Дитячі та юнацькі роки Кароля Войтили

Кароль Войтила в дитинстві

Кароль Войтила в дитинстві

Кароль Йозеф Войтила з’явився на світ у вівторок, 18 травня 1920 року, у маленькому містечку Вадовіци на півдні Польщі[7].

У дитинстві Кароля звали Лолусь, і це придумане матір’ю дитяче ім’я збереглось донині: під час приватних зустрічей у Ватикані саме так звертаються до Папи декілька найближчих його друзів. Емілія (так звали матір) дуже гордилася молодшим сином – навіть тоді, коли він був ще немовлям. Франтішек Зора, тодішній сусід Войтил, згадує, як Емілія говорила його матері: «Ось побачиш, мій Лолусь стане великою людиною» [8].

У домі Войтил завжди панувала релігійна атмосфера, біля входу в квартиру, куда вели круті залізні сходи, постійно стояла невелика посудина з освяченою водою, обмочивши в яку пальці кожен, хто заходив до квартири і виходив з неї, хрестився. На стінах висіли святі образи, а у вітальній був олтарик, біля якого вранці молилася вся сім’я. Вечорами і в неділю батько і мати читали Біблію, що у ті часи було в Галичині рідкістю [9]. Окрім релігійної атмосфери всередині сім’ї, на формування характеру Войтили великий вплив мала особиста трагедія, страждання і самотність; не досягнувши двадцяти одного року, він втратив майже всю родину: сестра померла у грудному віці, маму втратив у вісім років, старшого брата – в одинадцять, а улюбленого батька – за три місяці до двадцять першого дня народження [10].

П’ятнадцятого вересня 1926 року Кароль вступив до початкової школи для хлопчиків [11], після закінчення якої у 1931 році розпочав навчання в гімназії імені Мартина Вадовіта у Вадовіцах. Вчився дуже добре, брав участь у роботі аматорського театру [12].

Хоча в гімназії Кароль Войтила був найкращим учнем, його ніхто і ніколи не називав зубрилою. Доктор Ян Кусь, шкільний товариш Войтили, пам’ятає, як після екзаменів на право зарахування у сьомий (передостанній) клас гімназії однокласники запитували Кароля, чи не збирається він стати священиком. «Ні, – відповів той. – Я не гідний». І в той час він дійсно так вважав [13]. Своїм однокурсникам запам’ятався як «скромний, спокійний, бідно одягнений. Він справляв враження сільського хлопця. У ті роки у нього було прізвисько: святий-початківець» [14].

У вересні 1935 року Кароль Войтила бере участь у військових навчаннях в Германіце. 14 грудня того ж року вступає до Братства Марії [15].

Основою, на якій сформувались особистість та інтелект Кароля Войтили, його віра, патріотизм, романтизм і мессіанство, філософське мислення, а також виняткова індивідуальність, що проявлялася як на сцені театру, так і в його пастирській діяльності, є переживання дитячих і юнацьких вадовіцьких років, а його духовними наставниками стали батько і вчителі [16]. Іоанн Павло у своїх спогадах пише: «…Мені здавалося, що в тому періоді вирішальним понад усе було захоплення літературою, а передовсім – драматичною літературою і театром. Любов до театру прищепив мені старший від мене полоніст Мечислав Котлярчик. Він був справжнім піонером аматорського театру з великими репертуарними амбіціями…» [17].

Шостого травня 1938 року чоловічу гімназію у Вадовіцах відвідав краківський архієпископ А. Сапєга, від імені учнів його вітав саме Войтила. Це стало дуже важливим етапом життя юнака, хоч тоді ще ніхто про це не здогадувався. Вітальна промова, яка була виголошена Каролем, справила на єпископа дуже велике враження, і він запитав у парафіяльного священика вадовіцької парафії Захера, що Войтила планує робити після закінчення школи, чи не збирається він вступати в семінарію. Кароль сам відповів, що подумує про факультет полоністики Ягеллонського університету. А. Сапєга пошкодував з такого рішення юнака. Але архієпископ не забув Кароля Войтилу. Час показав, що згодом він надаватиме протекцію його церковній кар’єрі [18].

Чотирнадцятого травня 1938 року Войтила здав випускні екзамени в гімназії, отримавши найвищі оцінки з польської, грецької, німецької мов, з латини, історії, проблем сучасної Польщі, філософії та фізичного виховання. 27 травня разом з іншими учнями гімназії майбутній Папа отримав диплом [19].

З 20 червня до 18 серпня Войтила, як й інші випускники, служив в молодіжному воєнізованому трудовому батальйоні. Його загін послали на будівництво гірської дороги на південь від Вадовіц. Кароль отримував задоволення від важкої фізичної праці. Він збирав також картоплю і прислужував під час мес [20].

Іоанн Павло у мемуарах пише: «…У травні 1938 р. я склав іспит зрілості та зголосився до університету на польську філологію. У зв’язку з цим ми обидва з батьком виїхали з Вадовіц до Кракова. Замешкали у домі по вулиці Тунєцкій 10, на Дембіках. Дім належав моїм кревним по материнській лінії. Я розпочав свої студії на філософському факультеті Ягеллонського університету – на польській філології, однак, мені вдалось закінчити лише перший рік цих студій, позаяк 1 вересня 1939 року вибухнула Друга світова війна…» [21].

Записавшись на академічний 1938/39 рік, Войтила взявся за нелегку справу, вибравши для вивчення виключно важкі дисципліни. Список предметів, які Кароль збирався вивчати, був дійсно великим: етимологія польської мови, елементи фонетики польської мови, театр і драма в Польщі з середини ХVІІІ століття, теорія драми, проза, спомини і листи Станіслава Бжозовського, література польського середньовіччя, драми Станіслава Виспянського, сучасна польська поезія, гумор, комізм та іронія, а також їх роль в літературних творах, граматика староцерковної слов’янської мови (якою у ІХ столітті святі Кирило і Мефодій вводили на Балканах та Русі обряди Візантійського християнства), російська і давньоруська література, а крім того ще такі предмети, як географія та історія Польщі, а також російська мова. Кароль регулярно ходив на заняття і на інших факультетах [22].

Уже першого року навчання бере участь в експериментальному театрі Тадеуша Кудлінського «Студіо 38» [23]. 18 травня здійснює прощу до Ченстохови [24].

Саме в університеті Кароль зробив перші кроки у письменстві. Його першим твором були «Бескидські балади», які написав у березні. У червні 1939 року виступив у п’єсі Маріана Ніжинського «Неодруженик книгар», що була представлена студентським театром у Кракові. Вистава мала великий успіх [25].

Войтила писав вірші більше сорока років, в Вадовіцах і Кракові, аж до того часу, як став Папою у 1978 році. Він є автором багатьох поем, театральних п’єс і статей, опублікованих у Кракові принаймні під чотирма псевдонімами [26]. У 1938-1940 рр. пише «Балади Вавельского собору» [27].

Після нападу Німеччини записався на другий академічний рік філософського факультету, польської філології. Однак цей курс тривав коротко – до часу арешту гестапівцями краківських професорів у листопаді 1939 року [28].

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

five × two =