Діяльність, спрямована на міжрелігійне примирення

Іоанн Павло ІІ відвідує релігійних мусульманських лідерів в мечеті

Іоанн Павло ІІ відвідує релігійних мусульманських лідерів в мечеті

Папа намагається виправити помилки Церкви минулого. Зокрема, він переглянув діяльність інквізиції в середньовіччі. Підхід Ватикану такий: Церква не може грішити, але її члени здатні допускати помилки. У 1997 р. голова Конгрегації віровчення (в минулому – так званої Святої Палати, безпосередньо причетної до багатьох акцій інквізиторів) кардинал Йозеф Разінгер назвав «зловживання» інквізиції гріхом і визнав, що Церква повинна «звірити сумління»: «Церква завжди повинна бути толерантною. Тому ми просимо у Бога прощення за минулі помилки і ласки, щоб знову їх не допустити» [189].

Діяльність, спрямована на міжрелігійне примирення

В апостольському листі «Наближення третього тисячоліття» Іоанн Павло ІІ написав: «В той час, коли наближається до свого кінця друге тисячоліття, справедливо, щоб Церква цілком свідомо взяла на себе тягар гріха своїх синів, пригадуючи всі ті ситуації минулого, коли вони віддалялися від духа Христа і Його Євангелія. Замість того, щоб засвідчити життя, натхненне цінностями віри, вони показали світові приклади мислення і діяльності, які, посуті, стали джерелом негативного свідчення і згіршення. Церква, хоч і свята завдяки своєму включенню в Христа, невтомно кається: завжди визнає перед Богом і перед людьми власними грішних своїх дітей. Про це говорить Конституція Lumen gentium (Світло народів): «…Церква, що у своєму лоні обіймає і грішників, є одночасно і свята, і така, що потребує очищення, і тому постійно творить покаяння і оновлюється» [190].

Колись Папа називав Ватикан «золотою кліткою». У цій клітці він ніколи не ховався від світу. Ніхто з його попередників не був настільки близьким до звичайних людей. І ніхто з Намісників Бога на землі не зробив того, що здійснив Іоанн Павло ІІ, публічно покаявшись за гріхи усієї Католицької Церкви [191].

Не все в діяльності Папи вдається без суперечок і не завжди його візити закінчуються успіхом. Чехи, котрі палко вітали Понтифіка в 1990 році як символ перемоги над тоталітаризмом в Європі, під час візиту 1995 року мало не бойкотували його. Протестанти різко протестували проти беатифікації закатованого у 1620 році католицького священика Яна Саркандера (він, природно, був противником Реформації і до того ж вітав російських козаків); комуністи шкодували за 26 млн. чеських крон, витрачених на візит (хоча половину цієї суми зібрали самі віруючі), чехи назагал продемонстрували, що їх і нині надихає радше Табор – символ гуситського антикатолицького руху, аніж Рим. Але навряд чи той факт, що на концерт «Роллінг Стоунз» на Оламоуцькому стадіоні народу зібралося більше, ніж на Папську месу, примусить Іоанна Павла ІІ переглянути бодай один зі своїх принципів або хоч чимось поступитися. У нього залізна воля, непохитна впевненість у правильності обраного шляху і вміння доводити справу до завершення. Він – Папа дії, Папа, який твердо знає, чого хоче і як цього досягти [192].

Папа велике значення надає діалогу не тільки між християнами різних конфесій, але і з представниками інших віровизнань: «У… діалозі особливе місце відводиться євреям та мусульманам. Нехай буде воля Господа, щоб… могли відбутися спільні зустрічі в місцях символічного значення для цих великих монотеїстичних релігій. Для цього вивчається можливість скликання історичних зустрічей саме в місцях великої символічної значимості – у Вифлиємі, Єрусалимі і на Синаї, – які мають поглибити діалог з євреями та мусульманами, а також зустрічей в інших місцях з представниками інших великих релігій світу. У всіх цих заходах необхідно, однак, зважати на те, щоб вони не призвели до небезпечних порозумінь, і треба бути уважним, щоб не піддатися синкретизмові та легкому і оманливому іренізмові» [193].

Під час візиту до патріарха Димитріоса в Туреччину в 1979 році Папа відзначив необхідність діалогу між християнами та мусульманами для забезпечення належного життя людей: «Я гадаю, – казав папа, – чи не потрібно, особливо сьогодні, коли християни і мусульмани ввійшли в новий період історії, визнати і розвинути духовний зв’язок, що нас об’єднує, щоб… дбати разом про добро для усіх людей, про мир, свободу і соціальну справедливість, моральні вартості… Нехристиянам, що можуть дивуватись, яке значення християнська єдність матиме для них, якби ми утворили союз і фронт християн проти нехристиян, можемо відповісти, що не хочемо християнської єдності проти когось, але творити позитивне служіння для всіх людей, без огляду на стать, расу, релігію чи соціальне становище, згідно з основним християнським принципом, «що нема юдея, ані грека, нема невільника ні вільного, ні чоловіка ані жінки»…» [194].

В енцикліці «Відкупитель людини» Папа визначає право людини на свободу совісті: «Одне з прав людини – це право на свободу совісті, і не помиляються ті, хто вважає, що це право включає в себе право вільного сповідування релігії… Обмеження релігійної свободи і її порушення суперечать гідності людини і її справжнім правам. Дотримання цього права є одним з найголовніших показників справжнього людського прогресу при будь-якому режимі, у будь-якому суспільстві, системі чи середовищі» [195].

У 1979 році у виступі з нагоди 100-річчя від дня народження Альберта Ейнштейна Папа сказав: «Апостольський престол бажає висловити Ейнштейну вдячність, на яку він заслужив за його внесок у науку, а саме пізнання істини, наявної у таїнстві Всесвіту» [196].

Визнав він і те, що Галілео Галілей свого часу був незаслужено засуджений Церквою. Іоанн Павло ІІ сказав: «Галілео довелося постраждати від людей і установ Церкви, які не зовсім розуміли законність автономії науки і вважали, що наука і віра протистоять одна одній. Я пропоную, щоб теологи, вчені та історики в дусі відвертого співробітництва піддали поглибленому аналізу справу Галілея і неупереджено визнали б помилки, хто б їх не зробив, усунувши тим самим все ще породжуваний цією справою в багатьох умах дух суперечок, який перешкоджає згоді між наукою і вірою, між Церквою і світом» [197].

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

seventeen − 15 =