Ще недавно Церква була предметом нападів різних лівих і ліберальних кіл, а тепер Папа не лише відбиває ці напади, але й атакує лібералізм, комунізм і капіталізм, вказуючи на їхні хиби і недоліки. Іоанн Павло ІІ дисциплінує Церкву, бо знає, що без цього не зможе її об’єднати. Він виступає проти різних вад суспільства – проти контрацепції, абортів, гомосексуалізму, служіння літургій без священиків, висвячення жінок на священиків тощо. Папа підтримав «Opus Dei» та так звану організацію «новонароджених» християн-католиків [121].
Іоанн Павло ІІ є сучасним папою, який намагається йти в ногу з часом. Наприклад, один спеціаліст з реклами так характеризує папу: «У режисурі папської діяльності нічого не пропущено. Ця стара людина, оточена загальною повагою, нахиляється з болем, щоб поцілувати людську землю. Чистий символ! Ця бездоганна сутана – прапор папської доброчинності; цей прозорий папамобіль – знак прозорості Церкви; ці безперервні подорожі – знак глобалізації Ватикану; для Риму кожний з них має певний зміст. А якщо йдеться про тексти виступів – яка сила понять, яка надприродність слів, яка універсальність формул… мало не лозунгів. Наостанок, який вправний серфінг на хвилях сучасності і у збереженні своєї присутності у ЗМІ. Іоанн Павло ІІ зробив християнський висновок з кожної події, що отримала суспільне визнання [122].
Папа Іоанн Павло ІІ ніколи не розчаровував мас-медіа світу. Колоритна постать теолога, драматурга, поета, філософа, тонкого політика, а до того ж непоганого спортсмена, замолоду – актора, співака й танцюриста не може не приваблювати журналістів. Дуже швидко вони визнали нового Римського архієрея як суперПапу і навіть геоПапу. І це не є перебільшенням. Він відкрив свій понтифікат подорожжю до буремної Латинської Америки, а в січні 1995 року здійснив вже 64-е закордонне турне за маршрутом Папуа-Нова Гвінея – Австралія – Шрі-Ланка – Філіпіни. На папську месу в Манілі зібралося тоді від 3 до 4 мільйонів людей [123].
За 20 років свого понтифікату Іоанн Павло ІІ запровадив нові традиції у папському календарі і чинно дотримується їх, незважаючи на похилий вік. 19 травня Римський Архієрей, як правило, відвідує італійські заводи, щоб показати підтримку Церквою робітників. У 1986 році Іоанн Павло ІІ запровадив святкування Всесвітнього Дня Молоді, який став одним з найпопулярніших міжнародних свят. Римський Архієрей особисто зустрічається з молоддю і проголошує Папське послання до юнаків та дівчат. Іоанн Павло ІІ започаткував також традицію відзначення 11 лютого Дня хворих [124]. Багато уваги у своїй діяльності приділяє вихованню молоді у дусі християнства, яке може вирішити чимало проблем. У 1980 році Папа в ЮНЕСКО виголосив промову, де визначив виховання основним завданням культури: «…першим і основним завданням культури є виховання, а виховання полягає в тому, щоб людина ставала щораз більше людиною. Кризи, що нападають на молодь, доводять, що для доброго виховання не досить інвестицій та грошей. Виховання залежить від родини, держави і її організмів. Основою культури є здорова мораль, яку в школі обезцінюють; тому родина має першість у вихованні дітей, бо в школах роблять її предметом ідеологічних і політичних маніпуляцій» [125].
Діяльність Папи відзначена на найвищому рівні. Так, у 1982 році президент США Рейган у виступі, адресованому Іоанну Павлу ІІ, зазначав: «…Ми хочемо тісно співпрацювати з Церквою… щоб сприяти утвердженню миру, соціальної справедливості та… запобігти поширенню репресій і безбожних тираній. Ми також поділяємо вашу турботу, спрямовану на збереження миру і справедливості у гарячих точках Близького Сходу, як Ліван» [46, с. 2 з 4].
Іоанн Павло ІІ провів деякі суттєві реформи в Церкві, зокрема чистку в рядах «Товариства Ісуса», тобто єзуїтів[126]. Виступаючи 21 вересня 1979 р. перед керівництвом єзуїтського ордену, Папа докоряв його членам за відхід від догматичних настанов церкви, за зайву схильність до секуляризму, за нехтування комунітарним способом життя, за відірваність від церковного начальства. Генерал єзуїтського ордену Педро Аруппе у директивному листі членам ордену від 19 листопада 1979 р. визнав критику з боку Папи правильною і зажадав від своїх підлеглих виправлення зазначених недоліків [127].
Водночас Папа підтримує діяльність організації «Opus Dei», тож в цій організації має опору. «Opus Dei» (Справа Божа) – напівмонаша католицька організація. Її засновник – іспанець Ескріва Балагер (1902-1975) – зробив ставку на соціально-політичну та економічну активність католиків світу, перш за все на їх інтелектуальну і професійну еліту. В ряди «Opus Dei» приймають передусім професіоналів високого класу, як правило, з ученими ступенями. Спираючись на «Opus Dei», вони можуть стати міністрами, директорами католицьких банків, ректорами університетів, президентами радіо- і телекомпаній та видавництв. У ворожій до Церкви пресі цю організацію називають «новими масонами», а в католицькому середовищі – «сектою» [128]. Свої симпатії до «Opus Dei» Войтила публічно проявив лише після обрання, забезпечивши їй у Католицькій Церкві місце, аналогічне становищу єзуїтів у період Контррефомації. 17 травня 1992 року Ескріва Балагер був зарахований до лику блаженних Католицької Церкви [129].
Папа підніс Клерикальний Союз Святого Священства і «Opus Dei» в ранг особистої «прелатури». Це давало «Opus Dei» значну автономію, прецедентів чому в історії Церкви не було. Ця організація, що складається з священнослужителів і світських католиків, підкоряється безпосередньо конгрегації з справ єпископів і самому Папі. На відміну від інших релігійних структур країн третього світу, що проголошували теорію звільнення і – на думку Войтили – загравали з комунізмом, «Opus Dei» залишається організацією беззастережно антикомуністичною [130]. Зараз в ній 32,4 тисячі членів у Західній Європі, 27 тисяч у Північній Америці, 3,35 тисячі в районі Азії та Тихого океану [131].