Ранній період історії Плащаниці

Реконструювати історію Плащаниці за фрагментарними згадками дуже важко, але саме ці історичні дані показують, що проблема поховального полотна Ісуса з відбитим на ньому тілі не середньовічного походження, вона існувала з І століття і не могла виникнути на порожньому місці.

Від поховання Христа до віднайдення Плащаниці в Едессі

За деякими припущеннями, після того, як учні Христа знайшли Плащаницю пасхального ранку 30 року порожньою у гробі, вони її забрали і заховали. Такими місцями могли бути кімната, у якій Христос з’являвся до своїх учнів, чи у домі Марії, матері Івана, що був прозваний Марком. За єврейським звичаєм І століття, полотно, що огортало мертве тіло, вважалось нечистим і не могло бути виставленим для загального показу. Християни переслідувались у Римській імперії ще 300 років  [1].

Про те, що Плащаниця не загинула за Понтія Пилата, ми дізнаємось з апокрифів ІІ століття – “Євангеліє від євреїв” і “Таємниці діянь Спасителя”, а також з повідомлення ІV століття про рівноапостольну св. Ніну, просвітительку Грузії [2]. Так, у “Євангелії від євреїв” зазначається, що Ісус віддав свою плащаницю слугам священика. У повідомленні про св. Ніну ІV століття зазначається, що поховальне полотно зберігалося спершу дружиною Пилата, потім було у євангеліста Луки, “що поклав її у місце, відоме йому самому” [3]. Є відомості про те, що Плащаниця зберігалася у св. Петра [4].

У 42 році переслідування християн Агріппою посилилось, тому Плащаниця, можливо, була перенесена у район Мертвого моря, де переховувалась у печері, єсеями, які активно готували повстання проти римлян, і християни про нього мусили знати. Як нейтральна сторона, християни почали шукати порятунку. Як повідомляє Євсевій у своїй церковній історії, перед повстанням у 66 році християни знайшли притулок у Пеллі (Десятиграддя), взявши з собою “священні речі”, між якими могла бути і Плащаниця [5]. Про цих втікачів у подальшому мало відомо, оскільки вони жили в ізоляції від ранньої церкви та її єретичних тенденцій. Якщо Плащаниця була взята з Єрусалиму саме цією групою християн, відсутність інформації про реліквію в ранні віки стає зрозумілою. Юстін Мартир, шо писав свої твори в середині ІІ століття, зазначав, що до християн, які ще дотримувались практики ортодоксального юдаїзму, часто відносились з великою підозрою [6]. На жаль, це тільки припущення, які на разі не доказові.

Серед інших факторів, що могли відіграти роль у ранній історії Плащаниці і відсутності документальних даних, є: 1) слабка видимість зображення на полотні; 2) складання чи скручування полотна так, що тільки частина зображення була видима; 3) складна історія полотна, у якій були часи забуття і віднайдення реліквії. Через зміни ставлення до християн – від сприяння їм до переслідувань – реліквії перебували в різноманітних місцях: у храмах, житлах, катакомбах. Часто про них забували і вони знову ставали відомими у часи будівництва чи війн. Пограбування Едесси (Урфа, Туречина) у ХІІ столітті турками, для прикладу, спричинилось до відкриття “багатьох скарбів, що були сховані у тайниках, фундаментах, на горищах, які були створені у найдавніші часи предками і старійшинами… і про які громадяни не знали нічого” [7], тобто, практично забули.

У 70 році у Лівані та Сирії згадуються місця, де було зображення Ісуса, закатованого євреями; йдеться і про кров, що стікала з ран на руках, з боку і з ран, які залишила корона з тернового вінка [8].

Євсевій у своїй “Церковній історії” подає легенду, згідно якої цар Едесси Абгар V Уккама (Чорний) був хворий, а коли він дізнався про існування Ісуса із Назарету, що творив чудеса, то послав до нього гінця, щоб запросив Ісуса до Едесси. Ісус не прийшов, але надіслав Абгару листа [9].

 

Стіни Едесси, сучасне місто Урфа

Стіни Едесси, сучасне місто Урфа

Є паралельний церковний переказ, що міститься у Доктрині Аддаі (що є, можливо, деформованим ім’ям Юди Тадея) і датується, за одними твердженнями вчених, ІV століттям, за іншими припущеннями – періодом облоги Едесси у 544 році. Ця сирійська композиція містить багато легенд; за однією версією, Абгар послав свого писара і художника Ханана, який повернувся до Едесси із зображенням Ісуса, намальованим ним, і з листом, у якому Ісус обіцяв захистити місто [10]. За цим переказом, коли син Абгара повернувся до язичництва, єпископ Едесси замурував у стіні “Святе обличчя” [11]. Але при переписі цього тексту виникла інша версія. За нею посланець Абгара, окрім доставлення листа, мав також завдання докладно оглянути Ісуса, щоб потім міг правдиво його описати і відтворити вигляд Спасителя. Але не зміг намалювати рис його обличчя, Сам Ісус попросив рушник. Полотно, яке йому було дано, було зложено вчетверо (tetradiplon). Ісус, умившись, обтер собі обличчя, а на рушнику залишилось його зображення (Діяння Тадея, ІІ пол. VІ-VІІ ст.) [12]. Очевидно, друга версія виникла тоді, коли люди зрозуміли, що зображення неможливо намалювати.

