Боротьба проти мілітаризації та гонки озброєнь

Іоанн Павло ІІ та лідер СРСР Михайло Горбачов

Іоанн Павло ІІ та лідер СРСР Михайло Горбачов

Іоанн Павло ІІ назвав себе Папою-пілігримом. Він зрозумів, що сучасна техніка – реактивні літаки, гвинтокрили, супутникове телебачення і необмежені можливості комп’ютерів – дозволяє встановлювати особистий контакт з величезними масами людей, що населяють земну кулю. А це, у свою чергу, відкриває величезні перспективи для «нової євангелізації», здійснення апостольських місій, екуменічної діяльності, а також сприяє ефективнішій боротьбі за мир. Словом, Іоанн Павло ІІ зумів, як ніколи, наблизити до всього світу ідеї римо-католицького папства[201]. У своїй енцикліці «Бог, багатий милосердям» Іоанн Павло ІІ зазначає: «Зміни, що відбуваються в сучасному світі, дають людям надію на краще майбутнє, але одночасно сьогоднішня ситуація таїть у собі багато загроз, яких ще не знала історія людства. І Церква повинна, використовуючи будь-яку можливість (в ООН, ЮНЕСКО, ФАО тощо), безперервно сповіщати про ці загрози, але при цьому спиратись на істину, отриману від Бога» [202].

У 1981 році Папа відвідав Японію, яка постраждала у 1945 році від ядерних бомбардувань. Побував у Токіо, а також в Хіросимі і Нагасакі, містах, що зазнали американських ядерних нападів. Там Іоанн Павло ІІ справив величезне враження на слухачів, виголошуючи промову японською мовою. А сам, відвідавши музей атомної бомби в Хіросимі, був вражений жахом ядерного бомбардування [203]. Папа відвідав лікарні і помолився за поранених під час атомних ударів [204].

Стурбований все новими громадянськими і міждержавними війнами, Папа доручив Папській раді «Justitia et Pax» – самостійній, але надзвичайно авторитетній організації, що займається від імені Апостольської Столиці міжнародною політикою, – уважно вивчити проблему торгівлі зброєю. Після восьми років досліджень у червні 1994 року рада підготувала звіт «Міжнародна торгівля зброєю: моральний аспект», у якому відзначено, що витрати на виробництво світового об’єму озброєнь складають двісті мільярдів доларів на рік, а діяльність ця поступово «виходить з-під контролю». У звіті зроблений висновок: «Ніколи до цього на нашій землі не було стільки збройних конфліктів, що підживлювалися до того ж масовим виробництвом зброї, яка надається часто у вигляді безоплатної допомоги. Бізнес цей, настільки ж дохідний, наскільки нелюдський, порушує всі моральні принципи» [205]. Сам Папа вказує: «Божевільна гонка озброєнь поглинає ресурси, необхідні для розвитку внутрішньої економіки і для допомоги найобездоленішим народам. Науковий і технічний прогрес, який повинен був би просувати добробут людства, перетворюється на знаряддя війни: наука і техніка використовуються для виробництва усе більш досконалої і руйнівної зброї, це при тому, що від ідеології, яка є збоченням справжньої філософії, вимагають доктринальних виправдань нової війни» [206].

Апостольський Святий з самого початку взяв участь у зменшенні напруженості в Європі, він активно співробітничав у Гельсинській конференції, його підпис стоїть під її документами. Святий престол також бере участь у подібних конференціях, що проводяться після Гельсинської. Так, 20 січня 1984 року на Стокгольмській конференції виступив секретар Ради із загальних церковних справ архієпископ Сільвестріні. Святий престол приєднався до договору про заборону атомної зброї, і з того часу він наполегливо вимагає проведення різних переговорів із роззброєння. 15 березня 1984 року архієпископ Сільвестріні на Женевській конференції з роззброєння підкреслив рішучість Церкви виступити за повне і загальне роззброєння при ефективному контролі. Ці виступи, без сумніву, сприяли зміцненню високого міжнародного авторитету, популярності Святого престолу й Іоанна Павла ІІ [207].

Виступаючи на традиційній зустрічі з дипломатами, акредитованими при Ватикані, напередодні Нового 1988 року, Іоанн Павло ІІ багато уваги приділив радянсько-американській зустрічі на найвищому рівні. Згадуючи укладений у Вашингтоні Договір про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності, Папа підкреслив, що цей документ означає «завершення наполегливих зусиль і одночасно подає обнадійливі перспективи для зміцнення процесу роззброєння і майбутнього для справи миру». Іоанн Павло ІІ висловив надію, що дві великі держави проявлять добру волю і зроблять усе можливе, аби після погодження у Вашингтоні досягти нових етапів на шляху до повного роззброєння [208].

У січні 1989 року Іоанн Павло ІІ офіційно запросив делегацію Радянського комітету захисту миру. Її члени запропонували Ватикану об’єднати зусилля релігійних і світських антивоєнних організацій та рухів у боротьбі за мир. На це Папа відповів: «Ми будемо думати над порушеними вами питаннями. Нагромаджена в неймовірних кількостях ядерна зброя представляє страшенну небезпеку» [209].

Зараз, після розпаду соцтабору, Іоанн Павло ІІ усвідомлює небезпеку надходження в новоутворені країни зброї: «…новим, що пробуджуються до самостійного життя державам і націям, замість хліба і культурної допомоги дають, і часто надмірно, сучасну зброю, засоби знищення, що дозволяють цим молодим державам і націям брати участь у збройних конфліктах і війнах, які служать не захистом їх законних прав і суверенітету, а є швидше за все формою прояву шовінізму, імперіалізму, неоколоніалізму у найрізноманітніших видах. Усі ми добре знаємо, що зони бідності і голоду, які існують на нашій планеті, могли би бути «підживлені» у короткий термін, якби гігантські капіталовкладення у виробництво зброї, що служить війні і руйнуванню, перетворити в інвестиції, що служать життю» [210].

Іоанн Павло ІІ не вважає війну неприроднім і недопустимим заходом, але вона, на думку Понтифіка, є крайнім засобом вирішення проблем. Військові дії можуть бути розпочаті лише у крайньому разі, – так Папа вкотре наголосив під час Ірако-Кувейтського конфлікту.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

twelve − seven =