Боротьба проти мілітаризації та гонки озброєнь

Іоанн Павло ІІ та лідер СРСР Михайло Горбачов

Іоанн Павло ІІ та лідер СРСР Михайло Горбачов

Іоанн Павло ІІ назвав себе Папою-пілігримом. Він зрозумів, що сучасна техніка – реактивні літаки, гвинтокрили, супутникове телебачення і необмежені можливості комп’ютерів – дозволяє встановлювати особистий контакт з величезними масами людей, що населяють земну кулю. А це, у свою чергу, відкриває величезні перспективи для «нової євангелізації», здійснення апостольських місій, екуменічної діяльності, а також сприяє ефективнішій боротьбі за мир. Словом, Іоанн Павло ІІ зумів, як ніколи, наблизити до всього світу ідеї римо-католицького папства[201]. У своїй енцикліці «Бог, багатий милосердям» Іоанн Павло ІІ зазначає: «Зміни, що відбуваються в сучасному світі, дають людям надію на краще майбутнє, але одночасно сьогоднішня ситуація таїть у собі багато загроз, яких ще не знала історія людства. І Церква повинна, використовуючи будь-яку можливість (в ООН, ЮНЕСКО, ФАО тощо), безперервно сповіщати про ці загрози, але при цьому спиратись на істину, отриману від Бога» [202]. Continue reading

Боротьба за права людини

Іоанн Павло ІІ виступав за рівність всіх людей

Іоанн Павло ІІ виступав за рівність всіх людей

Одна зі сторін діяльності Іоанна Павла ІІ – боротьба за дотримання прав людини. В енцикліці «Відкупитель людини» він пише: «Права людини порушуються найрізноманітнішими способами, і ми є свідками існування концтаборів, насилля, тортур, тероризму і всяких дискрімінацій. Чи не означає це, що усі такі порушення є наслідком інших початкових моментів, які підривають, а часто, в певному розумінні, і взагалі знищують гуманістичні основи сучасних програм і систем. Отже, необхідно постійно ці програми перевіряти, виходячи зі справжніх і невід’ємних прав людини. Безумовно, намагання покінчити з причинами, які призвели до останньої світової війни з її жахливим досвідом, не є єдиним спонукальним мотивом для тих, хто проголошував Декларацію Прав Людини і засновував Організацію Об’єднаних Націй. Припускалося, що як Декларація Прав Людини, так і Організація Об’єднаних Націй стануть базою для постійної перевірки програм, систем і режимів, причому вихідною точкою буде саме те, що є єдиним і основним, тобто – благо людей, ще точніше, благо особистості у суспільстві. І це благо, будучи найголовнішою основою загального блага, повинно послужити істинним критерієм усіх програм, систем і режимів. Воістину, порушення прав людини тягне за собою порушення прав тієї нації, з якою людина пов’язана органічними зв’язками як з великою сім’єю. Цей знаменний факт неодноразово підтверджувався історичним досвідом людства». Continue reading

Діяльність, спрямована на міжрелігійне примирення

Іоанн Павло ІІ відвідує релігійних мусульманських лідерів в мечеті

Іоанн Павло ІІ відвідує релігійних мусульманських лідерів в мечеті

Папа намагається виправити помилки Церкви минулого. Зокрема, він переглянув діяльність інквізиції в середньовіччі. Підхід Ватикану такий: Церква не може грішити, але її члени здатні допускати помилки. У 1997 р. голова Конгрегації віровчення (в минулому – так званої Святої Палати, безпосередньо причетної до багатьох акцій інквізиторів) кардинал Йозеф Разінгер назвав «зловживання» інквізиції гріхом і визнав, що Церква повинна «звірити сумління»: «Церква завжди повинна бути толерантною. Тому ми просимо у Бога прощення за минулі помилки і ласки, щоб знову їх не допустити» [189]. Continue reading

Екуменічна діяльність Папи

Патріарх Румунської Православної Церкви Теоктіст та Іоанн Павло ІІ

Патріарх Румунської Православної Церкви Теоктіст та Іоанн Павло ІІ

За поясненням ІІ Ватиканського собору, під «екуменічним рухом» слід розуміти «такі дії і починання, які виникають відповідно до різних потреб Церкви і потреб часу, спрямовані на об’єднання християн». Continue reading

Боротьба з расизмом та антисемітизмом

Іоанн Павло ІІ в Африці

Іоанн Павло ІІ в Африці

Іоанн Павло ІІ у своїй книзі «Переступити поріг надії» зазначає, що страждання є явищем нашого життя, яке ми повинні сприймати як співстраждання з Христом: «Бог стає на бік людини найрадикальнішим чином. «Принизив Себе Самого, прийнявши вид раба, ставши слухняним навіть до смерті, і смерті на хресті». Тут – все, всі окремі страждання і всі страждання спільні, що виходять від природніх сил і від вільної волі людини: війни, ГУЛАГи, голокости – не лише євреїв, але і чорних невільників»[157]. Continue reading