Царі Едесси називалися поперемінно Абгар та Маану. Абгара V Уккама (Чорного), який був сучасником Ісуса, за переказом, вилікувало зображення Спасителя. Історично не можна бути впевненим, що він став християнином. Але фактом є те, що деякі монети Абгара VІІІ, Абгара Великого (що правив наприкінці ІІ ст. – на поч.ІІІ ст.) містять зображення з хрестом. Якщо це дійсно християнський хрест, то Абгар – перший монарх, котрий показав свою належність до християнства поміщенням християнських символів на королівських регаліях [13].

У 393 році в Анаблаті (місто на шляху до Бетелу) Епіфаній Саламінський був вражений полотном, на якому побачив нечітке зображення Ісуса чи якогось іншого святого [14].

Плащаниця складалася декілька разів так, що було видиме тільки обличчя Христа

Плащаниця складалася декілька разів так, що було видиме тільки обличчя Христа

У 525 році, під час реставраційних робіт у церкві Святої Софії, що в Едессі, знайдено нерукотворне зображення Христа, Мандиліон, що у перекладі означає “хустина”. У Гераполі, сирійському місті біля Євфрату, в той час було відоме богослужіння, присвячене Мандиліону – зображенню, зумовленому дією вогню в горні, у якому плат був схований і віднайдений. Є багато копій Мандиліону, зокрема, зображення стало основою для візантійських ікон з VІ століття, є на візантійських монетах VІІ століття. На цих копіях простежується більш як сто спільних із Плащаницею рис. За американськими правовими критеріями, для визначення ідентичності двох зображень необхідно 60 спільних рис [15].

Мандиліон з Генуї

Мандиліон з Генуї

За іншою версією, що представлена Джеком Марквардтом, Плащаниця перебувала з 47 по 540 рік в Антіохії і лише у 540 році була перенесена до Едесси. Автор аргументує тим, що, як відомо, в Антіохії жив апостол Петро. Св. Ніна, яка відвідала Єрусалим у ІV столітті, розповіла, що Плащаниця зберігалася жінкою Пилата, потім була передана св. Луці, схована, потім віднайдена і перебувала у св. Петра. В Антіохії проводив свою місіонерську діяльність ап.св. Павло між 47 та 54 роками, він заснував тут церковну організацію і був першим єпископом. У 540 році Антіохію зруйнували перси на чолі з царем Хосровом, і Едесса, розташована за 145 миль на північний схід від Антіохії, стала притулком для монофізитів, які зберігали Плащаницю. Щодо згадки полотна у 525 році, то Джек Марквардт вказує, що йшлося про пожежу і сильний землетрус в Антіохії 525 року [16]. Деякі вчені пов’язують виникнення легенд про Святий Грааль із Плащаницею. Як відомо, Грааль – євхаристійна чаша Ісуса Христа, яка була описана в романах ХІІ-ХІІІ ст. Грузинська легенда V ст. оповідає, що Йосип з Ариматеї зібрав кров не з чаші, а з ран тіла, тобто чаша і Плащаниця ідентифіковані у цьому переказі. Деякі вчені вважають, що існування Плащаниці вплинуло на виникнення легенд про чашу Грааля, а сама чаша ніколи не існувала [17]. У 1910 році місцевий араб викопав в Антіохії, на місці, де за традицією стояв стародавній катедральний собор, срібний потир, що був прикрашений двома групами людей по п’ять чоловік. Чаша датована І століттям нашої ери і, за однією з версій, вона може бути Чашою Грааля [18]. Хоч теорія Джека Марквардта про перебування Плащаниці в Антіохії логічна і, можливо, частково правильна, вона не підтверджується ні традицією, ні писемними джерелами і вимагає прямих доказів. Можливо, Плащаниця дійсно зберігалася в Антіохії, оскільки це було велике місто, центр Антіохійського патріархату, але одночасно і релігійний центр єретиків – аріан та монофізитів. Та, на нашу думку, Плащаниця могла бути перенесена з Антіохії не у 540 році, під час перської навали, а у 525 році, після землетрусу і пожежі.

Спас Нерукотворний з Ватикану

Спас Нерукотворний з Ватикану

В теорію Д. Марквардта потрібно внести корективи, пов’язані зі згадкою про перебування реліквії у Константинополі. Під 436 роком перебування Плащаниці засвідчено у базиліці Пресвятої Богородиці у Влахерні (передмістя Константинополя), куди її помістила сестра імператора Феодосія ІІ Пульхерія [19]. У 380 році імператор Феодосій проголосив ортодоксальне християнство офіційною релігією імперії. Здійснюючи свою релігійну політику, він вигнав аріан з Антіохії і повернув православним Золоту Базиліку [20]. Як ми вважаємо, у цей час Плащаниця була перенесена з Антіохії до Константинополя.

У 471 році монофізити взяли під свій контроль церковну організацію в Антіохії, але у 518 році імператор Юстиніан вислав Севера, патріарха Антіохії, монофізити пішли з міста [21]. Можливо, з цією подією пов’язується повернення Плащаниці з Константинополя до Антіохії, яка у 525 році через землетрус була перенесена до Едесси і згадується як Мандиліон.

Пропонуємо наступну хронологію цього періоду в історії Плащаниці:

30 р. – Плащаницю забрали з гробу учні Ісуса.

40 р. – Плащаницю приносить до Едесси св.ап. Юда Тадей на прохання царя Абгара V Укками.

57 р. – Реліквія вивозиться з Едесси через неприхильність до християн сина Абгара V.

