Святий Беллармін

Роберто БеллармінСвятий Роберто Беллармін (Роберто Франческо Ромоло Белларміно) народився 4 жовтня 1542 року в Монтепульчано, помер 17 вересня 1621 року у Римі – вчений-єзуїт, богослов-полеміст, кардинал та великий інквізитор Католицької Церкви, письменник і гуманіст. Головний звинувачувач у процесі Джордано Бруно, керівник першого процесу над Галілеєм в 1613 – 1616 роках. Канонізований у 1930 році, оголошений Католицькою Церквою Учителем Церкви в 1931 році. Пам’ять – 17 вересня. Є святим покровителем людей із синдромом Дауна.

Біографія

Роберто Беллармін народився 4 жовтня 1542 року в Монте-Пульчіано в Тоскані у сім’ї збіднілих дворя, його дядько по матері Марчелло Червіні був відомим церковним діячем і вченим, і став у 1555 році Римським Папою Марцеллом ІІ, який розпочав реформи, однак помер через місяць після обрання.

Святий БеллармінУ дитинстві Беллармін навчався в римському єзуїтському коледжі, де прославився своїми віршами на італійській та латинській мовах. У 1560 році у Римі він вступив до ордену єзуїтів і став відомим як викладач словесних наук і астрономії, а також як проповідник. Протягом двох років він вивчав у Падуї богослов’я і в 1569 році його послали до Лувенського університету, де читав лекції про Summa Theologica Фоми Аквінського (фундаментальний звід всіх проблем християнсьокого богослов’я), також написав єврейську граматику.

З 1570 по 1576 роки проповідував у Лувені. Йому не було і двадцяти восьми років, а він вже був викладачем, префектом по навчанню і духовним керівником колегії. Лекції молодого єзуїта зробили його відомим далеко за межами Бельгії.

У 1576 році папа Григорій ХІІІ призначив його професором полемічного богослов’я в новозаснованому римському колегіумі, доручив читати лекції про суперечливі пункти віри. Під час своєї роботи на кафедрі Беллармін підняв викладання полемічної теології на новий рівень. Його лекції пізніше лягли в основу знаменитої праці “Суперечливі питання”, перший том якої був опублікований в 1586 році. У 1587 році він припинив викладати, щоб присвятити свій час написанню книги, але через деякий час був призначений духовним батьком числених схоластиків Римської колегії. Р.Беллармін стає богословським консультантом Великого Інквізитора Джуліо Санторі. Але богословська праця “Диспути” не сподобалася папі Сиксту V (1585 – 1590) і потрапила до Індексу заборонених книг.

Щоб зняти звинувачення в єресі, в 1589 році Беллармін стає богословським ад’ютантом папського легата у Франції. Незадовго до цього, 1 серпня 1588 року, домініканський монах Жак Клеман убив останнього з династії Валуа короля Генріха ІІІ, і прихильники католицької партії піддавалися переслідуванням з боку нового короля Генріха IV Бурбона, який спершу був гугенотом, а потім прийняв католицьку віру. Белармін зі своїми соратниками відразу з потрапили до в’язниці, де їх морили голодом. Белармін повернувся до Риму тільки в 1592 році, після смерті папи Сикста V, і відразу є приступив до наукових занять.

Папа Климент VIII сприяв діяльності Белларміна і доручив йому виправити латинську Біблію, Вульгату, яка була канонізована на Тридентському соборі 1546 року. В 1592 році Беллармін написав передмову до нового видання Вульгати, яку сам і відредагував, і тоді ж був призначений ректором римського колегіуму.

В 1598 році Беллармін став кардиналом, а в 1602 році капуанським архієпископом і оселився в Капуї. Він завів рідкісну для тих часів практику відвідувати всі парафії своєї єпархії раз на рік. Активно займався благодійністю від імені церкви, відвідував хворих і бідняків, продовжував виконувати обов’язки ідеологічного радника Священної Палати. Також в Капуї виступав за закриття гральних закладів, багат сил докладав до обновлення монаших общин.

В процесі Джордано Бруно, який був спалений інквізицією 17 лютого 1600 року) Беллармін був головним обвинувачем. Його підпис під смертним вироком стоїть дев’ятою, перед підписом Джуліо Санторі, після смерті якого в 1602 році, Беллармін стає голової  Священої Палати римської і світової інквізиції.

