Вступ

У 1998 році світова громадськість відзначила століття з початку наукового вивчення Туринської Плащаниці. У 1898 р. італійському професійному фотографу і благочестивому християнину Секондо Піа було доручено зробити перші фотографії Туринської Плащаниці. У своїх спогадах він писав, що під час обробки отриманих негативів у мороці фотолабораторії раптом побачив, як став проявлятись позитивний образ Ісуса Христа. Його хвилюванню не було меж. Решту ночі перевіряв і знов перевіряв зроблене відкриття: а саме те, що на Туринській Плащаниці є негативне зображення, і позитивне зображення Ісуса Христа можна отримати, зробивши негатив із Плащаниці [1]. Слід зазначити, що зображення на Туринській Плащаниці складається із коричневих плям, які творять силует людини. Обриси людини є настільки слабкими, що їх не видно зблизька, вони стають видимими із відстані 6-7 метрів. На звичайному негативі зображення на Плащаниці стає чітким і є настільки точним, що сприймається як позитивна фотографія людини. Тому здивування Секондо Піа можна зрозуміти, оскільки виявилось, що образ на полотні має властивості негативної фотографії. Це був перший випадок такого фотографічного феномену.

Після цієї події Туринська Плащаниця почала вивчатися науковцями усього світу. Склалася ціла наукова дисципліна – сіндологія, від грецького слова σινδον (лат. sindon) (Мк 15:46), у перекладі “плащаниця” [2]. Слід зазначити, що у 1903 році (5 років після фотографії Секондо Піа) Баумгартен нарахував уже більше 3500 статей, книг, які стосуються Плащаниці [3]. Звичайно, зараз досліджень із даної тематики набагато більше.

Якщо Туринська Плащаниця є тією, яку, за свідченням євангелістів, купив Йосип з Ариматеї, в яку він разом з Никодимом загорнув тіло розп’ятого Ісуса Христа і поклав у свою нову гробницю, то природньо припустити, що Церква повинна була шанобливо зберігати і поклонятись цій великій святині, як, наприклад, вшановує Хрест Господній. Але історію Туринської Плащаниці можна прослідкувати лише з ХІV століття, коли вона таємничо опинилась у Франції в м.Лірей у рицаря Жофруа де Чарні. У 1353 році вона була виставлена у міському храмі, що викликало протест місцевого єпископа, який заборонив її демонстрацію. Якщо Плащаниця була справжньою, то володіти нею повинна царська династія, а не бідний, хоч і благородний рицар. Ситуація ускладнювалась тим, що Жофруа де Чарні не міг пояснити її походження [4].

Складність у визначенні – автентична Туринська Плащаниця чи ні, полягає в тому, що є багато інших полотен, які претендують бути автентичними поховальними пеленами Ісуса Христа, які йому дав Йосип з Ариматеї [5]. Але жодна з цих реліквій протягом усього свого існування не викликала такого резонансу у суспільстві, як Туринська Плащаниця.

Зараз навіть скептики не можуть визначити походження зображення на полотні. Так, в енциклопедичному виданні Encyclopedia Americana зазначається: незважаючи на те, що радіовуглецевим аналізом було встановлено вік полотна між 1260 та 1390 роками, тобто реліквія ніби не має жодного відношення до поховального савану Ісуса, все ж природа зображення залишається досі невідомою [6]. Якщо врахувати сумніви у достовірності результатів радіовуглецевого датування, проблема стає ще складнішою.

Окрім Туринської Плащаниці, існують інші реліквії Страстей Господніх, які вшановувалися вже в ранньому Християнстві. Записки прочан, наприклад Антонія з П’яченци в VІ ст., свідчать про традиції вшанування реліквій Святої Землі: “Ми прибули в базиліку Святого Сіона, яка містить багато чудових речей, включаючи наріжний камінь, який, як повідомляє нам Біблія, був відкинутий будівельниками (Пс 118:22). Господь Ісус прийшов в храм, який був домом святого Якова, і знайшов цей викинутий камінь, який лежав поблизу. Він взяв камінь і поклав його в кутку. Ви можете підняти камінь і потримати його в руках. Якщо притиснути його до вуха, то можна почути шум багатоголосого натовпу. У цьому храмі є стовп, до якого був прив’язаний Господь, на якому чудом збереглися сліди. Коли Він був прив’язаний, його Тіло тісно стикалося з каменем, і ви можете бачити відбитки його рук, пальців і долонь. Вони настільки зрозумілі. Що Ви можете зробити копії з тканини, які допомагають при будь-якій хворобі – віруючі, які надівають їх на шию, отримують зцілення. На цьому стовбі є ріг, яким помазували царів, включаючи Давида. У храмі також зберігається Терновий Вінець, яким увінчали Господа, і Спис, яким пробили Його ребро. Збереглись багато з тих каменів, якими вбили святого Стефана, і основа хреста з Рима, на якому був розп’ятий святий апостол Петро. Є Чаша, яку святі апостоли використовували для здійснення літургії після Христового Воскресіння, і багато інших чудових речей, які важко перерахувати” [7].

