Кароль Войтила стає єпископом і кардиналом

Кардинал Кароль Войтила

Кардинал Кароль Войтила

Кароль Войтила був посвячений у сан єпископа 28 вересня 1958 року у Вавельському катедральному соборі. Офіційним девізом він вибрав собі латинське «Totus tuus» («Весь твій»), взяте з праць бретонського святого Людвіга Марії Гріньйон де Монтфора, з «Трактату», який прочитав під час війни на фабриці «Сольвей» і де знайшов релігійне натхнення. З тих пір до нашого часу на кожному документі і листі, що виходять з-під руки К. Войтили, в правому верхньому кутку розміщений цей девіз [74]. У першому своєму папському посланні згадав посвячення: «Тієї хвилини, що була тяжкою і сповненою страху, мусив із синівською відданістю вручити себе Діві Марії, яка у таємниці Христа завжди живе і діє як Мати» [75].

Кароль Войтила стає єпископом і кардиналом

Єпископом майбутній Папа став у віці тридцяти восьми років, і тоді ж він став відомим не лише у Кракові і Польщі, але й в Римі. Володіючи шістьма мовами (італійською, іспанською, німецькою і французькою К. Войтила володіє краще за інші), він об’їздив всю Західну Європу, а також взяв участь в роботі міжнародних церковних зібрань у Сполучених Штатах Америки, Канаді та Австралії. К. Войтила приймав кожне запрошення, якщо лише польські комуністичні власті погоджувались видати йому паспорт. Одночасно також запрошував до себе в Краків іноземних кардиналів і єпископів, у тому числі з країн третього світу. Незабаром К. Войтила став найважливішою – після консервативного кардинала Стефана Вишинського, примаса Польщі – фігурою у польському єпископаті [76].

Дев’ятого жовтня 1958 року у віці восьмидесяти двох років помер Папа Пій ХІІ, який очолював Римо-Католицьку Церкву майже двадцять років. Наступним Папою 28 жовтня 1958 року, рівно через місяць після посвячення К. Войтили в сан єпископа, став кардинал Анджело Джузеппе Ронкаллі з Венеції, який прибрав ім’я Іоанна ХХІІІ. Незабаром він скликав ІІ Ватиканський собор, що став важливою подією для подальшої церковної кар’єри тридцятивосьмилітнього тоді польського єпископа [77].

У січні 1960 року К. Войтила захистив дисертацію на право викладання «Оцінка можливостей обгрунтування християнської етики на принципах системи Макса Шелера», опубліковану Науковим товариством Люблінського католицького університету [78].

На початку шестидесятих років чільне місце серед інтересів К. Войтили, зайняла проблема святості інституту шлюбу. Майбутній Папа закінчив тоді книгу «Любов і відповідальність», вперше опубліковану у 1962 році, і написав п’єсу «Перед крамничкою ювеліра». На цю тему також було написано багато монографій, статей, прочитано лекції та проповідей. Книга «Любов і відповідальність» стала бестселером, вона розійшлася в Польщі сотнями тисяч екземплярів і була перекладена багатьма мовами світу. П’єса «Перед крамничкою ювеліра» виявилася настільки вдалою, що на її основі у Голлівуді знято сентиментальний фільм з Бертом Ланкастером в ролі натхненного Старого Ювеліра [79].

Войтила не брав участі в антикомуністичних виступах, розрахованих здебільшого на досягнення зовнішнього ефекту, він не торкався цієї теми навіть у приватних бесідах, однак не піддавався тиску властей, спокійно, але рішуче захищав права Церкви і здоровий глузд. Завжди був готовий піти на компроміс у питаннях несуттєвих, але був безкомпромісним, коли мова заходила про принципи [80].

П’ятнадцятого травня 1962 року затверджено склад комісії Конференції польського єпископату. До Комісії навчання призначено єпископа Кароля Войтилу [81].

Після смерті архієпископа Базяка 15 липня 1962 року вже наступного дня капітул Краківського архієпископства обрав Войтилу капітульним вікарієм з правами і повноваженнями архієпископа. Зі смертю Базяка він втратив захисника у середовищі польської ієрархії. Але Войтила, який вже здобув чималу самостійність і авторитет, тепер не потребував опіки. Він був повністю готовий використати своє становище на користь Церкві [82].