Після смерті Климента VIII у 1605 році Беллармін приїжджає до Риму для участі у конклаві, але обраний Лев ХІ був на престолі 24 дні, і Беллармін приймає участь в наступних виборах, в яких цього разу переміг Павло V (1605 – 1621). На обидвох конклавах Беллармін був одним із кандидатів у римські папи.

При папі Павлі V він поселяється у Римі в званні протектора целестинського ордену та інспектора німецької єзуїтської колегії і працює в п’яти Конгрегаціях, також до своєї смерті у 1621 році він продовжує обіймати посаду Великого Інквізитора Католицької Церкви.

У 1613 – 1616 роках Беллармін веде інквізиційний процес проти Галілея, який закінчився цього разу батьківською настановою астронома і забороною книги Коперника.

Останні три роки життя святого були дуже важкими. Зима 1619 року була дуже суворою, і Беллармін постійно страждав від обморожень і холоду. В той час у нього виникло бажання скласти з себе всі церковні звання і завершити свої дні звичайним єзуїтом. Він послав прохання до Папи про відставку, але дозвіл на це йому дав тільки наступний Папа. 25 серпня 1621 року Беллармін пішов до новіціату Сант-Андреа аль Квірінале. Через три дні у нього піднялася температура, він отримав глухоту і помер увечері 17 вересня 1621 року.

Біографію святого написав єзуїт Фулігаттій в Римі в 1624 році. У 1627 році був розпочатий процес по канонізації Белларміна, який завершився оголошенням його святим у 1930 році. Похований у римській церкві Сант-Іньяціо.

У 1675 році було виявлено автобіографію Роберто Белларміна, яка була опублікована у Феррарі у 1761 році. Папа Пій ХІ у 1931 році оголосив Белларміна Учителем церкви. Таким чином, святий став одним із 33 Учителів католицької віри.

Діяльність

Роберто Беллармін прославився як богослов, який вправно систематизував католицьку науку. Він наголошував на особливих заслугах Католицької Церкви, про відпуст гріхів та про чистилище.

СкульптураУ питання світської влади Беллармін стверджував, що хоч папа не має прямої влади над царями, схожої на ту, яку він має над єпископами, але что йому належить непряме право змінювати королів і оголошувати світські закони недійсними, якщо цього вимагає турбота про спасіння душ християн. Також він заявляв, що теоретично і папа може бути єретиком, хоча в той самий момент, коли це станеться, єретик перестане бути папою. Це відважне фомулювання не сподобалось деспотичному папі Сиксту V (1585 – 1590), який вважав, що вона обмежує священі повноваження римського папи. У результаті “Диспути” Белларміна на короткий час потрапили до Індексу заборонених книг. Ця книга була заборонена і в протестантських монархіях.

Після смерті Сикста V Беллармін суттєво виправив Сикстову редакцію Вульгати, зробивши біля трьох тисяч змін. Остаточна редакція Белларміна 1592 року під назвою “сиксто-климентини” проіснувала як офіційна Католицька Біблія до середини ХХ століття.

У 1597 році Беллармін пише новий католицький катехизис (коротке зібрання доктрин віри) для дітей з 96 питань, виправив попередній 600-сторінковий твір такого роду 1556 року, яке було написане, щоб боротися з лютеранською єрессю. Згодом цей катехизис було перекладено на 62 мови і мало більш, як 500 перевидань. У 1598 році він пише більш розгорнутий катехизис з 273 питань для дорослих та духовних осіб. В цей же час він виступає головним обвинувачем в процесі Джордано Бруно, якого стратили 17 лютого 1600 року.

Після відставки з капуанської архієпископської кафедри Беллармін виконував адміністративні обов’язки в п’яти римських Конгрегаціях, у тому числі в Священій Палаті. На цій посаді він очолив перший процес 1613 – 1616 років проти Галілея і вчення Коперника. Беллармін з повагою відносився до Галілея, провів з ним декілька наукових дискусій і навіть подивився в виготовлений Галілеєм телескоп після того, як член комісії вчений-єзуїт Клавдій переконав кардинала у корисності такого заняття. Вирок Галілею був дуже м’яким – йому тільки заборонили пропагувати “помилкову і оманливу” геліоцентричну теорію, але книга Коперника “Про обертання небесних сфер” була внесена в Індекс заборонених книг, де була до 1835 року. Коли Галілей пізніше поскаржився на чутки про те, що він був вимушений відріктися і покаятися в своїх геліоцентричних поглядів, Беллармін виписав свідоцтво, що Галілей просто був повідомлений про указ і повідомив, що, як наслідок цього, вчення Коперника не може “захищатися чи розділятися”. Претензії Белларміна до геліоцентричної теорії полягали в тому, що вона була неузгоджена з повідомленнями Біблії, яку він знав досконало, безумовно вважав божественним откровенням і абсолютною істиною.