Іоанн Павло ІІ та Європа

Іоанн Павло ІІ на зутрічі з сім'ями

Іоанн Павло ІІ на зутрічі з сім’ями

Особливу роль у мирному процесі Святий Отець відводить Європі. Він визнає її результатом взаємодії двох культур – католицької і православної. Як відомо, покровителем Європи Католицька Церква вже давно вважає святого Бенедикта, Іоанн Павло ІІ під час свого понтифікату визнав рівноцінними її співпокровителями також св.Кирила та Мефодія. Він зазначає: «У своїй географічній цілості Європа є, можна сказати, результатом взаємодії двох течій у християнській традиції, з якими об’єднані також дві різні, але в той же час взаємодоповнювані форми культури. Святий Бенедикт виявився у самому зосередженні тієї течії, що виходить з Риму, від престолу послідовників святого Петра. Святі Солунські брати виводять на перший план перш за все вклад давньогрецької культури, а потім силу впливу Константинопольської Церкви і східної традиції, яка так глибоко ввійшла у духовне життя і культуру багатьох народів і країн у східній частині Європейського континенту. Ось чому сьогодні… здійснюються рішучі кроки, спрямовані на відновлення повноти спілкування, проголошення святих Кирила і Мефодія Співпокровителями Європи поряд зі святим Бенедиктом повністю відповідає потребам нашого часу» [149]. Continue reading

Міжнародна діяльність Папи

Зустріч Іоанна Павла ІІ з Михайлом Горбачовим

Зустріч Іоанна Павла ІІ з Михайлом Горбачовим

Іоанн Павло ІІ став першим сучасним Папою, завдяки якому Ватикан проявив себе повноправним партнером у світовій політиці. Закінчився столітній період окремішнього існування духовної і світської сфер діяльності Церкви, він безпрецедентно «об’єднав вимір релігійний та соціо-політичний». Войтила перетворив Ватикан у сучасну державу, схожу на національні держави з дипломатичними взаєминами у всьому світі [140]. Continue reading

Джерело натхнення Іоанна Павла ІІ

Молитва - джерело натхнення Іоанна Павла ІІ

Молитва – джерело натхнення Іоанна Павла ІІ

Друзі, які знають Войтилу здавна, вважають, що молитва і християнська медитація є головними джерелами його фізичної і розумової сили, а також вражаючої здатності відновлювати енергію – незважаючи на вбивчий графік ватиканського життя і вимотувальні поїздки по усьому світу [132]. Іоанн Павло ІІ в основу своєї діяльності, в тому числі миротворчої, поставив принципи, які випливають зі Святого Письма, з вчення Ісуса Христа, принципи, близькі кожній людині, незважаючи на релігійну, чи національну, чи расову приналежність. Continue reading

Іоанн Павло ІІ – Папа-новатор

Святий Папа Іоанн Павло ІІ

Святий Папа Іоанн Павло ІІ

Ще недавно Церква була предметом нападів різних лівих і ліберальних кіл, а тепер Папа не лише відбиває ці напади, але й атакує лібералізм, комунізм і капіталізм, вказуючи на їхні хиби і недоліки. Іоанн Павло ІІ дисциплінує Церкву, бо знає, що без цього не зможе її об’єднати. Він виступає проти різних вад суспільства – проти контрацепції, абортів, гомосексуалізму, служіння літургій без священиків, висвячення жінок на священиків тощо. Папа підтримав «Opus Dei» та так звану організацію «новонароджених» християн-католиків [121]. Continue reading

Іоанн Павло ІІ та Українська Церква

Проповідь Іоанна Павла ІІ у Львові

Проповідь Іоанна Павла ІІ у Львові

Голова Української Церкви, кардинал Йосиф такими словами привітав папу: «Ми, українці, що належимо до тієї самої великої слов’янської родини народів, що і новообраний Папа, радіємо обранню кардинала Кароля Войтили на Вселенського Архієрея. Радіємо також і тому, що новий Папа був членом ієрархії страждучої Церкви. Він знає, що означає терпіти, бути переслідуваним, не мати прав. Він знає, що таке безбожний комунізм, він теж знає, що таке спрага за правдою. Минулого року, на своїх реколекціях, він нам: «Ніколи не можна відмовляти людині права на правду». З цих слів можна зробити висновок, що він буде відважним оборонцем Божих прав і прав людини в світі. Між найбільш потребуючих цих прав є наша Церква і наш український народ, що вже від літ змагається за осягнення цих прав, на жаль, без належної помочі і зрозуміння. Сподіємось, що тепер будемо мати поміч, і цього сподівається передусім наша Українська Церква… Церква вибором Папи Іоанна Павла ІІ обрала новий напрям, сподіємось, з новою і свіжою думкою для життєвих і пекучих проблем Церкви».

