме архітектурний комплекс гробу господнього, місце поховання Христа і одночасно священний релікварій Страстей Господніх залишається ядром християнського Єрусалима[4].

Після того, як свята Олена знайшла справжній хрест, вона накалаза заснувати у 327 році на місце розп’яття церкву, в якій і стала перебувати реліквія. Через декілька років численні прочани стали по частинкам розбирати цей хрест. Таким чином, через деякий час від святині залишилася лишень невелика частинка. У VІІ столітті перси, які захопили Єрусалим, повністю зруйнували церкву[5]. Перси серед трофеїв захопили і дерево Хреста. Після переможних походів в Персію Іраклія І Хрест був повернутий до Палестини[6]. Хрестоносці, які відвоювали Єрусалим в арабів у 1099 році збудували на Голготі храм Гробу Господнього, який і зберігся до наших днів. У 1187 році Єрусалим був захоплений султаном Єгипту та Сирії Саладіном. На цей раз залишки Хреста у Єрусалимі були втрачені і реліквія не віднайдена донині[7].

Балки хрестів, спис, “titulus”, цвяхи могли поховати разом із розп’ятими через єврейську традицію: “камінь, яким хто-небудь був вбитий, дерево, на якому хто-небудь був повішаний, меч, яким була відрубана голова, і шнурок, яким хто-небудь був задушений, повинні бути поховані разом із страченими”[8].

Одразу ж після знайдення в ІV столітті дерево Господнього Хреста роздробили на багато частин. Одну частину цариця Олена залишила при єрусалимській базиліці Святого Гробу, іншу поклала в константинопольській церкві Святого Хреста, а третю передала своєму синові – Костянтинові Великому[9].

“На Голгофі, – говориться в опису єрусалимської служби ІV століття на Велику п’ятницю, – за Хрестом, тобто за храмом на честь Святого Хреста (ще до шостої години ранку) ставиться кафедра єпископу. На цю кафедру сідає єпископ, ставиться перед ним стіл, вкритий хустиною, довкруги стола стоять диякони, і приноситься дерев’яний ковчег, оздоблений сріблом, у якому є святе дерево Хреста; відкривається і виймається; ставиться на стіл, як дерево Хреста, так і дощечка “titulus”[10].

Донині в різних монастирях і храмах бережно зберігають невеликі частинки Господнього Хреста з оливкового дерева[11]. Найбільша частина Хреста зберігається  у вівтарі Єрусалимського храму Воскресіння Христа Спасителя. Частина Святого Дерева, Підніжжя Хреста і один з Цвяхів ще імператором Костянтином були подаровані Грузинській Церкві. Підніжжя зберігалося у гірських фортецях. При грузинському царі Георгії ХІІ воно безслідно зникло. Частина дерева Голготського Хреста вкладена в хрест Мцхетського кафедрала Светіцховелі[12].

В Римі, в базиліці Святого Хреста зберігається “патібуллум”, який переказ відносить до “віруючого розбійника” – кусок стародавнього бруса 13х13 см.

 

[1] Синельников В. Туринская плащаница на заре новой эры. – Издание Сретенского монастыря, 2002. – 176 с. – С 34 – 35.

[2] Синельников В. Туринская плащаница на заре новой эры. – Издание Сретенского монастыря, 2002. – 176 с. – С 28 – 29.

[3] Тайны чудес и знамений / Сост. А.Ю. Костин. – М., 2004. – 272 с. – С. 57.

[4] Бакалова Е. Реликвии у истока культа святых // Восточнохристианские реликвии / Редактор-составитель А.М. Лидов. – М.: Прогресс-Традиция, 2003. – 656 с. – С. 19 – 39. – С. 29.

[5] Гарифзянов Р.И. Откровения ангелов-хранителей: Крест Иисуса / Р.И.Гарифзянов, Л.И. Панова. – М., 2003. – 237 с. – С. 109 – 110.

[6] Тайны чудес и знамений / Сост. А.Ю. Костин. – М., 2004. – 272 с. – С. 58.

[7] Гарифзянов Р.И. Откровения ангелов-хранителей: Крест Иисуса / Р.И.Гарифзянов, Л.И. Панова. – М., 2003. – 237 с. – С. 109 – 110.

[8] Синельников В. Туринская плащаница на заре новой эры. – Издание Сретенского монастыря, 2002. – 176 с. – С 29.

[9] Синельников В. Туринская плащаница на заре новой эры. – Издание Сретенского монастыря, 2002. – 176 с. – С 29.

[10] Синельников В. Туринская плащаница на заре новой эры. – Издание Сретенского монастыря, 2002. – 176 с. – С 30.

[11] Синельников В. Туринская плащаница на заре новой эры. – Издание Сретенского монастыря, 2002. – 176 с. – С 30.

[12] Тайны чудес и знамений / Сост. А.Ю. Костин. – М., 2004. – 272 с. – С. 59.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

10 + 6 =