Туринська Плащаниця і фізика

Команда вчених з Арізони, які датували Плащаницю радіовуглецевим методом

Команда вчених з Арізони, які датували Плащаницю радіовуглецевим методом

13 жовтня 1988 року було оголошено результати радіовуглецевого датування зразків, взятих з Плащаниці. Висновок такий: 1260-1390 роки. Деякі вчені називають це “чорним днем” в історії Плащаниці [1].

Відразу після датування почався серйозний перегляд результатів. Як відомо, за багатьма ознаками полотно датується І століттям. Радіовуглецеве датування спричинило до посилення суперечки навколо Плащаниці. Де могла бути прихована похибка?

Необхідно зазначити, що грубі помилки у визначенні концентрації С14 виключені: аналізи проводили три незалежні лабораторії, оснащені сучасним обладнанням і укомплектовані кадрами висококваліфікованих спеціалістів. Причина тільки у надійності самого методу радіовуглецевої хронології та можливості застосування його до такого об’єкту, як Туринська Плащаниця [2].

Метод радіовуглецевого датування

Радіовуглецевий метод був розроблений в середині 50-х років В.Ліббі і заснований на вимірах активності вуглецю С14. Цей вуглець, за сучасними уявленнями, утворюється у високих шарах атмосфери внаслідок дії космічних променів на атоми азоту N14. Окислюючись до С14О2, він надходить у загальний кругообіг вуглецю. Завдяки доброму перемішуванню атмосфери вміст ізотопу С14 у різних географічних широтах і на різних абсолютних відмітках практично однаковий. В ході фотосинтезу С14 поряд з іншими ізотопами вуглецю потрапляє у рослини. Коли організм гине, він перестає отримувати з повітря нові порції вуглецю. В результаті через радіоактивний розпад співвідношення С14 із стабільними ізотопами вуглецю у тканинах змінюється. Оскільки швидкість розпаду – величина постійна, то, визначаючи вміст цього ізотопу у загальній кількості вуглецю, можна вирахувати за відповідними формулами вік зразка [3]. Період напіврозпаду вуглецю – 5730 років. Метод можна застосовувати для датування органічних матеріалів віком до 50000 років [4].

Результати такого підрахунку будуть вірогідні за наступних умов-обмежень: 1) ізотопний склад атмосфери за життя зразка був близьким до сучасного; 2) ізотопна система зразка у той час була у рівновазі з атмосферною; 3) ізотопна система зразка після відмирання організму була закритою і не зазнавала ніяких змін під впливом зовнішніх факторів місцевого чи часового значення. Ці три обмеження є граничними умовами застосування методики радіовуглецевої хронології [5].

Радіовуглецеве датування Плащаниці

Спершу метод вимагав великої кількості матеріалу, тому власники полотна не дозволяли провести датування через побоювання втратити значну частину Плащаниці [6]. Так, для датування необхідно було біля 500 кв.см полотна, що завдало б непоправної шкоди реліквії. Але з винайденням методу мас-спектрометрії для датування потрібно було усього кілька квадратних сантиметрів тканини [7]. Покращення методу призвело до того, що було дозволено дослідити 12 маленьких зразків з тієї частини матерії, на якій не було зображення. Полотно зроблене з льону і потрібно було встановити, коли воно було виготовлене [8]. Слід зазначити, що такий аналіз коштує великих грошей. Роботи коштували 1 мільйон фунтів стерлінгів та були оплачені 45 багатими бізнесменами [9].

Плащаниця була відділена від підкладки у нижньому лівому кутку і смужка (10х70 мм) вирізана над тим місцем, з якого було видалено зразок під час досліджень 1973 року. Місце знаходилось поза латками та обвугленими ділянками. Три зразки, кожен масою біля 50 мг, були вирізані з цієї смужки. Зразки були загорнуті у фольгу і поміщені у контейнери архієпископом Турина і д-ром Тайтом. Так само були запаковані три контрольні зразки (інших тканин, вік яких наперед був відомий з незалежних джерел). Усі операції були задокументовані за допомогою відеозйомки та фотографування [10].

Зразки віддали до трьох незалежних лабораторій у Цюріху, Оксфорді та Арізоні. Результати дослідження були опубліковані у престижному науковому журналі Nature, 1988 під заголовком “Радіовуглецеве датування Туринської Плащаниці”. Наступні результати подані для кожного зразка, цифри дані “до сьогоднішнього дня”, тобто до 1950 року нашої ери [11].

Дати зразків з Арізони:

591± 30 років

690± 35 років

606± 41 рік

701± 33 роки

Дати зразків з Оксфорда:

795± 65 років

730± 45 років

745± 55 років

Дати зразків із Цюріха:

733± 61 рік

722± 56 років

635± 57 років

639± 45 років

679± 51 рік

Контрольні зразки були продатовані в цілому вірно, їхні очікувані дати збіглись з радіовуглецевими. Отже, у журналі Nature було опубліковано висновок: результати радіовуглецевого датування Арізони, Оксфорда і Цюріха, використовуючи калібровані дати з достовірністю 95% – для полотна Туринської Плащаниці є 1260-1390 рр. (±10 років) [12].

Асистент одного з учасників датування Холла д-р Хеджес, відкидаючи припущення, що вміст радіовуглецю у Плащаниці міг змінитись через викид радіації при воскресінні Христа, додав з достатньою впевненістю, що було б дивно, якщо б цей гіпотетичний вибух був би так точно налагоджений, щоб при аналізі, що був проведений наприкінці двадцятого століття, результатом виявилась дата, що відноситься до чотирнадцятого століття, найраніша, дло якої можна віднести походження Плащаниці з певною достовірністю, бо саме з ХІV століття з’являються достовірні документи, які свідчать, що Плащаниця була “мистецьки намальована” художником того часу, при цьому головним документом є рішучий лист, який був написаний у ХІV столітті єпископом Труа П’єром д’Арсі [13].

Отже, полотно Плащаниці виготовлене, згідно з цими результатами, між 1260 та 1390 роками нашої ери з великою вірогідністю виготовлення у ХІV столітті. Напрошується висновок, що Плащаниця – підробка, виготовлена розумним середньовічним художником. Чи ці результати остаточні? Остаточний висновок щодо автентичності Плащаниці, тобто що Плащаниця створена у І столітті нашої ери, повинен базуватись на сукупності наукових даних, а не лише на одному дослідженні. Наука не може користуватись лише висновками радіовуглецевого датування, які не рідко суперечать іншим даним; необхідно враховувати, що радіовуглецеве датування текстилю, як показує досвід, є проблематичним [14].

