Боротьба за права людини

Іоанн Павло ІІ виступав за рівність всіх людей

Іоанн Павло ІІ виступав за рівність всіх людей

Одна зі сторін діяльності Іоанна Павла ІІ – боротьба за дотримання прав людини. В енцикліці «Відкупитель людини» він пише: «Права людини порушуються найрізноманітнішими способами, і ми є свідками існування концтаборів, насилля, тортур, тероризму і всяких дискрімінацій. Чи не означає це, що усі такі порушення є наслідком інших початкових моментів, які підривають, а часто, в певному розумінні, і взагалі знищують гуманістичні основи сучасних програм і систем. Отже, необхідно постійно ці програми перевіряти, виходячи зі справжніх і невід’ємних прав людини. Безумовно, намагання покінчити з причинами, які призвели до останньої світової війни з її жахливим досвідом, не є єдиним спонукальним мотивом для тих, хто проголошував Декларацію Прав Людини і засновував Організацію Об’єднаних Націй. Припускалося, що як Декларація Прав Людини, так і Організація Об’єднаних Націй стануть базою для постійної перевірки програм, систем і режимів, причому вихідною точкою буде саме те, що є єдиним і основним, тобто – благо людей, ще точніше, благо особистості у суспільстві. І це благо, будучи найголовнішою основою загального блага, повинно послужити істинним критерієм усіх програм, систем і режимів. Воістину, порушення прав людини тягне за собою порушення прав тієї нації, з якою людина пов’язана органічними зв’язками як з великою сім’єю. Цей знаменний факт неодноразово підтверджувався історичним досвідом людства».

Боротьба за права людини

Папа визначає дотримання прав людини у світі в цілому і в Європі, зокрема, важливим чинником збереження миру: «Якщо Європа буде єдина, а це можливе при належній повазі до всіх внутрішніх відмінностей, включаючи відмінності у політичних системах; якщо Європа у соціальному житті буде мислити з тією глибиною, яку мають деякі принципові заяви, такі як Всесвітня Декларація прав людини, Європейська Декларація прав людини, Заключний акт Конференції з безпеки та співробітництва в Європі; якщо Європа у житті власне релігійному буде сприяти з належною вдячністю і благословінням до Бога – основі всякого права і всякої справедливості; якщо Європа знову відкриє двері перед Христом і не буде боятися відкрити його рятівній силі кордони держав, економічні та політичні системи, велике поле культури, цивілізації, розвитку, – її майбутнє не потоне у тривозі і страху, але відкриється новому життю внутрішньому і зовнішньому, благочинному і визначальному для всього світу, над яким і далі нависають чорні хмари війни і, можливо, ядерної катастрофи».

Одним з невід’ємних прав людини є право на мирне існування. В енцикліці «Відкупитель людини» Папа пише: «Церкві не потрібно зайвий раз підтверджувати, що захист прав людини найтісніше пов’язаний з Її місією в сучасному світі. Бо саме захист прав людини лежить в основі суспільного і міжнародного миру… Мир між людьми – це повага невід’ємних прав людини, мир є результатом справедливості… тоді як війна народжується в результаті порушення цих прав, несучи з собою ще важчі їх порушення. Але відчувається особливий жаль за порушення прав людини у мирний час. З точки зору прогресу таке порушення здається цілком незрозумілим. І таку боротьбу за права людини цілком неможливо узгодити з якою-небудь програмою, що називає себе «гуманістичною». А яка соціальна, економічна, політична чи культурна програма може відмовитися від такого визначення? Ми і далі переконані, що у всіх сучасних програмах – навіть якщо ідеології, на яких вони базуються, суперечать одна одній, – на першому плані людина» [198].

Іоанн Павло ІІ також направляв у різні куточки світу своїх емісарів з місіями, що стосуються прав людини. На три роки раніше, ще до того, як на це неохоче пішли Сполучені Штати Америки, ватиканські дипломати почали таємні переговори з військовою хунтою в Союзі Мьянма (колись Бірма). Кардинал Етчігері, голова папської ради Justitia et Pax (чи не найбільше подорожував як посланник Святого Отця) переконаний, що найважливішою справою є відкриття нових шляхів для досягнення угод і діалогу, у 1993 році поїхав до Китаю з метою розпочати переговори з проблем дотримання прав людини і майбутнього Римо-Католицької Церкви у цій країні. Але роком пізніше Пекін відновив арешти католицьких священиків, які не хотіли вступати в релігійні організації, пов’язані з режимом [199]. З нагоди 2000-ліття християнства Папа Римський звернувся до керівників усіх країн із закликом проявити милосердя до ув’язнених. У посланні, опублікованому Ватиканом, висловлюється занепокоєння стосовно жахливих умов утримання ув’язнених людей, що «часто принижують гідність людини». Тюрма не повинна бути місцем, де люди втрачають усі знання, нічим не зайняті і набувають поганих звичок, – вважає Понтифік – вона повинна бути місцем покути вчиненого [200].

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

sixteen − 6 =