З 1614 по 1619 роки Беллармін написав декілька творів, які розвивають систему духовних вправ святого Ігнатія Лойоли. Ці твори були надзвичайно популярними серед католиків і перекладалися на різні європейські мови.

Серед інших кардиналів Ренесансу інквізитор, єзуїт та гуманіст і проповідник Беллармін сильно вирізнявся побутовою скромністю, добротою і дружелюбністю. Саме тому після смерті в 1621 році його могила стала об’єктом паломництва. В 1627 році розпочався процес по його беатифікації, який тривав до 1930 року.

Особисті якості

Збереглися відомості про розваги Р.Белларміна в часи рідкого дозвілля: до нього відносилися співи та гра на музичних інструментах – скрипці та лютні, для яких він писав мадригали про любов до Бога для церковного виконання єзуїтською братією.

Святий Беллармін - покровитель людей із синдромом Дауна

Святий Беллармін – покровитель людей із синдромом Дауна

Святий Роберто Белларміно був дуже простою людиною. Він володів можливістю пристосовуватися до різних умов – протягом свого життя він встиг побувати проповідником, викладачем, письменником, полемістом, настоятлем, радником найважливіших римских конгрегацій, єпископом і, накінець, кардиналом; і він кожен з цих обов’язків виконував так, ніби для цього і був народжений. Всього себе він щедро віддавав іншим – Церкві та суспільству протягом всього життя аж до смерті в 1621 році.

У всьому, що він робив, він зберігав внутрішню простоту. Багато викладав, але був не просто викладачем, він був Учителем з великої букви. Протягом багатьох років він був настоятелем, але до підлеглих відносився як батько. Академічні трактати такі, як “Контроверсії” і “Тлумачення Псалмів”, Белларміно писав з пастирських позицій. У “Катехизисі” він просто і доступно виклав великі богословські істини, відкривши їх для звичайних людей.

Простота і доброта дозволяли йому незвичайно ефективно вирішувати людські проблеми, причому він також жив у глибокому єднанні з Богом. Шість його духовних праць, серед яких перше місце займає De ascensione mentis ad Deum, були написані ним під час виконання духовних Вправ. Ці праці представляють собою короткий виклад його духовності, і написані у формі безперестанної бесіди з Богом. Протягом трьохлітнього пастирського служіння в Капуї він багато часу проводив зі священиками і бідними. Ділився з нужденними всім, що мав. Він молився зі своїм кліром у Соборі, сам навчав катехизису, відвідував всі куточки своєї єпархії і ніколи не залишав без уваги тих, хто був поряд.

Любов до Бога, яка його наповняла, сяяла з глибини його душі. Однак він не дозволяв своїм емоціям збивати себе зі шляху; із властивим йому реалізмом він бачив всі небезпеки і втихомирював свою любов священим страхом. Це був не “рбський страх, а гідний страх сина, страх, який властивий святим і людям, які прагнуть до досконалості. Цей страх породжений досконалою любов’ю, бо той, хто сильно любить, боїться завдати болю тому, кого любить”. Його любов основувалася не на тимчасових емоціях, а на Бозі; це було задоволення тим, що Бог дав йому. “Бо той, хто розуміє, що означає бути сином Бога, Царя Царів, наближається до Нього із синівською любов’ю і задовільняється тим, що має, бо не сумнівається, що його люблячий Батько в кожну хвилину життя дасть йому все, що буде потрібно”.

Любов до Бога давала Белларміно силу відмовлятися від усього, що негідне любові. “Якщо під дією Божественного натхнення людина починає по-справжньому любити Бога заради Нього Самого і ближнього свого заради Бога, то скоро він починає віддалятися від світу і хтивість поступається любові. Те, що здавалося неможливим, коли людина була у владі хтивості – жити в мирі, ніби не перебуваючи його частиною, стає дуже легко, коли у людині збільшується любов” (De Arte Bene Moriendi, I, 2).