Критика радівуглецевого методу

Критик радіовуглецевого методу, сіндолог протоієрей Глєб Калєда

Критик радіовуглецевого методу, сіндолог протоієрей Глєб Калєда

Справа в тому, що точність методу залежить від багатьох факторів. Зокрема, А.Олейников пише: “довелось задуматись ще над однією проблемою. Інтенсивність випромінювань, що пронизують атмосферу, змінюється у залежності від багатьох космічних причин. Отже, кількість радіоактивного ізотопа вуглецю, що утворюється, повинна коливатись у часі. Необхідно знайти спосіб, що враховував би це. Крім того, в атмосферу викидається величезна кількість вуглецю, що утворюється за рахунок спалювання деревного палива, кам’яного вугілля, нафти, торфу, горючих сланців і продуктів їх переробки. Який вплив це джерело атмосферного вуглецю має на підвищення вмісту радіоактивного вуглецю? Для того, щоб досягти визначення справжнього віку, необхідно враховувати складні поправки, що відображають зміну складу атмосфери протягом останнього тисячоліття. Ці неясності поряд з деякими труднощами технічного характеру викликали сумніви у точності багатьох визначень, що здійснені радіовуглецевим методом [15].

Вчений-геолог, проф., д-р протоієрей Глєб Калєда навів ряд факторів, які планетарно чи локально впливають на концентрацію С14 в атмосфері, гідросфері чи в рослинних та інших тканинах, а отже, ускладнюють чи обмежують застосування радіовуглецевого методу в хронології [16]:

  1. Штучне чи природнє радіовипромінювання. Нейтрони, що звільнюються в ядерних чи термоядерних реакціях, як і космічні промені, діючи на N14, перетворюють його на вуглець С14. З 1956 року до серпня 1963 року вміст С14 в атмосфері подвоївся. Різке збільшення С14 почалось після термоядерних вибухів у 1962 році.
  2. Зміна напруженості магнітного поля Землі впливає на інтенсивність бомбардування її атмосфери космічними променями, що позначається на концентрації С14 в атмосфері та рослинності.
  3. Зміна сонячної активності також впливає на вміст С14 із обернено пропорційною залежністю.

Відзначається зв’язок концентрації С14 зі спалахами наднових зірок, а вивчення історичних документів і деревних кілець показало суттєві зміни його вмісту у часі. Скликались навіть наради з проблеми “Астрофізичні явища та радіовуглець”.

  1. Вплив вулканічних газів біля місць їх виходів на частинний вміст С14 відзначали Л.Д.Сулержицький та В.В.Черданцев.
  2. Істотний вплив на вміст С14 в атмосфері має спалення палива. Так, спалення викопного, тобто дуже давнього палива, що утворилось багато мільйонів років тому, протягом яких весь радіоактивний вуглець С14 практично розпався, призводить до зменшення його концентрації в атмосфері (так званий ефект Зюсса). В результаті за рахунок спалення викопного палива концентрація С14 в атмосфері до 2010 року зменшиться на 20%. А при проникненні у стародавні предмети кіптяви від згорання більш нових виробів вік перших, що визначається радіовуглецевим методом, виходить меншим за дійсний.

Можна навести декілька цитат критики радіовуглецевого методу [17]: “Видалення забруднюючих речовин з пор, щілин і тріщин здебільшого неможливе.” (Стукенрат, Archaeology 18.1965,279) “Історики не повинні… віддавати перевагу радіовуглецевій даті (чи навіть цілій серії С14-дат) і стверджувати, що цей тип датування… забезпечує остаточний висновок у сумнівних ситуаціях.” (Барнард, “Радіовуглецеві дати та їх значення на китайській радіовуглецевій сцені” Archaeology 1980, 34) “Незважаючи на ейфорію… що викликало десятиліття технології мас-спектрометрії, залишається довести цілковиту спроможність точно… і вірно датувати малі зразки.” (Скотт та інші, Radiocarbon 1986, 167-9).

Зразок для радіовуглецевого датування не повинен перебувати у середовищі сигаретного диму чи у контакті з паперовими етикетками, при цьому забруднення дуже небезпечне для датування. (Мехам, “Радіовуглецеве вимірювання віку Туринської Плащаниці: можливе і неможливе”, стаття подана на Сіндологічному симпозіумі у травні 1986 року, тобто перед радіовуглецевим датуванням Плащаниці.)

Відомий фахівець у галузі радіовуглецевого датування М. Вінтер, заявив: “Якщо датування при використанні радіовуглецевого аналізу підтверджує нашу теорію, результати таких досліджень поміщаємо на найвиднішому місці – на перших сторінках; якщо їм суперечить, але не цілком – відсилаємо до приміток; якщо суперечить цілком – не оголошуємо” [18]. Ще один фахівець у цій галузі, американський археолог Євгенія Нітовська уточнює, що, якщо при використанні методу радіовуглецевого аналізу з десятка проб одна суперечить іншим дев’ятьом, археолог без вагань відкине цей метод, як недостатньо точний через непередбачувані забруднення. Є. Нітовська пише: “Під час взяття проб археологічних викопних решток для дослідження методом радіовуглецевого аналізу необхідно строго дотримуватися всіх запобіжних заходів: ніхто не має права курити, пробу необхідно чистити стерильними інструментами, не можна доторкатися долонями, не можна загортати в папір або який-небудь матеріал органічного походження, проба повинна піддаватися аналізу тільки в лабораторних умовах та якнайшвидше” [19].

Про неточність цього методу говорив сам Ліббі. Археолог В. Мілойчич переконливо довів, що метод у нинішньому стані дає хаотичні похибки до 1000-2000 років. Радіовуглецеві дати, як пише Л.С.Клейн, внесли “розгубленість в ряди археологів. Одні з характерним шануванням… прийняли вказівки фізиків… Ці археологи поспішили перебудувати хронологічні схеми… Першим з археологів проти методів радіовуглецевого методу виступив Владимир Мілойчич… який не тільки напав на практичне застосування радіовуглецевих датувань, але і… піддав жорстокій критиці самі теоретичні підстави фізичного методу… Співставляючи індивідуальні виміри сучасних зразків з середньою цифрою – еталоном, Мілойчич обгрунтовує свій скепсис серією блискучих парадоксів – мушля живого американського молюска з радіоактивністю 13,8 розпадів на хвилину, якщо порівнювати з середньою цифрою як абсолютною нормою (15,3), виявляється вже сьогодні (якщо перевести у роки) у солідному віці – їй біля 1200 років! Квітуча дика троянда з Північної Африки (радіоактивність 14,7) для фізиків вже “мертва” вже 360 років… а австралійський евкаліпт, чия радіоактивність 16,31, для них ще “не існує” – він появиться на світ через 600 років. У печері Вельт (Іран) нижні шари датовані 6054 (плюс-мінус 415) і 6595 (плюс-мінус 500) рр.до н.е., а верхній – 8610 (плюс-мінус 610) рр. до н.е., таким чином… виходить зворотня послідовність шарів і верхній виявляється на 2556 років старшим за нижній! І таким прикладам немає кінця…” [20].

Грецький археолог Спірос Яковідіс пише: “Відносно надійності радіовуглецевого датування я хотів би дещо згадати, що відбулося зі мною під час розкомог в Гла (Беотія, Греція). Я надіслав у дві різні лабораторії, в двох різних кінцях світу, деяку кількість одного і того ж підгорілого зерна. І отримав два результати з різницею в 2000 років, а археологічні дані сходяться якраз посередині. Мені здається, що цьому методу не можна надмірно довіряти” [21].

