Перший слов’янин на Апостольському Престолі

Щойно обраний Іоанн Павло ІІ

Щойно обраний Іоанн Павло ІІ

Якщо і були у Кароля Войтили якісь передчуття щодо свого майбутнього, коли на початку жовтня він приїхав до Риму на другий вже в 1978 році конклав, то зовнішньо це ніяк не проявилося [106]. В Італії склалася криза – фінансовий і урядовий скандал навколо таємничої масонської ложі П-2 кинув тінь на добре ім’я багатьох провідних італійських політичних та урядових діячів, не обминувши і Римської курії. Скандал, як визнав кардинал Круль, вплинув на остаточне рішення іноземних кардиналів на користь неіталійця. Це була одна з найбільших таємниць жовтневого конклаву [107].

Конклав умовно поділявся на кілька груп: куріали – тобто кардинали, які очолювали курії, ватиканські місіонерства й мали величезний вплив, прогресисти, помірковані та консерватори, які прагнули виправити «помилки» ІІ Ватиканського Собору й зупинити час. Найзначущою групою виступали італійці. Окрім них – західноєвропейська група, північноамериканська й дедалі більш впливова група кардиналів Латинської Америки і Третього Світу [108]. Так що набрати необхідну кількість голосів – дві третини плюс один голос – було проблематично.

Шістнадцятого жовтня, після кількаденної боротьби, Папою обрано Кароля Войтилу. За нього проголосувало 94 чол., не підтримали лише сімнадцять кардиналів. Взявши на знак поваги до свого попередника ім’я Іоанна Павла ІІ, Кароль Войтила став двісті шістдесят третім наступником святого Петра і двісті шістдесят четвертим Папою Римським Католицької Церкви, найчисленнішої і найстарішої церковної організації у світі. Як Папа він став також Єпископом Римським, Вікарієм Ісуса Христа, Наступником святого Петра, Князем Апостолів, Pontifex Maximus (Верховним Понтифіком), в руках якого зосереджена найвища судова влада над Церквою, Патріархом Заходу, Примасом Італії, Архієпископом-Митрополитом Римської Провінції, головою Ватиканської Держави і Рабом Рабів Божих [109].

Одразу після обрання Папи один з кардиналів звернувся до іншого: «К. Войтила чудовий кандидат. Справа не в політичній стратегії, це все потім. Ми обрали людину, яка працюватиме, і працюватиме, як я думаю, добре. Єдина проблема – як нам пережити за кілька хвилин реакцію римського натовпу на Папу-неіталійця». Востаннє Папу-неіталійця обрали 455 років тому, і коли він помер, кардинали уквітчали будинок його лікаря квітами та заприсяглися, що ніколи не допустять іноземця до Папського престолу [110].

Кардинал Перікл Фелічі о 18 год. 44 хв. 15 грудня 1978 року з лоджії базиліки звернувся до людей, які очікували на обрання нового Папи, з традиційним формулюванням: «Несу вам велику радість – маємо Папу: Найдостойнішого і Найпревелебнішого Пана Святої Римської Церкви, Кардинала Кароля Войтилу, який взяв собі ім’я Іоанна Павла ІІ». О 19 год. 20 хв. з’явився перед людьми новий Папа. Першими його словами були: «Sia lodato Gesu Cristo» (Слава Ісусу Христу) [111]. У своєму першому зверненні до пастви 22 жовтня 1978 року Іоанн Павло ІІ наголосив: «Сьогодні на Престол Петра у Римі піднімається Єпископ, що за походженням не римлянин. Єпископ цей – син Польщі. Але починаючи з цього моменту, він стає римлянином. Так, римлянином! Бо він – син народу, чия історія, з перших її проблисків, і тисячолітні традиції пов’язані з Престолом Петра міцними, що ніколи не перериваються зв’язками, народу, який завжди залишався вірним цьому Римському Престолу» [112].

Незалежно від того, наскільки сентиментальним щодо своїх польських коренів і зв’язків К. Войтила міг виглядати у перші години після обрання Папою, вже з самого початку понтифікату, тобто з 22 жовтня 1978 року, було видно, що він прийшов до влади, маючи дуже чітку і визначену програму, яка стосується як управління Церквою, так й іноземної політики Ватикану [113].

На здивування багатьох експертів з питань католицизму, Войтила, посуті, повернувся до старої монархічної і абсолютистської моделі папської влади, відкинувши принципи колегіальності, введені рішеннями ІІ Ватиканського собору. На новий підхід Войтили сильно вплинув і його характер: Іоанна Павла ІІ не можна назвати людиною компромісу. Під посмішкою, особистою привабливістю і харизмою приховується залізна воля [114].

Можна задатись питанням, чим цей Папа Римський так відрізняється, щоб бути обраним провести весь християнський світ до наступного тисячоліття. Майже всі, кому довелося близько спілкуватися з ним, відзначають притаманну йому чарівність і яскраве духовне світло, яке він випромінює. Нинішній Папа Римський залишить свій слід в історії хоча б уже тому, що став Папою неіталійського походження. Його духовна присутність була домінуючою на останньому витку ХХ століття, позначеному великими духовними змінами та потрясіннями, які майже повністю змінили західноєвропейські погляди на людське життя та його цінності [115].

Іоанн Павло ІІ є першим Папою-слов’янином, але тут можна згадати, що Папа Сікст V, обраний 1585 р., походив з родини емігрантів-слов’ян [116].

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

4 × one =