57-70 рр. – Плащаниця перебуває у різних місцях у Сирії та Лівані, аж поки не осідає в Антіохії

70-380 рр. – Плащаниця перебуває в Антіохії. Через релігійну реформу Феодосія І Плащаниця переноситься до Константинополя. Але, можливо, до цього полотно перебуває деякий час в руках аріан і протягом певного часу не має постійного місця перебування. Зокрема, вона згадується Епіфанієм Саламінським в м.Анаблат у 393 році.

380-518 рр. – Перебування Плащаниці у Влахерні, передмістя Константинополя. Перенесення Плащаниці з Константинополя в Антіохію рятує реліквію від знищення під час іконоборства – у 726 році Лев ІІІ (717-741 рр.) видає указ про заборону поклоніння іконам, який започаткував знищення образів.

518-525 рр. – Короткотермінове перебування полотна в Антіохії, де вона знаходиться після вигнання монофізитів з міста.

525 р. – Через землетрус і пожежу в Антіохії Плащаницю переносять до Едесси. Стихійне лихо в Антіохії було настільки сильним, що загинув патріарх разом з 250 тис. мешканців.

Мандиліон (544 – 1204 рр.)

Ікона, яка може бути платом Вероніки, Монапелло, Італія

Ікона, яка може бути платом Вероніки, Монапелло, Італія

Вілсон у 1978 році запропонував цікаву теорію, згідно якої складена вчетверо Плащаниця показувала тільки обличчя й ідентифікувалася з Мандиліоном, полотном, принесеним до Едесси ап.св. Тадеєм у 40 році. Це напівлегендарний запис про “Едеську Ікону”, що була схована у стінах міста під час гонінь 57 року і віднайдена під час облоги Едесси у 525 році. Історія Мандиліону простежується до 1204 року [22]. З 525 по 944 рік Плащаниця перебувала в Едессі [23]. Під час облоги Едесси у 525 році Плащаницю знову ховають і згадують про неї (чи випадково знаходять) під час перської навали 544 року [24]. Як відомо, Мандиліон в іконографії зображується як портрет Ісуса Христа, тобто як звичайна ікона. Необхідно звернути увагу, що Ісус зображений на Плащаниці нагий, представляти його у такому вигляді натовпам паломників було би блюзнірством. Згорнуту як ікону Плащаницю можна було показувати віруючим, а розгортали її в особливих випадках.

Імператор Юстиніан І Великий (482 – 565, імператор з 527 року) відправив послів у Єрусалим, щоб зібрати дані про тіло Ісуса, для спорудження дорогоцінного хреста у натуральну величину і виставити у соборі Святої Софії. Оскільки дані про ріст (178 см) співпадали з відбитками на Плащаниці, можна зробити висновок, що вони були взяті безпосередньо з Плащаниці [25].

У 639 році араби завоювали Едессу [26]. Саме після цього завоювання ми маємо й інші згадки про Плащаницю. Так, у 640 (за іншими даними 688) році Арнульф, єпископ гальський, в описі паломництва до Єрусалиму згадує Плащаницю і дає її точні виміри. Про перебування Плащаниці в Єрусалимі у більш ранній період свідчить Єпіфаній Монако [27]. У записі паломника, датованому 570 роком, ми знаходимо згадку про “полотно, що закривало голову Ісуса” і зберігалось у печерному монастирі на ріці Йордан [28]. У 631 (за іншими даними 651) році св. Броліон, єпископ Сарагоський, в одному зі своїх листів згадував про “плащаницю, в яку було загорнуте тіло Господа”. І додавав: “Хоч у Писанні і не сказано стосовно того, що її зберегли, однак тим, хто вірить у справжність плащаниці, не можна дорікати забобонністю” [29]. У 670 році інший паломник повідомляє про побачену ним плащаницю довжиною 2,5 метрів, що виставлялась у єрусалимському храмі [30].

У 787 році, на ІІ Нікейському соборі наявність нерукотворного Мандиліону було одним із найголовніших (якщо не найголовніший) доказів на користь вшанування ікон. Водночас факт згадки Мандиліону на соборі вказує на те, що реліквія займала окреме місце серед християнських ікон [31].

У 944 році візантійська армія примусила мусульманські власті видати їм Мандиліон. Едесса перебувала у той час під владою Арабського халіфату [32]. Після перемог Іоанна Курукуса на Сході навесні 943 року імператор Костянтин VІІ (913-959 рр.) купив Святе Обличчя за 200 сарацинських полонених та 12 тис. срібних монет [33]. 15 серпня полотно прибуло до Константинополя і було спершу розміщене у церкві Святої Марії у Влахерні (де згадувалась Плащаниця в 436 р.), потім Мандиліон перенесли до храму Святої Софії [34].

Згодом скриня з Мандиліоном була взята до Буколеону (імператорський палац), де знаходилася у каплиці Святої Марії з іншими реліквіями, пов’язаними зі Страстями Господніми [35]. Вперше про неї йдеться у списку реліквій, що зберігався у Константинополі, в 1093 році як про “полотно, що було знайдене у могилі після воскресіння” [36]. Плащаниця зображується не лише у вигляді обличчя, але й у розгорнутому виді, зображення має характерні для Плащаниці ознаки, як, наприклад, у рукописі Прея 1192-1195 років [37].

Слід зазначити, що саме під час перебування Плащаниці в Константинополі виникає ще одна редакція Доктрини Аддаї. За нею лист Ісуса до Абгара подано наступним чином. Господь пише до царя, що вишле йому полотно, на якому він міг побачити “не лишень моє обличчя, але і моє ціле тіло, що відбито з волі Божої”. Далі подається, яким чином це було зроблено: “поклався на біле, як сніг полотно і дивом Божої волі, проявились прекрасні риси обличчя Господа, а також шляхетна постать його тіла, що на ньому відбилось” [38]. Очевидно, у Константинополі вже всі знали, що Мандиліон у розгорненому вигляді є плащаницею і тому виникла потреба створити ще одну редакцію переказу.