Що ж послужило початком конкретної роботи з підготовки датування Плащаниці? 1 червня 1985 року на зустрічі у Трондеймі (Норвегія) д-р Тайт і Річард Бурлей з Британського музею (Лондон) оголосили результати порівняльного експерименту, який здійснювало шість лабораторій радіовуглецевого датування, одні вживали старий лічильний метод, інші – новий метод з прискорення елементарних частинок, що був започаткований Гарі Гувом (і вимагав меншої кількості матеріалу для досліду, що особливо важливо для Плащаниці). Одним зі зразків була тканина, що огортала єгипетську мумію чотирьохтисячолітньої давності. Цюріхська лабораторія дала помилку в одну тисячу років, але, не дивлячись на цю похибку, експеримент відкрив дорогу для радіовуглецевого датування Плащаниці [22].

“Припустима помилка”, що дається спеціалістами з радіовуглецевого аналізу (у межах 95%), строго базується на гіпотетичній статистиці. Це призводить до варіювання результатів різних лабораторій зразків із відомою датою. Ось декілька прикладів [23]:

Органічні матеріали, що були поховані при виверженні вулкану Акротірі, датовані у діапазоні від 1100±190 років до 2590±80 років з різницею у 1400 років. “Людина із Ліндова”, тіло з торфяного болота у графстві Чешир, умовно датоване 300 роком до н.е., дало результат від V ст. н.е. (Гарвел) до І ст. н.е. (Оксфорд). Особливо показовим є радіовуглецеве датування тканини, що визначило вік мумії з Британського Музею 1770 років, тоді як кістки тієї ж мумії виявились на 800-1000 давнішими, ніж пелени, у які вона була загорнута. Таких прикладів можна навести багато.

Отже, як ми бачимо, мова йшла про сучасні предмети, або предмети, що не були піддані значним зовнішнім впливам, або навіть про закриті археологічні комплекси. Плащаниця ж має бурхливу історію і зустріла на своєму шляху багато подій, які могли вплинути на результат дати, якщо навіть припустити, що радіовуглецевий метод вірний.

Чинники, що могли вплинути на результат радіовуглецевого датування

Не слід вважати, що пошуки можливих помилок у радіовуглецевому датуванні відбулись одразу ж після 1988 року. Перед самим датуванням велися суперечки щодо його доцільності і про вагомість результатів датування. Так, археолог Вільям Мехам на гонконгському сіндологічному симпозіумі у березні 1986 році показав недоцільність такого датування і можливі похибки: забруднення тканини “молодим” вуглецем; переміщення продуктів піролізу целюлози, що могло відбутись під час пожежі 1532 року у Чамбері; ізотопний обмін. Свої висновки дослідник обгрунтував дослідами [24]. Подальші дослідження у сфері радіовуглецевого датування реліквії були логічним продовженням праці дослідників, проведеної до 1988 року. Отже, невірно, що гіпотези, представлені далі, є продуктом спекуляцій тих, хто хотів би бачити Плащаницю автентичною, тобто такою, вік якої складає 2000 років.

Помилка у визначенні дати на основі даних радіовуглецевого аналізу

Кваліфікований хімік промисловості, базуючись на офіційних даних радіовуглецевого датування 1988 року, довів, що Плащаниця за результатами радіовуглецевого дослідження повинна бути молодшою від 1355 року на 21-30%, тобто справжня дата полотна – 949-1071 рр. з достовірністю 95%. Таку розбіжність дослідник вирахував з того, що радіовуглецеве датування не дає абсолютної дати, але дає кількість розпадів за одиницю часу [25].

Помилка у взятті зразків

Існує версія, що зразки були взяті з краю Плащаниці, який неодноразово відновлювався шляхом заміщення стертих і знищених ниток новими. Тобто радіовуглецевий аналіз було зроблено не з оригінальної Плащаниці, а з цих “невидимих штопок”, які були зроблені у середні віки [26]. Численні експозиції призводили до того, що Плащаниця стиралась, і сімейство де Чарні вирішило відремонтувати полотно [27]. Але виникає запитання, як у середні віки могли бездоганно повторити структуру тканини Плащаниці? Ян Вілсон, що досліджував Плащаницю у 1973 році, не бачив ніяких слідів ремонту у цій ділянці, тому він закликає відкинути цю версію [28].

Смужку для аналізу вирізали  так званої бокової смуги, а не з частини тканини, на якій є загадкові відбитки. Виникли сумніви: тканина бокової смужки і основна тканина виготовлені в одному столітті чи ні? Алан Адлер в 1996 р. зробив цікаве повідомлення. Він порівнював хімічний склад волокон кусочка тканини з бокової смужки, частина якої в 1988 році піддавалась радіовуглецевому аналізу, зі складом волокон частини Плащаниці, на якій ми бачимо зображення. Різниця виявилась настільки вражаючою, що більшість аналітиків погодилась на те, що датування не є остаточним. і навіть якщо обидві ділянки полотна належать одному століттю, взятий зразок розміщувався на одному із найбільш забруднених ділянок Плащаниці, в місці сгину, у декількох сантиметрах від пропалених ділянок, що межують з плямами води. Вибір впав на найгіршу ділянку Плащаниці. Також середня маса зразків для датування склала 39 міліграм на 1 кв. см, а середня маса всієї Плащаниці – 23 міліграма на 1 кв. см [29].

Якщо поглянути на численні зображення експозицій Плащаниці, то можна побачити, що це особливий куток, як і протилежний, за які неодноразово її тримали покоління священиків при виносі перед віруючими. Оскільки цей куток частіше перебував у контакті, ніж інші частини, то тут може бути найбільша концентрація мікробіологічних включень з людських рук. Гонелла та Ріджі таким чином знехтували одне з найелементарніших правил для радіовуглецевого датування – при можливості уникати ділянок, що мають підвищений ризик наявності мікробіологічних включень [30].

Лабораторії, що отримали зразки, належним чином не сфотографували їх – в Оксфордській лабораторії було сфотографовано тільки “лицьову сторону”, у Цюріхській – тільки зі зворотнього боку, Арізонська лабораторія, що отримала зразки у два заходи, сфотографувала лише першу партію. Тобто жодна з лабораторій належним чином не сфотографувала зразки (що мали бути цілком знищеними) з двох боків. Жодна лабораторія не помістила масштабну лінійку на фотографіях, знехтувавши стандартом археологічного фотографування. Такі грубі порушення дали підстави двом теоретикам – Бруно Боннет-Еймарду та Голгеру Керстену стверджувати, що зразки були забрудненими [31].