Щоб проілюструвати силу любові до Бога, святий постійно повертається до ідеї любові один до одного. Бог був його другом і він був другом Бога. “Ніхто не знає друга краще, ніж друг… Так само і з тими, хто любить Бога. Він завжди думає про Бога, завжди намагається дізнатися про нього щось нове, вдень і вночі розмислюючи над Священним Писанням, яке подібне до багатьох листів, які послані з небес. Так він пізнає багато високих цілей, а нерідко і Божественні таємниці, майбутнє і серця людей, бо Бог являє Себе тим, хто шукає Його” (Exhort., p. 140). Тому він взяв Писання за основу в дискусії з лютеранами: “Всі без винятку єретики приймають Слово Боже як устав своєї віри” (Controversiae, Пролог).

Любов до Бога привела Белларміно до любові до Церкви, як істинної Невісти Христової (Explan. in Psalm., 44) і до Верховного Первосвященника як Намісника Христа. Нападки лютеран на Папу Римського заділи його за живе. Перша книга “Контроверсій” відкриває нам три його великих любові. В ній говориться “про мир Божий, про Христа, голову Церкви та про Верховного Первосвященика”. Саме любов до Бога і Церкви і усвідомлення небезпек, які загрожують у той час Папі, зробили його захисником папства. Папа – це квінтесенція християнства і основа єдинства віри. Однак він не зупинився на захисті папства від зовнішніх нападок. Він також боровся за викорінення зловживань, які давали привід для обгрунтованої критики реформаторів. З вільністю пророка він надав Клименту VIII “Петицію”, в якій викривав шість пороків, особливо помітних у римській курії, ставлячи перед собою завдання боротися з ними.

Любов до Папи не призвела до рабського вихваляння. Саме через любов він відчував себе зобов’язаним відстоювати теорію непрямої влади Папи над світською владою у протилежність до теорії прямої влади, яку підтримував Сикст V. Белларміно заплатив за свою впертість тим, що “Контроверсії”, які були написані саме на захист папства, були включені до індексу “До виправлення помилок”. Белларміно також вважав своїм обов’язком вказати на те, що Папа – не володар Церкви, а її “управляючий” і що не може зловживати своєю владою, за що впав в немилість у Климента VIII. Але його вчинками завжди керувала любов. Він робив, що міг, щоб “зберегти честь Сикста V”, як пише в “Автобіографії”, коли в Біблії під редакцією Сикста “багато речей були безпричинно зміненими, і деякі високопоставлені особи вважали, що цю Біблію потрібно публічно заборонити”. У результаті неправильно внесені зміни були виправлені заново, і до видання було добавлено примітку, “в якій казалося, що через надмірну поспішність у першому виданні було допущено декілька помилок. Таким чином, за його визнанням, він (Белларміно) відплатив Папі Сиксту добром на зло”.

Любов до Бога він живив тихою, особистою молитвою і молився часто, відкладаючи решту справ. Взамін Бог дарував йому те, що можна було би назвати “містицизмом служіння Богу”. Як і всі великі містики, він зберігав духовну ясність і спокій духа, незважаючи на те, що його життя було наповнене інтенсивною діяльною працею. Ніщо не порушувало його спокій, навіть можливість були обраним на посаду Папи Римського, про яку він щиросердно повідомив у своїй “Автобіографії”. Саме цей дар дозволяв йому приймати активну участь у багатьох богословських дебатах свого часу, незважаючи на його делікатну натуру і добродушний характер. Він намагався вирішити проблеми Церкви, відчуваючи єдність зі всіма, хто опинявся у важкому становищі. Так проявлялася його любов до Бога. Роберто Белларміно, незважаючи на всю свою бурхливу діяльність, жив так, як і хотів святий Ігнатій – з Богом.

Р.Беллармін писав, що “деякі намагаються мати наповнений дім книгами, вважаючи, що потребують їх щоденно. Але якщо б це було так, то вони не змогли би їсти, спати і так далі, оскільки книг настільки багато, що всього життя було б недостатньо, щоб перелистати і тим більше – прочитати. Отже, вони збирають книги, які читають рідко або не читають взагалі. Навіщо ж вони їх тримають? Тільки від бажання очей бачити забиті речами будинки і від бажання плоті лінитися сходити в бібліотеку і від гордині, яка їх примушує бути подібними до мудреців”.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

3 × five =