Імператор Олексій Комнін у листі до Роберта Фландрського нагадує, що “серед найдорожчих реліквій Спасителя у нього знаходяться Поховальні Полотна, що знайдені у Гробі після Воскресіння”. Згадка про “закривавлену Христову Плащаницю” є у “Каталозі Константинопільських Реліквій” настоятеля ісландського монастиря Миколи Самундсена за 1137 рік [39].

Плащаницю бачило багато знатних осіб, серед них були король Франції Людовік VІІ (1147), король Латинського королівства зі столицею в Єрусалимі Альмарік (1171) [40].

З русичів, які були в Константинополі, Плащаницю (“пелени Христа”) згадує Добриня Ядрейкович, який бачив її у храмі Св.Софії [41]. Руська іконографія біля 1000 року представляє образ Христа з анатомічними подробицями, які можна було б почерпнути, лишень особисто розглядаючи Плащаницю [42].

Особливу цінність має повідомлення Миколи Мазарита, який врятував Святу Плащаницю від вогню під час бунту імператорської гвардії у 1201 році. “Поховальні Ризи Господні. Вони з полотна і ще пахнуть пахощами; вони не розклались тому, що закривали і одягали голе, осипане мирром, Тіло Нескінченого у смерті”. Мазарита вразило те, що Христос на Плащаниці цілком нагий – такого собі не міг дозволити жоден християнський художник не тільки у ХІІІ ст., та навіть сьогодні [43].

Остання згадка про перебування Плащаниці у Константинополі належить Роберту де Кларі, хроністу Четвертого Хрестового походу, датується 14 квітням 1204 року, коли Константинополь впав під ударами хрестоносців. Він зазначав, що Плащаниця виставлялася кожної п’ятниці у храмі Святої Марії у Влахерні [44]. Де Кларі зазначав: “І серед інших чудес був там (у Константинополі) ще один монастир, який називався іменем святої діви Марії Влахернської; у цьому монастирі був саван, яким був огорнутий наш Господь; цей саван привідкривали кожну п’ятницю, так, що можна було бачити лик нашого Господа, і ніхто – ні грек, ні француз – ніколи не взнав, що сталось із цим саваном, коли місто було взято” [45]. Шарон Герстель у своїй праці “Чудотворний Мандиліон. Образ Спаса Нерукотворного в візантійських іконографічних програмах” зазначає, що Мандиліон після четвертого хрестового походу було перенесено на Захід [46], проте куди, не зазначає. Дана стаття носить мистецтвознавчий характер, і в ній немає жодного натяку на співставлення Мандиліону з Плащаницею, тому залишається здогадуватись, що саме мав на увазі автор.

Таким чином, можна впевнено стверджувати, що про Плащаницю знали в Європі. Можливо, в ХІІІ ст. її захопили не випадково, а цілеспрямовано. Настали темні роки в історії Плащаниці, місце знаходження полотна стало невідомим. Подальші події реконструюються за обгрунтованими, але все ж таки гіпотезами.

Для цього періоду можна запронувати таку хронологію:

525 р. – Перенесення Плащаниці (Мандиліону) з Антіохії до Едесси, де її замурували у стінній ніші під час облоги міста.

544 р. – Віднайдення полотна під час перської навали.

30-і рр. VІ ст.-поч. ІХ ст. – Перебування Плащаниці у Єрусалимі. У цей час Палестина та Сирія перебувають під владою арабів.

Поч. ІХ ст.-944 рр. – Плащаниця (Мандиліон) перебуває в Едессі.

944-1204 (1205) рр. – Перебування реліквії у Константинополі.

“Втрачені роки” в історії Плащаниці (1204 – 1356 рр.)

Слід зазначити, що родина де Чарні нічого не розказувала про походження полотна, яке вони виставили у храмі в Лірей між 1349 та 1356 роком. Можливо, ця родина мала якісь важливі причини не видавати походження полотна, або це мовчання пов’язано з суворими звичаями Церкви щодо новознайдених реліквій, їх автентичності і популярності. Ця невизначеність, щоб не казати “таємничість” походження Плащаниці лягла в основу деяких версій, які межують із спекуляціями, щодо шляху, який пройшло полотно, щоб досягти Європи [47]. Існує щонайменше чотири версії про долю Плащаниці у ці роки.

Одна з них, автором якої є Вілсон пов’язує перебування Плащаниці в Європі з орденом Тамплієрів. Ян Вілсон, звернув увагу на один дивний збіг: голова ордену Тамплієрів Нормандії, що був страчений під час гоніння на орден королем Франції Філіпом у 1314 році, носив те ж ім’я Жофруа де Чарні, як і перший офіційний власник Плащаниці. Слід зауважити, що у хрестовому поході 1204 року на Константинопіль серед інших брали участь рицарі з Італії, Франції та Нормандії. Про тамплієрів було відомо, що вони вшановують якусь таємничу голову з рудою бородою [48]. Зображення на Туринській Плащаниці має колір опіку, який може залишити праска на білій скатертині – жовтувато-бурий. Під час гонінь на орден Тамплієрів ця “голова” зникла. Однак уже в наш час, у 1951, році в Англії зображення цієї таємничої голови виявлено під час реставрації одного будинку, що раніше належав тамплієрам. Під штукатуркою на стелі була виявлена дошка із зображенням обличчя, що досить схоже на образ із Туринської Плащаниці. Ця дошка могла бути, враховуючи її розмір, верхнім віком дерев’яного ковчега, у якому тамплієри могли зберігати Плащаницю [49].