Сіндолог Бруно Бонне-Емар помітив невідповідність у вазі зразків тканини, які були видалені з Плащаниці і доставлені в лабораторію – взято було 158,5 мг, у лабораторії прибуло 154,9 мг тканини. Це змусило дослідників Ріджі і Тесторе, незалежно один від одного, вказати, що вони не згадали про те, як додали четвертий відрізок тканини, оскільки один із кусочків виявився занадто маленким. Однак і їх свідчення виявилися розбіжними – Тесторе та Ріджі вказували різні цифри – 14,1 та 3,6 мг. Б. Бонне-Еймар дарма намагався більш детально розібратися у проблемі, звертаючись до трьох лабораторій із проханням уточнити і документувати, що саме вони отримали. Відповіді були часткові і неповні. Невизначеність виникає вже через те, що протоколу взяття зразків не існувало, хоча це завжди вимагається при проведенні операцій, до які привертають суспільну увагу. Можливо, Д. Ріджі вважав, що кінозйомки і фотографії повністю можуть замінити протокол, але навіть ці документи не представлені у розпорядження тих, хто хоче документувати дослід [32]. До цих подробиць додається ймовірність підміни зразків, перш за все, через недотримання протоколу датування, який був встановлений у Турині на науковій основі у 1986 р. Основні критичні зауваження, які викликають сумніви, грунтувалися на таких міркуваннях:

  • спершу в аналізі повинні приймати участь сім лабораторій. Замість цього аналіз доручили лишень трьом, відкинувши ті, що користувалися класичною технікою, яка забезпечувала кращий котроль дат;
  • вченим слід було вести дослідження, нічого не знаючи один про одного, щоби уникнути попереднього утотожнення зразків – замість цього представникам трьох лабораторій дозволили асистувати при взятті зразків у Турині. І навпаки, ніхто із хоронителів Плащаниці не приймав участь у роботі, яка проводилася лабораторіями;
  • взяття зразків – найбільш важлива частина роботи – не була довірена міжнародному експерту по тканинам М. Флюрі-Ленберг з Берну. Замість неї взяли експерта менш досвідченого;
  • не прийняли до уваги необхідність присутності представників Папської академії наук як гарантів надійності операції [33].

Були й інші, досить серйозні для такої важливої операції, розбіжності при взятті зразків для радіовуглецевого датування. Отже, при взятті зразків та їх обробці допускались грубі порушення навіть на основі встановлених правил.

Забруднення молодим вуглецем

У 1508 році Плащаницю урочисто винесли на показ народу і, щоб довести її автентичність (що Плащаниця “все та сама”, нерукотворна), довго кип’ятили в олії, підігрівали, мили і багато терли, але не могли зняти чи знищити відбитки [34].

Як відомо, з Плащаниці зроблено багато копій, які збереглись донині. Забруднення могло відбутись за рахунок фарби з пензля художника. Крім того, на полотні століттями осідали частинки кіптяви від свічок та ладану [35].

Також відомо, що у ділянках водяних плям, які утворились від гасіння пожежі 1532 року, склад солей значно відрізняється від зразків, взятих для радіовуглецевого датування [36].

Полотно пройшло через багато рук, між волокнами осіло багато пилу, через постійні подорожі і покази під відкритим небом, що мали місце у період середньовіччя, зазнавало значного забруднення. Як ми побачимо у критичному дослідженні справедливості теорії Кузнєцова, вплив сторонніх факторів на результат радіовуглецевого датування погано вивчений, тому застосовувати такий тип датування для такого відкритого комплексу, як Плащаниця, не доцільно з точки зору сучасного стану вивчення даної проблеми.

Теорія Д.Кузнєцова

Одна з причин, що могла вплинути на помилкову радіовуглецеву дату тканинних зразків – перебування під впливом високих температур. Цей вплив дослідили деякі російські науковці на чолі з Д.Кузнєцовим [37].

Як відомо, Плащаниця неодноразово потрапляла у пожежі – це 544 рік [38], 1201, 1349, 1552, 1934 рр. [39]. Особливо сильними були пошкодження у 1532 році у Чамбері (Франція), коли полотно повністю пожовкло, у деяких місцях було обпалене чи навіть пропалене наскрізь [40]. Для датування бралися ті частинки, які були найбільше пошкоджені вогнем [41].

Ще у 1968 році дослідник Рааут зазначив, що обмінні реакції з залученням атомів вуглецю карбоксильної групи (один із компонентів, що продукується реакціями окислення у целюлозі і присутній у великій кількості у Плащаниці) можуть відбуватись з певними речовинами при температурі 300-400 градусів. Для порівняння: полум’я 1532 року мало біля 900 градусів [42].

В 1993-94 рр. два російських вчених Д. Кузнєцов та Андрєй Іванов з Лабораторії Біополімерів ім. Е.А.Сєдова розпочали дослідження можливого впливу пожежі 1532 року на датування Плащаниці радіовуглецевим методом [43]. Дослід Д. Кузнєцова полягав у наступному: він взяв стародавнє льняне полотно, що походило з Ізраїлю і було радіовуглецево датоване 200 р. н.е. Тканину піддали впливу високої температури у присутності срібла, після чого вона була радіовуглецево датована на 1400 років пізніше [44].

Грунтуючись на висновках Д. Кузнєцова, можна припустити, що пожежа 1532 року спричинилась, і то значно, до похибки у радіовуглецевому датуванні Плащаниці. Під впливом чинників, що супроводжують пожежу, полотно вступило у взаємодію з двоокисом вуглецю з повітря, що викликало значне збагачення матерії радіовуглецевим ізотопом [45]. Висновок, що похибка у радіовуглецевому датуванні могла бути спричинена приєднанням целюлозою більш “молодого” вуглецю з атмосфери, вивів світову громадськість зі стану шоку після датування 1988 року [46].

У червні 1997 року у Гронінгенському центрі досліджень ізотопів відбулася 16-а Міжнародна конференція з дослідження радіовуглецю. На ній було представлено дві статті, у яких дослідно заперечувалась можливість приєднання вуглецю целюлозою в умовах, близьких до пожежі 1532 року. Дослідники – Вільям Мук, Йоган ван дер Пліхт, Августин Лонг прийшли до висновку, що при пожежі целюлоза не може приєднувати вуглець. Це є прямим запереченням теорії Кузнєцова. Але критичний аналіз західних дослідників вказує, що експерименти мали бідну лабораторну основу, в результатах відсутні дані за важливими показниками, було досліджено мало зразків. Тому робити висновки передчасно [47].

Маріо Мороні з Італії та Ремі Ван Хелст з Бельгії теж вирішили повторити в лабораторії умови перебування полотна у пожежі, вплив чинників, що виникають під час пожежі, на вміст вуглецю С14 у тканині. Була приготовлена дерев’яна скринька зі срібним покриттям. Сучасне полотно склали 48 разів, як і Плащаниця під час пожежі у Чамбері у 1532 році. Підготовили три сучасні зразки матерії, що не були радіовуглецево продатовані. Зразок А використовувався як контрольний, зразок В помістили між шарами 21 та 24 складеного полотна, зразок С спершу прокип’ятили у нафті з дуже низьким вмістом С14 при температурі 170оС протягом 90 хвилин, потім його вийняли, ретельно очистивши від залишків нафти [48]. Зразки В та С помістили між шарами 21 та 24 складеного полотна саме в тому місці, з якого був взятий зразок для радіовуглецевого датування 21 квітня 1988 року. Дослідники були обережними, щоб запобігти прямому контакту між зразками та дерев’яною скринькою. Після того, як полотно поклали до коробки, кришку закрили і скриньку помістили в піч з температурою, що сягала біля місця знаходження зразків 170 градусів. Розплавлене срібло почало крапати на полотно. Після цього коробку вийняли з вогню і гаряче полотно облили водою. Потім ці зразки були відіслані до трьох престижних лабораторій для радіовуглецевого датування. Усі зразки були очищені стандартною обробкою кислота-луг-кислота. Ось результати [49]:

Зразок Лаборат. Шифр Підписано % С14 Вік
А Оксфорд OxA 5283 Cl.Owen 155.62±0.75 Після 1950
В Маямі Beta 87708 H.Darden 157.9±0.6 Після 1950
С Торонто TO 5208 R.Beukens 98.56±0.6 120± 50 років

Незважаючи на високий процентний вміст вуглецю С14 зі зразків А та В, така концентрація вуглецю є цілком нормальною для сучасних тканин. Експеримент з вогнем показав незначне, але помітне збільшення С14 на 1,47%. Хоч це надто мало для пояснення збільшення С14 на 16%, дана зміна показує, що дія жару підвищує вміст С14, як це було експериментально показано Кузнєцовим. Кип’ятіння у нафті показало значне зниження С14 приблизно на 36%. Така різка зміна не може були пояснена припущенням, що зразок не був належним чином очищений. Механізм даних процесів заплутаний і потребує майбутнього вивчення [50].