Войтила продовжує займатися науковою і громадською діяльністю. 22-24 серпня 1962 року він бере участь у лекціях для духовенства Люблінського католицького університету, присвячених проблемі священика у сучасному світі. Реферат єпископа К. Войтили: «Священик на фоні сучасних змін» [83].

Разом з кардиналом С. Вишинським, котрий очолював делегацію польського єпископату на ІІ Ватиканському соборі, і з десятьма іншими єпископами Войтила приїхав до Риму з Відня поїздом 6 жовтня 1962 року. У Римі зустрівся з кардиналом Францем Кьонігом, одним з найбільш впливових діячів Церкви у Європі і особистістю великого інтелекту. Це стало початком надзвичайно важливого знайомства в кар’єрі єпископа Войтили [84].

Дескур, давній друг К. Войтили, з яким єпископ зустрівся на соборі, згадує, як популярність К. Войтили зростала на зібранні такими темпами, що при формуванні різних комісій «всі комісії просили включити до свого складу його». Таким чином, К. Войтила з самого початку завоював особливі позиції, та ще й якщо врахувати, що він був незнайомим молодим єпископом з далекої Польщі [85].

Спокій першого місяця засідань собору був стривожений карибською кризою, коли Радянський Союз встановив на Кубі ядерну зброю, що ледве не призвело до нового всесвітнього конфлікту. 28 жовтня Папа Іоанн ХХІІІ звернувся із закликом до президента Джона Кеннеді і Микити Хрущова зробити все можливе для збереження миру. Наскільки відомо, єпископ К. Войтила не висловлювався публічно про карибську кризу. Він був захоплений роботою над одним зі своїх соборних документів під назвою «Пастирська Конституція про Церкву у сучасному світі, Gaudium et Spes (Радість і надія)», де порушувалися також питання миру і війни [86].

Під час роботи собору виступи К. Войтили двічі з’являлися у плані жовтнево-грудневої сесії 1962 року, крім того, він направив соборним отцям для розгляду два свої тексти. Знову майбутній Папа продемонстрував широту інтересів. У виступах він говорив про складні питання літургії, у писемних роботах піднімав проблеми «засобів суспільної комунікації», або, як зараз кажуть, засобів масової інформації. Будучи молодим єпископом, що жив за «залізною завісою», К. Войтила прекрасно розумів величезне значення доступу Церкви до засобів масової інформації задля розширення і зміцнення християнства у всьому світі. Щодо літургії, Папа пропонував служити меси національними мовами замість латини, причому священик повинен стояти до віруючих обличчям, а не спиною. Єпископ також висловився проти заборони використання місцевих обрядів, що особливо сильно вкорінилося в африканських традиціях, ця заборона могла, на думку К. Войтили, відштовхувати віруючих від Церкви [87].

Перша сесія собору закінчила роботу 8 грудня, і вже наступного тижня К. Войтила знову був у рідній країні [88]. Папа призначив його архієпископом-митрополитом краківським 30 грудня 1963 року, урочиста церемонія заняття ним Вавельського катедрального собору відбулася 3 березня 1964 року. Майбутньому Папі було тоді сорок три роки [89].

Третього червня 1963 року, через шість місяців після оголошення енцикліки Pacem In Terris (Мир на Землі), яка стала першим значним кроком Апостольської столиці у напрямку припинення «холодної війни» між Сходом і Заходом, помер Папа Іоанн ХХІІІ. Ще в березні він прийняв Олексія Аджубея, зятя Хрущова і редактора радянської урядової газети. Це був перший безпосередній контакт між таким високим чиновником з СРСР і Папою. Важливим досягненням цієї зустрічі стало звільнення з табору в Сибіру архієпископа Української Греко-Католицької Церкви Йосипа Сліпого [90].

Двадцять першого червня 1963 року Папою обрали шестидесятисемилітнього архієпископа Мілана кардинала Монтіні, який колись бував у Польщі з дипломатичною місією. Він прийняв ім’я Павла VІ, ним він підписував призначення К. Войтили архієпископом. Новий Папа почав проводити політику відкритих дверей щодо комуністичного Сходу, встановлюючи курс, який Іоанн Павло ІІ повинен був згодом продовжити. А поки що в особі Павла VІ К. Войтила знайшов нового покровителя. К. Войтила приїхав до Риму на другу сесію ІІ Ватиканського собору 7 жовтня 1963 року (рецидив мононуклеозу унеможливив його участь в інавгураційній нараді 29 вересня), С. Вишинський з двадцятьма трьома польськими єпископами приїхав раніше. Войтила уперше зустрівся з Павлом VІ під час аудієнції, влаштованої спеціально для польської делегації 16 жовтня, але ця зустріч мала офіційний характер [91].