На користь цієї версії свідчить дослідження італійського вченого Соларо. Він висунув припущення, що хрестоносці, захопивши Константинопіль, не зачепили церкву Пресвятої Богородиці. Це підтверджує у своїх “Мемуарах” і граф Ріан: “Гарньє де Тренелю, єпископу Труаському, належало тримати при собі усі реліквії, що зберігались в імператорській базиліці”. Цей єпископ міг розпоряджатися цими реліквіями на свій розсуд, не підозрюючи про їх цінність. Це також підтверджує граф Ріан: “Єпископ відправив у Європу багато цінностей – існує навіть список всіх предметів, що потрапили до нього; однак плащаниця там не зазначається”. Про те, що сталось далі, можна тільки робити припущення. Ймовірно, єпископ Гарньє зберіг плащаницю у себе; можливо, він сам хотів відвезти її до Європи, але помер у Константинополі у 1205 році. Після смерті єпископа плащаницею могли заволодіти його підлеглі. Їхні імена відомі: це були сеньйори із Шампані, і принаймі один із них доводився родичем одному з далеких предків графа де Чарні. Так Плащаниця могла потрапити до членів цього роду і стати їх власністю [50]. Серед таких родичів міг бути і Жофруа де Чарні, голова ордену Тамплієрів Нормандії.

За іншою версією, Плащаниця перебувала у руках єретиків у Лангедоці. Автором цього припущення є Джек Марквардт.

У 1198 році папою став Інокентій ІІІ, відомий своєю нетерпимістю до єретиків. У той час, як на Заході катари вимагали захисту від Інокентія, їхні релігійні брати (дуалісти) на Сході дивились на Плащаницю, як на вірного захисника від сторонніх нападів. Грецькі дуалісти мали дружні контакти з вищими класами Константинополя і відчували мало любові до церкви, яка не тільки послала хрестоносців, щоб завоювати їхнє місто, але й прагнула викорінити їхніх одновірців у Лангедоці. Джек Марквардт зазначає, що під час взяття учасниками ІV Хрестового походу Константинополя грецькі дуалісти сховали і згодом передали Плащаницю своїм одновірцям на Заході не як реліквію для вшанування, а як сильного захисника, який міг бути застосований проти фанатичної Римської церкви [51].

Джек Марквард наводить такі докази своєї теорії [52]:

  • Приблизно між 1205 та 1207 роками Вольфрам фон Есхенбах написав легенду про Грааль, “Парзівал”, у якій містяться видимі натяки на Плащаницю; у цьому переказі він помістив Чашу Грааля у гірській місцевості, яка дуже нагадує Лангедок. Чаша Вольфрама оберігалась тамплієрами, у цей самий час орден Тамплієрів у Лангедоці був розформований катарами. В іншій поемі Вольфрам називає власника чаші Перілла, очевидно, Раймонда де Перелла, володаря міста Монтсежу з 1204 по 1244 рр. Ще в одній недовершеній праці Вольфрам розміщує Плащаницю в Піренеях, що межують із Лангедоком.
  • У 1207 році папа Інокентій закликав до хрестового походу на Лангедок. У творі Вольфрама “Парзівал” йдеться про те, що дехто підозрював присутність Плащаниці у Лангедоці.
  • На початку ХІІІ століття розп’яття типово зображувалося з трьома цвяхами. Під час хрестового походу проти альбігойців повідомлялось про трицвяхове розп’яття, це у той час, коли Інокентій встановив стандартом розп’яття у чотири цвяхи. Немає пояснень, чому катари, що відкидали реальність Христової смерті, використовували трицвяхове розп’яття. Як відомо, на Плащаниці зображено трицвяхове розп’яття.
  • “Історія св. Луїса” Джоінвіля містить анекдотичну історію, за якою Амаурі де Монфорт, який очолював хрестовий похід проти альбігойців, прийняв запрошення катарів прийти і подивитись на тіло Ісуса, “яке ставало тілом і кров’ю у руках священика”. Катари відкидали втілення Ісуса і вірили, що його людська сутність є символічною. Для катарів ніколи не було тіла Христа, яке могло стати тілом і кров’ю у руках священика. Марквард припускає, що було запрошено подивитись на полотно, на якому зображено тіло і кров Ісуса, а не на Євхаристію.
  • У Монтсежу була скарбниця катарів, у якій могла зберігатись Плащаниця.

У 1244-1349 році Плащаниця, на думку Марквардта, зберігалася у різних сім’ях послідовників катарів, поки не була конфіскована у 1349 році після смерті власників від Чорної смерті. У сільській місцевості у Лангедоці чума забрала майже половину населення, в інших місцевостях у Франції та Іспанії – до 90% жителів. Жофруа де Чарні отримав Плащаницю разом із щорічною рентою у 1000 ліврів, яка була призначена навесні 1349 року і модифікована 19 квітня 1349 року до 500 ліврів Жофруа де Чарні та його спадкоємцям. Ці кошти виплачувались із конфіскованого майна, серед якого, можливо, була і Плащаниця [53].