Отже, з даного експерименту Маріо Мороні та Ремі ван Хелст зробили висновок, що тільки одне радіовуглецеве датування не може дати потрібної дати, наявність сторонніх включень може суттєво вплинути на радіовуглецеву дату. Ніякий метод не може захистити зразок від непередбачуваних проблем. Тільки за допомогою радіовуглецевого методу, що перебуває у протиріччі з іншими даними, не можливо з впевненістю визначити середньовічну дату для Туринської Плащаниці як дату створення [51].

Теорія приєднання вуглецю з атмосфери целюлозою зробити картини у датуванні не може: кількість вуглецю, що міг приєднатись під час пожежі, складає лише 10-20% від необхідного для того, щоб змінити датування з ХІV на І століття [52]. Отже, питання теорії Кузнєцова залишається відкритим.

Здавалось би, усе в теорії Кузнєцова вірно. За одним винятком. Цю теорію повною мірою не змогли підтвердити. Відомий прихильник автентичності Плащаниці Ян Вілсон, автор теорії, що Плащаниця та Мандиліон є однією і тією ж реліквією, дуже негативно висловився як про теорію Кузнєцова, так і про самого автора. Так, радіовуглецеві лабораторії не змогли повторити експеримент Кузнєцова. Крім того, вченого заарештували у Конектікуті, США за крадіжку і переховування підробок. Кузнєцов за це провів у в’язниці сім місяців, чим було завдано удару його авторитету як вченого. Ян Вілсон закликав дослідників відкинути теорію д-ра Кузнєцова як “підкидну качку” (“смажений оселедець” в англійському звучанні) [53]. З іншого боку, досліди проводились на замовлення відомого фізика д-ра Джексона [54], але сам Джексон вказує, що на його запит Арізонський університет, один із центрів, у якому була продатована Плащаниця, відповів про неможливість підтвердити російський експеримент [55]. Фізики д-р Джон Джексон та д-р Кейт Пропп пояснили створення теоретичної моделі процесу, який пояснює збільшення радіовуглецевої дати, яке може відбутись, коли полотно перебуває тривалий час під дією високих температур. Ця модель показує специфічні умови, за яких не можливе збільшення радіовуглецю, таким чином було пояснено, чому лабораторія Арізони не спромоглась повторити експеримент д‑ра Д. Кузнєцова, що вони спробували зробити у 1996 році [56].

У 1999 році Маріо Мороні, Франческо Барбестіно та Мауріціо Бетінеллі на конференції у Річмонді заявили про можливість зміни радіовуглецевого складу тканини за допомогою нагрівання. Використовуючи лабораторії Торонто, Ліона, Маямі, вони заявили, що можна змінити радіовуглецеву дату до 1120 років, збільшуючи радіовуглецевий склад полотна. Найсильніше тканина збагачується від комбінації початкової нейтронної радіації, що збільшує радіовуглецеву дату до 400 років, наступне нагрівання у регульованій атмосфері збільшує дату ще на 700 років. Таким чином, теорія Кузнєцова знайшла своє підтвердження, хоч і у дещо іншій формі [57]. Хоча для більш переконливого результату необхідні ще незалежні дослідження.

Як показують розрахунки, щоб змістити ізотопні співвідношення тканини початку нашої ери настільки, аби у наш час її вік був омолоджений на 1200-1300 років, у ХІV ст. потрібно було замінити 20-35% її складу, що ні кип’ятіння, ні пожежі зробити не могли [58].

Існує ще кілька більш переконливих гіпотез про те, як могла виникнути похибка у датуванні.

Теорія радіаційного випромінювання

Для пояснення результатів датування радіовуглецевим методом була запропонована гіпотеза про перетворення ізотопів вуглецю у тканині Плащаниці внаслідок ядерних реакцій, викликаних жорстким випромінюванням невідомої природи [59].

Гіпотеза А.Бєлякова про спосіб утворення зображення на Плащаниці – воно з’явилось внаслідок дії на неї світла у широкому діапазоні енергій аж до ультрафіолету та м’якого рентгену, що виходило від усього об’єму тіла і виникло, можливо, у момент воскресіння Ісуса Христа – може пояснити і результати радіовуглецевого датування Плащаниці ХІV століттям. Якщо у спектрі випромінювання рентгену була слабка компонента з енергією біля 10 кеВ, то вона могла викликати хімічні зміни целюлози, які не спостерігаються візуально, з утворенням аномально високих концентрацій подвійних валентних зв’язків по усій товщині тканини.. Таким чином, за двадцять століть Плащаниця хімічно приєднала до себе набагато більше “молодого” вуглецю з атмосфери, ніж у дослідах д-ра Кузнєцова. Приєднаний вуглець компенсував собою зменшення концентрації у тканині цього ізотопу, яке відбувається з плином віків за рахунок звичайного радіоактивного розпаду. Якщо визначати вік Плащаниці за концентрацією у тканині цього ізотопу, як це робилось при датуванні її радіовуглецевим методом у 1988 році, то це повинно дати більш молодий вік у порівнянні зі справжнім [60].

Зміну кількості вуглецю С14 можна також пояснити ядерними змінами атомів вуглецю під дією енергії, що виділялась у момент воскресіння Ісуса [61].

Дослідник цього питання Рінаулдо зазначає, що потік 9*1012 частинок на квадратний сантиметр може збільшити кількість С14 на 25%, що було б достатньо для зміни радіовуглецевої дати з 2000 років до 700 років. Також Рінаулдо показав, що таке випромінювання здатне продукувати червонуваті відмітини на полотні. Рувільюс, спеціаліст з радіоактивності, зробив прості підрахунки, що таке випромінювання може бути здійснене невеликою кількістю дейтерію, але його буде недостатньо для ланцюгової реакції. Він тільки підрахував, що необхідна енергія міститься у досить малій кількості матеріалу [62].

