Недопустимість використання релігії для виправдання насильства

Іоанн Павло ІІ та Ясир Арафат

Іоанн Павло ІІ та Ясир Арафат

Сучасна релігійна війна, хоч би який вона має вигляд, носить набагато жорстокіший характер, ніж коли-небудь у ХХ столітті. Напрошується думка, що дива світової технології служать сьогодні однаково добре як справі війни, так і справі миру, незалежно від того, чим закінчиться період великої конфронтації між Сходом і Заходом. Іоанна Павла ІІ жахає те, що у конфліктах, які розгораються у наші дні, військові технології вже стають непідконтрольними [211].

На Всесвітній конференції з проблем релігії та миру «Всесвітнє зібрання», скликаній у Ватикані на початку грудня 1994 року, Іоанн Павло ІІ у зверненні до делегатів застеріг, що «з тим, як руйнуються старі бар’єри, там, де забуваються або зневажаються фундаментальні істини і цінності, виникають нові, навіть між прихильниками одних і тих самих релігій» [212]. Водночас Іоанн Павло є прихильником зближення з нехристиянськими релігіями. В енцикліці «Відкупитель людини» він відзначає, що необхідно зближуватися з нехристиянськими релігіями за допомогою діалогів, зустрічей, загальної молитви, пошуків скарбів людської духовності [213]. Тож закликає шукати релігійну злагоду і раціональне зерно у всіх релігіях, що допомогло б знайти спільну мову представникам різних конфесій.

Шукає він спільну мову і між християнськими віровизнаннями. Зокрема, у посланні, виголошеному у Сикстинській каплиці після закінчення конклаву 1978 року, Папа зазначає: «Не слід нам забути про братів, що належать до інших Церков і християнських спільнот. Екуменічна діяльність настільки важлива і вимагає такого великого старання, що ми не можемо про неї змовчати. Подумаємо всі разом про останню волю Христа, який просив Отця про дар єдності для своїх учнів» [214].

Задля досягнення примирення Папа як політичний діяч звертається не тільки до християн, але і до мусульман, як це було під час конфлікту у Лівані. У квітні 1975 р. тут розпочалася громадянська війна між християнами та мусульманами, яка переросла у тривалий конфлікт, у якому брали участь християни та мусульмани Лівану, Ізраїль, Сирія, міжнародні миротворчі сили. У цьому конфлікті постраждало багато мирного населення[215]. 15 серпня 1989 року Папа Римський висловив бажання за першої можливості особисто відвідати Ліван. 7 вересня 1989 року – апостольське послання усім єпископам Католицької Церкви про становище у Лівані. Цього ж дня Іоанн Павло ІІ проголошує звернення до всіх мусульман з приводу подій у Лівані [216]. Як духовний лідер, Папа намагається примирити дві релігії – християнство та іслам, тим більше, що останнім часом розмаху набуває не тільки ісламський, а й християнський екстремізм, про що дуже прикро говорити. Хоч екстремізм не має ні релігії, ні національності, саме релігійні гасла часто стають прикриттям для дій терористів.

У жовтні 1989 року Іоанн Павло ІІ провів богослуження під відкритим небом у місті Ділі в Східному Тиморі, де у 1974 році, коли Індонезія анексувала цю колишню португальську колонію, індонезійські солдати вбили двісті тисяч корінних мешканців острова. В мусульманській Індонезії Східний Тимор є анклавом Римо-Католицької Церкви, але Папа не став розвивати тему релігійних відносин, він сказав лише: «Багато років безперервні конфлікти сіяли серед вас розруху і смерть, ви знаєте, що значить бути жертвами ненависті і боротьби. Загинуло багато невинних людей, багато стали жертвами репресії та помсти». Іоанн Павло ІІ став першим лідером світового масштабу, який відвідав Східний Тимор після п’ятнадцятилітньої індонезійської окупації і проявив інтерес до долі цього острова [217].

Переговори з мусульманами Папа намагається проводити у всьому світі, де військові дії мають релігійні мотиви. Щоб попередити широкомасштабну війну в Алжирі, Іоанн Павло ІІ у листопаді 1994 року доручив римському товариству Sant’ Egidio (з італійської «Святий захист»), приватній групі католиків, яких Папа часто залучає як своїх неформальних представників і які досягли вражаючих успіхів у примиренні ворогуючих сторін (саме завдяки їм закінчилася громадянська війна в Мозамбіку), почати обережні переговори між військовим режимом і фундаменталістським Ісламським фронтом визволення [218].

Не у всіх країнах є умови для переговорів з ворогуючими сторонами, наприклад, у Єгипті, оскільки радикальний Рух мусульманського братства не має єдиного керівництва, як у випадку алжирського Ісламського фронту визволення. Все ж у 1993 році Святий Отець подався до Судану зі спробою схилити режим арабських фундаменталістів у Хартумі до припинення війни з чорними християнами, котрі населяють південь країни[219]. У Судані під час своєї поїздки до Хартума Папа зустрівся з найбільш впливовим ісламським лідером нашого часу – шейхом Хасамом Турабі – теологом, вченим і радикальним політиком, лідером нової організації «Народні сили оборони», що нараховує двадцять тисяч членів і яка наприкінці 1994 року взяла активну участь у наступі, мета якого – придушити військовий заколот у Судані, південь якого населений християнами та анімістами. Згодом Іоанн Павло ІІ прийняв шейха у Ватикані [220].

Папа намагається донести до людей справжні причини війни – суперечності між багатими і бідними країнами, пожадлива боротьба сильніших проти слабших, іноді навіть задля знищення цілих народів і культур. Іоанн Павло ІІ у своїй енцикліці «Сотий рік» («Centesimus annus») 1 травня 1991 року зазначає: «…починаючи з 1945 року, гармати мовчать на Європейському континенті; однак істинний мир – потрібно про це пам’ятати – ніколи не є результатом військової перемоги, але включає в себе подолання причин війни і справжнє примирення між народами. Однак довгі роки у Європі і в усьому світі панувала радше відсутність війни, аніж справжній мир. Половина континенту потрапила під панування комуністичної диктатури, тоді як інша половина організовувалася для захисту від такої небезпеки. Багато народів втрачають можливості розпоряджатися собою, опиняються закритими в задушливих кордонах якоїсь імперії, тоді як намагаються знищити їхню історичну пам’ять і викорінити вікові корені їхньої культури» [221].

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

twelve + sixteen =