У свою чергу Іоанн Павло ІІ визнає заслуги Української Греко-Католицької Церкви. Так, в апостольському листі з нагоди 400-річчя Берестейської унії він пише: «…Українська Греко-Католицька Церква запитає себе про те, яке значення має для неї повна єдність з Апостольським Престолом, а також і про те, що ця єдність означатиме для неї в майбутньому. Вона з покірною вдячністю прославлятиме Бога за свою героїчну вірність Петровому Намісникові і, просвічена Святим Духом, зрозуміє, що саме ця вірність вимагає сьогодні від неї ревної праці для єдності усіх Церков. За цю вірність в минулому вона заплатила стражданнями і мучеництвом, але все це є жертвою, принесеною Богові, щоб всеблагати в Нього бажану єдність» [117]. У посланні українським католикам з нагоди 1000-ліття Хрещення Київської Русі Папа зазначає: «Апостольський престол має особливе ставлення до вашої Церкви, бо за свою історію вона неодноразово доводила приналежність до Риму, не виключаючи і найвищого доказу мучеництвом».

Іоанн Павло ІІ прилетів до Львова

Іоанн Павло ІІ прилетів до Львова

У своєму виступі перед українцями Перемишля у соборі, який був переданий Українській Католицькій Церкві, Іоанн Павло ІІ сказав: «І хвала Господу – у всіх своїх дітях вона [УКЦ] була у приниженні істинно рабою Господньою. Жоден єпископ не зрікся своєї віри і не відступився від Петрового каменю, незважаючи на всі старання переслідувачів. У роки гонінь Церква подарувала світу сотні і тисячі мучеників. Багатьох ми знаємо по іменах, але багато відомо одному Господу. Всемилостивий Бог дозволив Церкві візантійсько-українського обряду навіть серед переслідувань не втратити обох своїх визначних особливостей: непохитної вірності традиції східного християнства і непохитної єдності з Апостольським Престолом. Якою щирістю дихають слова мого брата кардинала Любачівського: «…Ми невід’ємна частина Вселенської Церкви, ми Церква Київської традиції у єднанні з каменем Петровим, з яким і всі православні Церкви були єдині у перше тисячоліття християнства».

Навіть перебуваючи в Бразилії, Папа відвідав українську общину і заохотив до збереження національної самоідентичності: «…Будьте вірні заповідям Божим, будьте чесними громадянами держави, в якій живете. Шануйте свій обряд, любіть його, бо він береже вашу національну тотожність…» [118]. Не забув про українську громаду Понтифік і під час візиту до Канади у 1984 році. У храмі св.Михайла відбулась екуменічна молитва, а на «Виставковому стадіоні» Папа відслужив Літургію для 60 тисяч українців і поляків [119].

Великого значення надає Іоанн Павло ІІ Українській Католицькій Церкві в екуменічному русі». У листі до кардинала Йосифа він пише: «…Екуменічні змагання наших днів, що означають схильність до взаємного зближення і спілкування – передусім між Церквами західного і східного світу – не можуть… применшувати значення і користі поодиноких спроб відновлення єдності Церкви, що мали місце в минулих століттях і мали, хоч і частковий, успіх. Як документ цієї правди є Ваша Церква між іншими католицькими східними Церквами, які мають свій власний обряд [120].

Велику роль Папа відводить Україні як місцю, де стикаються східна та західна культури. Відзначає також велику роль Церкви, що виникла внаслідок хрещення Русі, у євангелізації континенту. В апостольському посланні «Euntes in mundum» («Ідіть по всьому світу»), присвяченому 1000-літтю Хрещення Київської Русі, Папа пише: «Наслідуючи мого попередника, Пія ХІІ, який побажав урочисто відсвяткувати 950-літній ювілей Хрещення Русі, і я хочу цим Посланням уславити і подякувати невимовному Богові-Отцеві і Синові і Святому Духові, що покликав до віри і благодаті багато народів і націй, доньки і сини яких сприйняли християнське надбання того хрещення, здійсненого у Києві. У східних регіонах європейського континенту це перш за все народи російський, український і білоруський. Завдяки справам Церкви, що отримала початок від хрещення у Києві, цей спадок перейшов за Урал, до багатьох народів Північної Азії, аж до Тихоокеанського узбережжя, навіть ще далі».