Теорія біопластикового покриття

Тривимірне зображення Туринської Плащаниці

Тривимірне зображення Туринської Плащаниці

Цю теорію висунули науковці з Техаського університету у Сан Антоніо Маттінглі та д-р медицини Леонсіо Гарца-Вальдес, спеціалісти з біогенних покриттів, що утворюються на археологічних артефактах бактеріями і грибками [63]. Дослідження вказують, що Плащаниця має набагато раніший вік, ніж 1260-1390 рр., як визначено радіовуглецевим датуванням 1988 року. Були зроблені аналізи патини шістьох доколумбійських артефактів у порівнянні зі знахідками на Туринській Плащаниці. Поверхня на всіх семи артефактах досліджена такими аналітичними методами: 1) радіовуглецеве датування способом мас-спектрографії; 2) електронний мікроскоп зворотньої дії; 3) спектрометрія розсіяної енергії; 4) на наявність грибків та бактерій; 5) газова хроматографія/ мас-спектрометрія; 6) трансформаційна інфрачервона спектрографія Фур’є; 7) оптичний мікроскоп; 8) скануючий електронний мікроскоп; 9) тверда проба/ мас-спектрометрія; 10) ультрафіолетове світло (у діапазоні 254 та 366 нанометрів); 11) довгохвильова розсіююча спектроскопія і 12) хімічні реактиви [64].

Аналіз доколумбійських артефактів і “крапель крові” та зразків тканини Туринської Плащаниці показує наявність грибка Lichenithelia, рожевого пігмента, що продукується бактерією, і нальоту Lichenotelia, розміщеного на поверхні сімох зразків. Наліт Lichonotelia є натуральним покриттям стійких стародавніх поверхонь, що продукується внаслідок симбіозу Lichenothelia (сферичні грибки у п’ять мікрометрів діаметром класу Loculoascomycetes) та Rhodococcus (аеробний, малих розмірів рожевий пігмент, що продукується бактеріями, має нітролазу та нітриловий гідрат, володіючи ферментною активністю, продукує акрилову і метакрилову кислоти та акриламід). Lichenothelia створює мікроколонії розміром 150-200 мікрометрів, проступає крізь пори як жовтуватий гель через симбіотичну взаємодію з продуктами Rhodococcus, після довгого часового періоду наліт складається з карбонату кальцію, продуктів Rhodococcus, залишків Lichenothelia, каолінового монтморіллоніту, кремнезему і магнієвих і/чи залізних компонентів. Повинно минути сотні років діяльності Lichenothelia та Rhodococcus, щоб сформувалось суцільне покриття. Культури грибків та бактерій, знайдені на зразках з Туринської Плащаниці, були Lichenothelia та Rhodococcus і продовжували свою життєдіяльність [65].

Як відомо, в історії уже були факти помилок у радіовуглецевому датуванні, спричинені біопластиковим покриттям. Так, у 80-х роках д‑р Гарца знайшов “біогенне покриття” на вирізаній фігурці стародавніх майя, що називалась Ітзамна Тун. Цей артефакт визнали підробкою два знавці з Нью-Йорка. Радіовуглецеве датування не дає вірних результатів у датуванні різьбленого каменю, і д-р Гарца-Вальдес ідентифікував велику кількість нальоту, що вплинуло на визначення дати і тому давало можливість визнати статуетку автентичною. Цей наліт, як виявив вчений, є пластикоподібним покриттям, продуктом спільної життєдіяльності бактерії та грибків. У випадку Ітзамна Тун воно змінило радіовуглецеву дату стародавньої крові на артефакті приблизно на 600 років [66]. Можна навести випадок і з єгипетською мумією, пелени якої через вміст у полотні великої кількості біопластикових включень виявились на 1000 років молодшими за кістки самої мумії [67]. Причому полотно, яке огортало мумію, було тоншим за полотно Туринської Плащаниці. Всього ж біопластикове покриття стало причиною 550 похибок радіовуглецевого датування [68].

Важливо, що біополімерне покриття може становити велику частинку у волокнах. Техаська команда вчених повторила процес очищення зразків, що застосовувалися усіма трьома лабораторіями, навіть використовуючи сильнодіючі розчини. Ці методи абсолютно не діяли на біополімерне покриття, але призвели до розчинення деяких целюлозних волокон, що викликало зменшення кількості С14 з Плащаниці та з біопластикового покриття. Спеціалісти з радіовуглецевого датування стверджують, що аби артефакт І століття змінив середньовічну дату до 1260-1390, він мусить містити 60% сторонніх включень. Дослідження біопластикового покриття вказують на таку частку у волокнах. Деякі “сіндологічні скептики” закидають Гарца-Вальдесу винайдення розчину, що може змінити радіовуглецеву дату, інші вказують на його наукову невідповідність, тоді як репутація вченого бездоганна, ще інші сумніваються у приналежності Плащаниці частин реліквії, що досліджував вчений – ці закиди також не мають підстави [69].

Отже, за твердженням техаської команди вчених Леонсіо Гарца-Вальдеса та Стефена Маттінглі, радіовуглецеве датування дало число, яке є середнім показником між дійсною датою полотна та віком біопластикового покриття, що включає в собі Lichenothelia, Rhodococcus та наліт, розміщений на волокнах [70]. Д-р Гаррі Гув, співвинахідник прискорювача мас-спектрометрії для радіовуглецевого датування, погодився з висновками Гарца-Вальдеса [71]. Проф. Алан Адлер, використовуючи теорію Гарца-Вальдеса, визначив дату Плащаниці 351 р. н.е. [72].

 

[1] Scavone Daniel. Objections to the Shroud’s Authenticity: the Radiocarbon Date// The Shroud of Turin Website, (http://www.shroud.com/scavone3.pdf), 25.11.99, (1993). – С.1 з 4.

[2] Каледа Глеб. Плащаница Господа нашего Иисуса Христа//(http://www.zhizn.ortodox.ru/material/mat125.htm), 11.08.99, (1997). – С.6 з 15.

[3] Каледа Глеб. Плащаница Господа нашего Иисуса Христа//(http://www.zhizn.ortodox.ru/material/mat125.htm), 11.08.99, (1997). – С.6 з 15.

[4] Kilmon Jack. The Shroud of Turin. Genuine artifact or manufactured relic?// Historian net (http://www.historian.net/shroud.htm), 25.11.99, (1998). – С.3 з 10.

[5] Каледа Глеб. Плащаница Господа нашего Иисуса Христа//(http://www.zhizn.ortodox.ru/material/mat125.htm), 11.08.99, (1997). – С.7 з 15.

[6] Kilmon Jack. The Shroud of Turin. Genuine artifact or manufactured relic?// Historian net (http://www.historian.net/shroud.htm), 25.11.99, (1998). – С.3 з 10.

[7] Damnon P.E. and others. Radiocarbon Dating of the Shroud of Turin// The Shroud of Turin Website, (http://www.shroud.com/nature.htm), 25.11.99, (16 лютого 1989). – С.1 з 9.

[8] Kilmon Jack. The Shroud of Turin. Genuine artifact or manufactured relic?// Historian net (http://www.historian.net/shroud.htm), 25.11.99, (1998). – С.3 з 10.

[9] Синельников В. Туринская плащаница на заре новой эры. – Издание Сретенского монастыря, 2002. – 176 с. – С 80.

[10] Damnon P.E. and others. Radiocarbon Dating of the Shroud of Turin// The Shroud of Turin Website, (http://www.shroud.com/nature.htm), 25.11.99, (16 лютого 1989). – С.2 з 9.