Замок шато де Рей біля Безансона, де Плащаниця могла перебувати до 1350 року

Замок шато де Рей біля Безансона, де Плащаниця могла перебувати до 1350 року

Ще за однією версією, у 1208 році – через три роки після взяття Константинополя – плащаниця, як дві краплі води схожа на ту, що описував Робер де Кларі, з’явилася у Безансоні: місцевий єпископ прийняв її на зберігання з рук Понса де Лароша – сеньйора Франш-Конте і отця Отона де Лароша. Досить дивний збіг: цей Отон де Ларош був одним з головнокомандуючих бургундського війська під час хрестового походу у 1204 році. За деякими версіями Плащаниця деякий час зберігалася в Афінах (Alessandro Piana. “Missing years” of the Holy Shroud http://www.acheiropoietos.info/proceedings/PianaMYHSWeb.pdf). Плащаниця зберігалась як реліквія у Безансонському соборі святого Етьєна до 1349 року. У тому році собор сильно постраждав від пожежі. Слід плащаниці був знову втрачений. Як потрапила ця плащаниця до Жофруа де Чарні, який через чотири роки передав її Колегії міста Ліре? Поль Віньйон висунув припущення, що Жофруа де Чарні у 1346 році привіз реліквію з хрестового походу, в якому брав участь. Отже, звідси випливає, що Безансонська плащаниця була підробкою, яка не мала нічого спільного з тією, що була передана в дар місту Ліре. Д-р Барб’є, послідовник Поля Віньйона, припускав, що “плащаниця, цілком імовірно, могла зберігатись якийсь час у Безансоні”. Жофруа де Чарні, очевидно, отримав її від короля Філіпа VІ, до якого вона потрапила від злодія – швидше за все, від якогось Вержи. Потім якусь Плащаницю показували у Безансоні, однак, імовірно, це була художня копія, яку за наказом Конвенту знищили у 1794 році [54].

Четверта версія – перебування полотна у Греції. Під час місцевого конгресу сіндології у 1981 році у Болоньї було представлено документ, у якому подано лист Теодора Ангела Комнина, брата Михайла Ангела, з родини скиненого імператора Константинополя, цей лист було адресовано папі Іннокентію ІІІ. Під керівництвом Михайла Ангела, після падіння Константинополя, на південно-західному узбережжі Греції постав Епірський деспотат зі столицею в Арті, який став місцем збору незадоволених правлінням латинян. У листі, що був датований 1 серпням 1205 року, Теодор від власного імені та імені свого брата, доповідає про грабежі, які вчинили у Константинополі хрестоносці, а особливу жаль висловлювалось із приводу втрати “найсвятішої” із реліквій, “пелен, в які був загорнений після смерті і перед воскресінням наш Господь Ісус Христос”, ця реліквія, зі слів автора листа, зберігалась в Афінах. Цей документ є надзвичайно цікавий, навіть якщо ми не можемо із впевненістю стверджувати, що названа у ньому реліквія є та сама Туринська Плащаниця [55]. У 1207 році Ніколас д’Оррант, абат Касоля і папський легат в Афінах написав про реліквії, які були взяті з Константинополя, які він бачив “на власні очі” в Афінах [56].

Ще одна версія була запропонована Бонне-Еймаром і має серйозні історичні обгрунтування. За нею, у першій половині ХІІІ ст. Плащаниця перебувала вже в руках франко-грецької сім’ї Шарпіньї з Мореї, з якою сім’я Шарні, яка у подальшому володіла Плащаницею, як говорить історія, породичалася на початку ХІV ст. Можливо, сама Агнеса де Шарпіньї привезла цю “Святу реліквію” у Францію. Ця дама стала жінкою Дре де Шарні, старжого брата Жофре, феодального сеньйора Лірей [57].

Як ми вважаємо, найімовірніша така хронологія цього періоду:

1204-1205 рр. – Плащаниця перебуває у Константинополі в імператорській базиліці, у єпископа Гарньє.

1205 р. – Реліквія переноситься до Афін, про перебування її у цьому місті стверджує Теодор Ангел Комни у свому листі до папи Іннокентія ІІІ.

1205-1314 рр. – Реліквія потрапляє до ордену Тамплієрів, зникає після страти королем Франції Філіпом керівник філії ордену у Нормандії – Жофруа де Чарні. Тамплієри не розголошували про наявність у них реліквії, оскільки вона не була захоплена у бою, а взята таємно після смерті єпископа Гарньє.

1314-1349 рр. – Плащаниця перебуває у родині де Чарні таємно, члени якої могли потрапити у немилість короля через зв’язки з орденом Тамплієрів і переховування їхнього майна.

1349 р. – Жофруа де Чарні звільняється з англійського полону і осідає у Лірей. Заслуги перед французьким королем (участь у столітній війні) дозволяють відкрито показати реліквію, навіть не повідомляючи про її походження.

Решта згадок про плащаниці (безансонська, катарська), на нашу думку, стосуються копій полотна, яких вже на той час було досить. Ці копії могли бути вивезені з Константинополя хрестоносцями, православними чи єретиками і видаватись за автентичні, могли бути виготовлені у Франції. Оскільки місце перебування справжнього полотна не розголошувалось, у їх автентичність було неважко повірити.

 

[1] Main Events// Collegamento pro Sindone, (http://space.tin.it/scienza/bachm/EVENTS.HTM), 25.11.99. – С.1 з 6.

[2] Беляков Александр. Современное состояние исследования Туринской Плащаницы// Туринская Плащаница SHROUD.SHM.RU Российский Центр Туринской Плащаницы (http://www.shm.ru/Shr_iss.htm), 07.11.99, (1996). – С.4 з 9.

[3] Meacham William. The Authentification of the Turin Shroud: An Issue in Archaelogical Epistemology// The Shroud of Turin Website, (http://www.shroud.com/meacham2.htm), 28.08.99, (червень 1983). – С.6 з 50.