У Константинополь після Костянтина Великого і особливо після закінчення іконоборства стікаються багато дорогоцінних реліквій: окрім реліквій Страстей Христових сюди переносять реліквії Богоматері, св. Іоанна Хрестителя і багатьох святих, розподіливши їх по храмах [8]. У ХІ – на поч. ХІІІ ст. у Фароському храмі Константинополя зберігались найвеличніші святині Євангельської історії – реліквії Страстей Господніх. Серед них були: 1. Терновий Вінець, вічнозелений і квітучий. Згідно з F. De Mely, святиня була віднайдена біля 1063 року. 2. Більша частина Чесного Хреста, яка вшановувалася у Фароській церкві з Х століття. 3. Fragellion (Знаряддя Бичування) – металічні окови, які були надіті на шию Христа і прикріплені до колони. 4. Поховальні пелени – льняні тканини, які були просочені бальзамом і пахнули; цими пеленами Йосиф Ариматейський огорнув Тіло Христа при похованні. 5. Linteum, тобто платок для Омиття ніг, яким Христос витирав ноги апостолів перед трапезою на Тайній Вечері. 6. Священний Спис хрестоподібної форми, який нагадував гострий з обох боків меч. 7. Багряниця; ця реліквія також вшановувалася у папській капелі Свята Святих у Римі. 8. Свята Тростина. 9. Сандалії Спасителя. 10. Один або два Святих Цвяхи. У Фароській церкві була ампула із Священною Кров’ю з ребра Христа, а також мармурова посудина Омиття ніг, пояс і вервичка Христа, частина Хліба Тайної вечері, волосся та одяг Богочоловіка (можливо, частини реліквій, що зберігаються у храмі Святої Софії), туніка, губка і плат (sudarium). У зібрання святинь Фароської церкви також входив камінь, на кому була Голова Христа після зняття Його з Хреста [9].

Однак після ІV Хрестового походу значна частина реліквій, які не були знищені, були перевезені у Західну Європу. Так, під час правління папи Урбана VІІІ (1623 – 1644) до у соборі Святого Петра у Римі перебували Нерукотворний спас, наконечник списа, яким, як стверджували, було пробито тіло Ісуса, великий фрагмент Голготського Хреста, який був перевезений з церкви Святого Хреста в Єрусалимі [10].

Окрім реліквій Страстей Господніх у християнстві є багато реліквій та святинь, які потрібно не тільки вшановувати з вірою, а й вивчати, не відкидаючи скептицизму, оскільки тільки так можна не тільки зробити власну віру сильною, а й допомогти розібратися у християнських цінностях іншим. Історичний факт, що після досліджень Плащаниці багато скептиків та атеїстів ставали християнами. Християнство якісно відрізняється від інших релігій тим, що у лоні Церкви відбувалися та продовжують відбуватися явища, які може констатувати, але не може пояснити сучасна наука – чудеса. Багато скептиків відкидають автентичність Туринської Плащаниці, але не можуть відтворити зображення на полотні навіть за допомогою найсучаснішого обладнання, не кажучи вже про середньовічні засоби, оскільки частина дослідників відносить “утворення” полотна до ХІV століття. Дійсно, Плащаниця є єдиною загадкою археології, яку сучасна наука не може ні відтворити, ні навіть пояснити. Цим ця реліквія відрізняється від інших “нерукотворних” явищ – єгипетських пірамід, зображень Наска, Стонженджу, які можна повторити використовуючи навіть примітивні знаряддя і факт рукотворності яких легко довести наукою.

 

[1] Беляков Александр. Современное состояние исследования Туринской Плащаницы// Туринская Плащаница SHROUD.SHM.RU Российский Центр Туринской Плащаницы (http://www.shm.ru/Shr_iss.htm), 07.11.99, (1996). – С.1 з 9.

[2] Беляков Александр. О тайне происхождения образа на Туринской Плащанице. (http://www.shroud.ortodoxy.ru/belyev1.htm), 16.09.99. – С.1 з 15.

[3] The Holy Shroud of Turin// The Catholic Encyclopedia (http://www.newadvent.org/cathen/13762a.htm), 4.08.99, (1912). – С.3 з 3.

[4] Беляков Александр. Современное состояние исследования Туринской Плащаницы// Туринская Плащаница SHROUD.SHM.RU Российский Центр Туринской Плащаницы (http://www.shm.ru/Shr_iss.htm), 07.11.99, (1996). – С.1 з 9.

[5] The Holy Shroud of Turin// The Catholic Encyclopedia (http://www.newadvent.org/cathen/13762a.htm), 4.08.99, (1912). – С.1 з 3.

[6] Shroud of Turin// Grolier (http://oke.grolier.com/InfoOffset), 16.03.00. – С.1 з 2.

[7] Tsafrir Yoram. The Loca Sancta and the Invention of Relics in Palestine From the Fourth to Seventh Centuries: Their Impact on the Ecclesiastical Architecture of the Holy Land // Восточнохристианские реликвии /Редактор-составитель А.М. Лидов. – М.: Прогресс-Традиция, 2003. – 656 с. С. 56 – 64. – С. 63.

[8] Бакалова Е. Реликвии у истока культа святых // Восточнохристианские реликвии / Редактор-составитель А.М. Лидов. – М.: Прогресс-Традиция, 2003. – 656 с. – С. 19 – 39. – С. 29.

[9] Bacci Michele. Relics of the Pharos Chapel: a View From the Latin West // Восточнохристианские реликвии / Редактор-составитель А.М. Лидов. – М.: Прогресс-Традиция, 2003. – 656 с. – С. 234 – 248. – С. 247.

[10] Уилсон Ян. Туринская Плащаница, Нерукотворный спас и другие христианские святыни. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2000. – 288 с. – С. 45.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

two + nineteen =