[11] Kilmon Jack. The Shroud of Turin. Genuine artifact or manufactured relic?// Historian net (http://www.historian.net/shroud.htm), 25.11.99, (1998). – С.3 з 10.

[12] Damnon P.E. and others. Radiocarbon Dating of the Shroud of Turin// The Shroud of Turin Website, (http://www.shroud.com/nature.htm), 25.11.99, (16 лютого 1989). – С.3, 7, 8 з 9.

[13] Уилсон Ян. Туринская Плащаница, Нерукотворный спас и другие христианские святыни. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2000. – 288 с. – С. 20 – 21.

[14] Kilmon Jack. The Shroud of Turin. Genuine artifact or manufactured relic?// Historian net (http://www.historian.net/shroud.htm), 25.11.99, (1998). – С.4 з 10.

[15] Надежен ли радиоуглеродный метод?// Новая Хронология мировой истории, (http://univ2.omsk.su/foreign/fom/radij.htm), 20.11.99. – С.1 з 4.

[16] Каледа Глеб. Плащаница Господа нашего Иисуса Христа//(http://www.zhizn.ortodox.ru/material/mat125.htm), 11.08.99, (1997). – С.7 з 15.

[17] Scavone Daniel. Objections to the Shroud’s Authenticity: the Radiocarbon Date// The Shroud of Turin Website, (http://www.shroud.com/scavone3.pdf), 25.11.99, (1993). – С.1 – 3 з 4.

[18] Марінеллі Еммануела. Саван – Туринська Плащаниця / Пер. Завальнюк В.М. – Львів, 2002. – 184 с. – С. 136 – 137.

[19] Марінеллі Еммануела. Саван – Туринська Плащаниця / Пер. Завальнюк В.М. – Львів, 2002. – 184 с. – С. 137.

[20] Надежен ли радиоуглеродный метод?// Новая Хронология мировой истории, (http://univ2.omsk.su/foreign/fom/radij.htm), 20.11.99. – С.1 – 2 з 4.

[21] Уилсон Ян. Туринская Плащаница, Нерукотворный спас и другие христианские святыни. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2000. – 288 с. – С. 283.

[22] Schwortz Barrie M. Shroud History// The Shroud of Turin Website, (http://www.shroud.com/history.htm), 04.08.99, (1996). – С.15 з 21.

[23] Kilmon Jack. The Shroud of Turin. Genuine artifact or manufactured relic?// Historian net (http://www.historian.net/shroud.htm), 25.11.99, (1998). – С.4 з 10.

[24] Meacham William. Radiocarbon Measurement and the Age of the Turin Shroud: Possibilities and Uncertaines// The Shroud of Turin Website, (http://www.shroud.com/meacham.htm), 25.11.99 (1986). – С.9-11 з 15.

[25] Haelst Remi Van. Radiocarbon Datin The Shroud. A Critical Statistical Analys// The Shroud of Turin Website, (http://www.shroud.com/vanhels3.htm), 25.11.99, (1997). – С.13-14 з 14.

[26] Wilson Ian. An Appraisal of the Mistakes Made Regarding the Shroud Samples Taken in 1988 – and a Suggested Way of Putting These Behind Us// The Shroud of Turin Website, (http://www.shroud.com/wilson.htm), 25.11.99, (1999). – С.2 з 4.

[27] Adler Alan D., Whanger Alan and Mary. Concerning Side Strip on the Shroud of Turin// The Shroud of Turin, (http://www.shroud.com/adler2.htm), 25.11.99, (1997). – С.5 з 5.

[28] Wilson Ian. An Appraisal of the Mistakes Made Regarding the Shroud Samples Taken in 1988 – and a Suggested Way of Putting These Behind Us// The Shroud of Turin Website, (http://www.shroud.com/wilson.htm), 25.11.99, (1999). – С.2 з 4.

[29] Синельников В. Туринская плащаница на заре новой эры. – Издание Сретенского монастыря, 2002. – 176 с. – С 82 – 83.

[30] Wilson Ian. An Appraisal of the Mistakes Made Regarding the Shroud Samples Taken in 1988 – and a Suggested Way of Putting These Behind Us// The Shroud of Turin Website, (http://www.shroud.com/wilson.htm), 25.11.99, (1999). – С.2 з 4.

[31] Wilson Ian. An Appraisal of the Mistakes Made Regarding the Shroud Samples Taken in 1988 – and a Suggested Way of Putting These Behind Us// The Shroud of Turin Website, (http://www.shroud.com/wilson.htm), 25.11.99, (1999). – С.2 з 4.

[32] Новелли Д. Туринская Плащаница: вопрос остается открытым. – М.: Издательство Францисканцев, 2000. – 72 с. – С. 61 – 62.

[33] Новелли Д. Туринская Плащаница: вопрос остается открытым. – М.: Издательство Францисканцев, 2000. – 72 с. – С. 62.

[34] Каледа Глеб. Плащаница Господа нашего Иисуса Христа//(http://www.zhizn.ortodox.ru/material/mat125.htm), 11.08.99, (1997). – С.8 з 15; Schwortz Barrie M. Shroud History// The Shroud of Turin Website, (http://www.shroud.com/history.htm), 04.08.99, (1996). – С.5 з 21.

[35] Kilmon Jack. The Shroud of Turin. Genuine artifact or manufactured relic?// Historian net (http://www.historian.net/shroud.htm), 25.11.99, (1998). – С.6 з 10.

[36] Adler Alan D., Whanger Alan and Mary. Concerning Side Strip on the Shroud of Turin// The Shroud of Turin, (http://www.shroud.com/adler2.htm), 25.11.99, (1997). – С.4 з 5.

[37] Jackson John and Rebecca. The Shroud and Modern Science// Turin Shroud Conter of Colorado Website, (http://www.shroudofturin.com/General/Mission/Modern%20Science.htm), 07.11.99, (1997). – С.4 з 7.

[38] Markwardt Jack. The Fire and the Portrait// The Shroud of Turin Website, (http://www.shroud.com/markwar2.htm), 25.11.99, (1998). – С.5 з 11.

[39] Каледа Глеб. Плащаница Господа нашего Иисуса Христа//(http://www.zhizn.ortodox.ru/material/mat125.htm), 11.08.99, (1997). – С.8 з 15.

[40] Jackson John and Rebecca. The Shroud and Modern Science// Turin Shroud Conter of Colorado Website, (http://www.shroudofturin.com/General/Mission/Modern%20Science.htm), 07.11.99, (1997). – С.4 з 7; Schwortz Barrie M. Shroud History// The Shroud of Turin Website, (http://www.shroud.com/history.htm), 04.08.99, (1996). – С.5 з 21.

[41] Библейский словарь: Энциклопедический словарь/ Составил Эрик Нюстрем.-Торонто, 1996.-532 с. – С. 78.

[42] Scavone Daniel. Objections to the Shroud’s Authenticity: the Radiocarbon Date// The Shroud of Turin Website, (http://www.shroud.com/scavone3.pdf), 25.11.99, (1993). – С.3 з 4.