[4] Марінеллі Еммануела. Саван – Туринська Плащаниця / Пер. Завальнюк В.М. – Львів, 2002. – 184 с. – С. 97

[5] Main Events// Collegamento pro Sindone, (http://space.tin.it/scienza/bachm/EVENTS.HTM), 25.11.99. – С.1 з 6.

[6] Meacham William. The Authentification of the Turin Shroud: An Issue in Archaelogical Epistemology// The Shroud of Turin Website, (http://www.shroud.com/meacham2.htm), 28.08.99, (червень 1983). – С.6 з 50.

[7] Meacham William. The Authentification of the Turin Shroud: An Issue in Archaelogical Epistemology// The Shroud of Turin Website, (http://www.shroud.com/meacham2.htm), 28.08.99, (червень 1983). – С.7 з 50.

[8] Main Events// Collegamento pro Sindone, (http://space.tin.it/scienza/bachm/EVENTS.HTM), 25.11.99. – С.1 з 6.

[9] Main Events// Collegamento pro Sindone, (http://space.tin.it/scienza/bachm/EVENTS.HTM), 25.11.99. – С.1-2 з 6.

[10] Main Events// Collegamento pro Sindone, (http://space.tin.it/scienza/bachm/EVENTS.HTM), 25.11.99. – С.2 з 6.

[11] Iconographic route// Archiodiese of Turin Website (http://sindone.torino.chiesacattolica.it/en/icono/icono.htm), 25.11.99. – С.1 з 2.

[12] Zaccone Gian Maria. Mandylion z Edessy (з книги Zaccone Gian Maria. Śladami Całunu. Historia dawna i wspólczesna) (http://www.calun.org/strony/slad/mandylion.html), 23.12.00 (1997). – С.1 з 4.

[13] Wilson Ian. Urfa, Turkey: A proposal for an archaeological survey of the town that (arguably) was the Shroud’s home for nearly a thousand years// The Shroud of Turin, (http://www.shroud.com/pdfs/wilson.pdf), 25.11.99, (1999). – С.3 з 11.

[14] Main Events// Collegamento pro Sindone, (http://space.tin.it/scienza/bachm/EVENTS.HTM), 25.11.99. – С.2 з 6.

[15] Main Events// Collegamento pro Sindone, (http://space.tin.it/scienza/bachm/EVENTS.HTM), 25.11.99. – С.2 з 6.

[16] Markwardt Jack. Antioch and the Shroud// The Shroud of Turin Website, (http://www.shroud.com/pdfs/markward.pdf), 25.11.99, (1998). – С.3,11,16-17 з 28.

[17] Scavone Daniel. Joseph of Arimathea, the Holy Grail and the Turin Shroud// The Shroud of Turin Website, (http://www.shroud.com/scavone2.htm), 25.11.99, (1996). – С.1-2 з 2.

[18] Markwardt Jack. Antioch and the Shroud// The Shroud of Turin Website, (http://www.shroud.com/pdfs/markward.pdf), 25.11.99, (1998). – С.4 з 28.

[19] Каледа Глеб. Плащаница Господа нашего Иисуса Христа//(http://www.zhizn.ortodox.ru/material/mat125.htm), 11.08.99, (1997). – С.5 з 15.

[20] Markwardt Jack. Antioch and the Shroud// The Shroud of Turin Website, (http://www.shroud.com/pdfs/markward.pdf), 25.11.99, (1998). – С.11 з 28.

[21] Markwardt Jack. Antioch and the Shroud// The Shroud of Turin Website, (http://www.shroud.com/pdfs/markward.pdf), 25.11.99, (1998). – С.11 з 28.

[22] Meacham William. The Authentification of the Turin Shroud: An Issue in Archaelogical Epistemology// The Shroud of Turin Website, (http://www.shroud.com/meacham2.htm), 28.08.99, (червень 1983) – С.7 з 50.

[23] Main Events// Collegamento pro Sindone, (http://space.tin.it/scienza/bachm/EVENTS.HTM), 25.11.99. – С.2 з 6.

[24] Markwardt Jack. The Fire and the Portrait// The Shroud of Turin Website, (http://www.shroud.com/markwar2.htm), 25.11.99, (1998). – С.2 з 11.

[25] Новелли Д. Туринская Плащаница: вопрос остается открытым. – М.: Издательство Францисканцев, 2000. – 72 с. – С. 10.

[26] Zaccone Gian Maria. Mandylion z Edessy (з книги Zaccone Gian Maria. Śladami Całunu. Historia dawna i wspólczesna) (http://www.calun.org/strony/slad/mandylion.html), 23.12.00 (1997). – С.2 з 4.

[27] Каледа Глеб. Плащаница Господа нашего Иисуса Христа//(http://www.zhizn.ortodox.ru/material/mat125.htm), 11.08.99, (1997). – С.5 з 15.

[28] Meacham William. The Authentification of the Turin Shroud: An Issue in Archaelogical Epistemology// The Shroud of Turin Website, (http://www.shroud.com/meacham2.htm), 28.08.99, (червень 1983). – С.6 з 50.

[29] Деко А. Туринская плащаница/// Великие загадки истории.-М.: Вече, 1999.-576 с. – С.81.

[30] Meacham William. The Authentification of the Turin Shroud: An Issue in Archaelogical Epistemology// The Shroud of Turin Website, (http://www.shroud.com/meacham2.htm), 28.08.99, (червень 1983). – 6 з 50.