Після закінчення другої сесії ІІ Ватиканського собору Войтила з групою інших єпископів здійснив подорож до Святої Землі. Поїздка дуже вразила архієпископа і вплинула на мислення майбутнього Папи. Група прочан вилетіла з Риму в Каїр, а звідти в Єрусалим, після чого відбулася подорож по Ізраїлю. Вперше в житті Войтила опинився за межами Європи [92].

Третя сесія собору відкрилась 14 вересня, і Войтила протягом всіх семи тижнів її роботи виявляв невтомну активність. Він виступав з питань екуменізму, релігійної свободи і світського апостолату, подав також власний проект конституції про завдання Церкви в сучасному світі [93].

У 1966 році відбулися святкування тисячоліття хрещення Польщі [94].

Двадцять дев’ятого грудня 1966 року заснована Єпископальна комісія зі справ Світського апостолату. Її головою обрано архієпископа Войтилу [95].

Двадцять дев’ятого травня 1967 року, через одинадцять днів після свого сорок сьомого дня народження, Войтила дізнався, що Павло VІ призначив його кардиналом [96]. 9 липня новий кардинал відбув до Вавельської катедри, де розпочав ще інтенсивнішу службу Польській Церкві і вірним [97].

Ставши кардиналом, Войтила перетворив Краківське архієпископство у щось на зразок міні-папства. Майбутній Папа працював без відпочинку майже цілодобово – принаймні, так здавалося його соратникам і близьким. Він перетворив єпархію в унікальну церковну організацію, особисто керуючи виконанням кожної ініціативи. Нелегкою була праця в умовах комуністичного режиму, що панував у Польщі. У вересні 1967 року влада відмовила видати закордонний паспорт для поїздки до Риму на Синод єпископів примасові Польщі кардиналові С. Вишинському. Кардинал К. Войтила також не виїхав на знак солідарності. Але потім брав участь у всіх наступних засіданнях синоду [98].

Серед тем, які найчастіше порушував у проповідях кардинал, були питання, які стосувалися одного з найбільш суперечливих післявоєнних церковних документів – енцикліки Humanae vitae, виданої Папою Павлом VІ 25 липня 1968 року. Слід зазначити, що саме Войтила невдовзі після отримання кардинальського титулу став автором проекту енцикліки, про що, правда, ніколи не повідомлялось у пресі. Humanae vitae – це перш за все засудження абортів і штучних засобів контролю народжуваності, наприклад, протизаплідних таблеток, застосування яких суперечить вченням Церкви [99].

Вісімнадцятого лютого 1968 року вступає на посаду парафіяльного священика у церкві Св.Цезаря у Римі [100].

Кардинал К. Войтила брав активну участь в наукових симпозіумах, захистах наукових робіт. У 1969 році вийшла його праця «Особа і вчинок», а дещо пізніше – «Про передумови відновлення». Був учасником всіх повоєнних конгресів польських теологів. Неодноразово брав участь у міжнародних наукових з’їздах. Як вчений став почесним доктором Гуттенберзького університету. Багато подорожував. Відвідав Канаду, Австралію, ФРН, США [101]. У 1973 році кардинал К. Войтила здійснив подорож на Філіпіни (Маніла), до Австралії, Гвінеї та Нової Зеландії. Брав участь у Міжнародному євхаристійному конгресі у Мельбурні [102].

Двадцять першого листопада 1976 року у Римі кардинал К. Войтила очолив польську делегацію на міжнародному конгресі з підготовки нової Апостольської контитуції для релігійних досліджень [103], 1-4 липня 1977 року відвідав Париж з лекцією «Церква у Польщі у 900-ліття смерті єпископа Станіслава» [104].

Шостого серпня 1978 року помер Павло VІ. Його наступником 26 серпня був обраний архієпископ Венеції кардинал Альбіно Лючіані, який взяв ім’я Іоанна Павла І. Але уже 28 вересня новий Папа упокоївся. 2 жовтня К. Войтила поїхав до Варшави, аби взяти участь у засіданні Головної Ради Польського єпископату, а 3 жовтня 1978 року разом з примасом С. Вишинським вилетів до Риму [105].

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

19 − one =