[43] Беляков Александр. О тайне происхождения образа на Туринской Плащанице. (http://www.shroud.ortodoxy.ru/belyev1.htm), 16.09.99. – С.5 з 15.

[44] Kilmon Jack. The Shroud of Turin. Genuine artifact or manufactured relic?// Historian net (http://www.historian.net/shroud.htm), 25.11.99, (1998). – С.5 з 10.

[45] Jackson John and Rebecca. The Shroud and Modern Science// Turin Shroud Conter of Colorado Website, (http://www.shroudofturin.com/General/Mission/Modern%20Science.htm), 07.11.99, (1997). – С.4-5 з 7.

[46] Беляков Александр. О тайне происхождения образа на Туринской Плащанице. (http://www.shroud.ortodoxy.ru/belyev1.htm), 16.09.99. – С.5 з 15.

[47] Carboxylation and radiocarbon enhancement…// Richmond Shroud of Turin Center (http://members.aol.com/turin99/news.htm), 29.01.00. – С. 1 – 4 з 4

[48] Haelst Remi Van, Moroni Mario. Natural Factors Affecting the Apparent Radiocarbon Age of Textiles (http://www.shroud.com/vanhelst.htm), 25.11.99. (лютий1997). – С. 1 з 3.

[49] Haelst Remi Van, Moroni Mario. Natural Factors Affecting the Apparent Radiocarbon Age of Textiles (http://www.shroud.com/vanhelst.htm), 25.11.99. (лютий1997). – С. 1 – 2 з 3.

[50] Haelst Remi Van, Moroni Mario. Natural Factors Affecting the Apparent Radiocarbon Age of Textiles (http://www.shroud.com/vanhelst.htm), 25.11.99. (лютий1997). – С. 2 з 3.

[51] Haelst Remi Van, Moroni Mario. Natural Factors Affecting the Apparent Radiocarbon Age of Textiles (http://www.shroud.com/vanhelst.htm), 25.11.99. (лютий 1997). – С. 2 з 3.

[52] Беляков Александр. О тайне происхождения образа на Туринской Плащанице. (http://www.shroud.ortodoxy.ru/belyev1.htm), 16.09.99. – С.5 з 15.

[53] Wilson Ian. An Appraisal of the Mistakes Made Regarding the Shroud Samples Taken in 1988 – and a Suggested Way of Putting These Behind Us// The Shroud of Turin Website, (http://www.shroud.com/wilson.htm), 25.11.99, (1999). – С.2 з 4.

[54] Беляков Александр. Современное состояние исследования Туринской Плащаницы// Туринская Плащаница SHROUD.SHM.RU Российский Центр Туринской Плащаницы (http://www.shm.ru/Shr_iss.htm), 07.11.99, (1996). – С.6 з 9.

[55] Jackson John and Rebecca. The Shroud and Modern Science// Turin Shroud Conter of Colorado Website, (http://www.shroudofturin.com/General/Mission/Modern%20Science.htm), 07.11.99, (1997). – С.5 з 7.

[56] 1999 Shroud of Turin International Research Conference… an overview of developments// Shroud of Turin Center (http://members.aol.com/turin99/confer.htm), 25.11.99, (1999). – С.1 з 5.

[57] 1999 Shroud of Turin International Research Conference… an overview of developments// Shroud of Turin Center (http://members.aol.com/turin99/confer.htm), 25.11.99, (1999). – С.1 з 5.

[58] Каледа Глеб. Плащаница Господа нашего Иисуса Христа//(http://www.zhizn.ortodox.ru/material/mat125.htm), 11.08.99, (1997). – С.8 з 15.

[59] Беляков Александр. Современное состояние исследования Туринской Плащаницы// Туринская Плащаница SHROUD.SHM.RU Российский Центр Туринской Плащаницы (http://www.shm.ru/Shr_iss.htm), 07.11.99, (1996). – С.6 з 9.

[60] Беляков Александр. Современное состояние исследования Туринской Плащаницы// Туринская Плащаница SHROUD.SHM.RU Российский Центр Туринской Плащаницы (http://www.shm.ru/Shr_iss.htm), 07.11.99, (1996). – С.8 з 9.

[61] Беляков Александр. О тайне происхождения образа на Туринской Плащанице. (http://www.shroud.ortodoxy.ru/belyev1.htm), 16.09.99. – С.10 з 15.

[62] Carr Peter. Dating and Formation of the Shroud by Peter Carr// The Shroud of Turin Website (http://www.shroud.com/carr.pdf), 25.11.99, (березень 1999). –С.4 з 7.

[63] Kilmon Jack. The Shroud of Turin. Genuine artifact or manufactured relic?// Historian net (http://www.historian.net/shroud.htm), 25.11.99, (1998). – С.5 з 10;Garza-Valdes Leoncio A. Scientific Analysis of the Shroud of Turin// Holy Shroud Guild Website (http://users.aol.com/fcbrink/hsg/hsgart1.htm), 29.01.00, (11 вересня 1993). – С. С.1 з 2.

[64] Garza-Valdes Leoncio A. Scientific Analysis of the Shroud of Turin// Holy Shroud Guild Website (http://users.aol.com/fcbrink/hsg/hsgart1.htm), 29.01.00, (11 вересня 1993). – С.1 з 2.

[65] Garza-Valdes Leoncio A. Scientific Analysis of the Shroud of Turin// Holy Shroud Guild Website (http://users.aol.com/fcbrink/hsg/hsgart1.htm), 29.01.00, (11 вересня 1993). – С.1 з 2.

[66] Barett Jim. Science & the shroud// The Mission (http://www.uthscsa.edu/mission/spring96/index.html), 25.11.99, (весна 1996). – С.3 з 4.

[67] Barett Jim. Science & the shroud// The Mission (http://www.uthscsa.edu/mission/spring96/index.html), 25.11.99, (весна 1996). – С.3 з 4.

[68] Wilson Ian. An Appraisal of the Mistakes Made Regarding the Shroud Samples Taken in 1988 – and a Suggested Way of Putting These Behind Us// The Shroud of Turin Website, (http://www.shroud.com/wilson.htm), 25.11.99, (1999). – С.3 з 4.

[69] Kilmon Jack. The Shroud of Turin. Genuine artifact or manufactured relic?// Historian net (http://www.historian.net/shroud.htm), 25.11.99, (1998). – С.6 з 10.

[70] Garza-Valdes Leoncio A. Scientific Analysis of the Shroud of Turin// Holy Shroud Guild Website (http://users.aol.com/fcbrink/hsg/hsgart1.htm), 29.01.00, (11 вересня 1993). – С.2 з 2.

[71] Kilmon Jack. The Shroud of Turin. Genuine artifact or manufactured relic?// Historian net (http://www.historian.net/shroud.htm), 25.11.99, (1998). – С.6 з 10;Barett Jim. Science & the shroud// The Mission (http://www.uthscsa.edu/mission/spring96/index.html), 25.11.99, (весна 1996). – С.2 з 4.

[72] 1999 Shroud of Turin International Research Conference… an overview of developments// Shroud of Turin Center (http://members.aol.com/turin99/confer.htm), 25.11.99, (1999). – С.2 з 5.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

1 + 1 =