[31] Zaccone Gian Maria. Mandylion z Edessy (з книги Zaccone Gian Maria. Śladami Całunu. Historia dawna i wspólczesna) (http://www.calun.org/strony/slad/mandylion.html), 23.12.00 (1997). – С.2 з 4.

[32] Main Events// Collegamento pro Sindone, (http://space.tin.it/scienza/bachm/EVENTS.HTM), 25.11.99. – 2 з 6.

[33] Iconographic route// Archiodiese of Turin Website (http://sindone.torino.chiesacattolica.it/en/icono/icono.htm), 25.11.99. – С.2 з 2.

[34] Main Events// Collegamento pro Sindone, (http://space.tin.it/scienza/bachm/EVENTS.HTM), 25.11.99. – С.2 з 6.

[35] Main Events// Collegamento pro Sindone, (http://space.tin.it/scienza/bachm/EVENTS.HTM), 25.11.99. – С.3 з 6.

[36] Meacham William. The Authentification of the Turin Shroud: An Issue in Archaelogical Epistemology// The Shroud of Turin Website, (http://www.shroud.com/meacham2.htm), 28.08.99, (червень 1983). – С.6 з 50.

[37] Main Events// Collegamento pro Sindone, (http://space.tin.it/scienza/bachm/EVENTS.HTM), 25.11.99. – С.3 з 6.

[38] Zaccone Gian Maria. Mandylion z Edessy (з книги Zaccone Gian Maria. Śladami Całunu. Historia dawna i wspólczesna) (http://www.calun.org/strony/slad/mandylion.html), 23.12.00 (1997). – С.2-3 з 4.

[39] Каледа Глеб. Плащаница Господа нашего Иисуса Христа//(http://www.zhizn.ortodox.ru/material/mat125.htm), 11.08.99, (1997). – С.5 з 15.

[40] Main Events// Collegamento pro Sindone, (http://space.tin.it/scienza/bachm/EVENTS.HTM), 25.11.99. – С.3 з 6.

[41] Клари, Робер де. Завоевание Константинополя.-М., 1986.-176 с. – С.154.

[42] Марінеллі Еммануела. Саван – Туринська Плащаниця / Пер. Завальнюк В.М. – Львів, 2002. – 184 с. – С. 12.

[43] Каледа Глеб. Плащаница Господа нашего Иисуса Христа//(http://www.zhizn.ortodox.ru/material/mat125.htm), 11.08.99, (1997). – С.5 з 15.

[44] Main Events// Collegamento pro Sindone, (http://space.tin.it/scienza/bachm/EVENTS.HTM), 25.11.99. – С.3 з 6.

[45] Клари, Робер де. Завоевание Константинополя.-М., 1986.-176 с. – С.66.

[46] Герстель Шарон. Чудотворный Мандилион. Образ Спаса Нерукотворного в византийских иконографических програмах// Загадка Туринской Плащаницы (http://www.shroud.orthodoxy.ru/scharon.htm), 25.11.99. – С.1 з 5.

[47] Zaccone Gian Maria. Od ХІV wieku wstecz: droga do Europy (з книги Zaccone Gian Maria. Śladami Całunu. Historia dawna i wspólczesna) (http://www.calun.org/strony/slad/droga.html), 23.12.00 (1997). – С.1 з 4.

[48] Беляков Александр. Современное состояние исследования Туринской Плащаницы// Туринская Плащаница SHROUD.SHM.RU Российский Центр Туринской Плащаницы (http://www.shm.ru/Shr_iss.htm), 07.11.99, (1996). – С.2 з 9; Main Events// Collegamento pro Sindone, (http://space.tin.it/scienza/bachm/EVENTS.HTM), 25.11.99. – С.3 з 6.

[49] Беляков Александр. Современное состояние исследования Туринской Плащаницы// Туринская Плащаница SHROUD.SHM.RU Российский Центр Туринской Плащаницы (http://www.shm.ru/Shr_iss.htm), 07.11.99, (1996). – С.2 з 9.

[50] Деко А. Туринская плащаница/// Великие загадки истории.-М.: Вече, 1999.-576 с. – С.82.

[51] Markwardt Jack. Was The Shroud In Languedoc Durin The Missing Years?// The Shroud of Turin Website, (http://www.shroud.com/markward.htm), 12.11.99, (1997). – С.2 з 16.

[52] Markwardt Jack. Was The Shroud In Languedoc Durin The Missing Years?// The Shroud of Turin Website, (http://www.shroud.com/markward.htm), 12.11.99, (1997). – С.2 – 4 з 16.

[53] Markwardt Jack. Was The Shroud In Languedoc Durin The Missing Years?// The Shroud of Turin Website, (http://www.shroud.com/markward.htm), 12.11.99, (1997). – С.4-5 з 16.

[54] Деко А. Туринская плащаница/// Великие загадки истории.-М.: Вече, 1999.-576 с. – С.83.

[55] Zaccone Gian Maria. Od ХІV wieku wstecz: droga do Europy (з книги Zaccone Gian Maria. Śladami Całunu. Historia dawna i wspólczesna) (http://www.calun.org/strony/slad/droga.html), 23.12.00 (1997). – С.3 з 4.

[56] Image of Edessa // Porter Danier R. The Ressurection Problem and th Shroud of Turin (http://www.shroudstory.com/essay/part12.htm), 15.05.2004. – C. 2 з 3.

[57] Новелли Д. Туринская Плащаница: вопрос остается открытым. – М.: Издательство Францисканцев, 2000. – 72 с. – С. 14.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

14 − nine =