Боротьба Іоанна Павла ІІ за мир

Іоанн Павло ІІ та лідер радянської Польщі Войцех Ярузельський

Іоанн Павло ІІ та лідер радянської Польщі Войцех Ярузельський

Ставши Папою, Кароль Войтила мав уже значний досвід та програму діяльності. Вона полягала у вирішенні питань, які попередні Понтифіки намагалися оминати – боротьба з расизмом, соціальною несправедливістю, тероризмом, мафією, націоналізмом.

ХХ століття – століття численних воєн, які відзначаються жорстокістю і масовим знищенням людей. Іоанн Павло ІІ одним з пріоритетних завдань поставив боротьбу за зміцнення миру на Землі, роззброєння, підвищення цінності людського життя. Культура масового знищення населення, так звана «культура смерті» має різноманітні прояви, зокрема, торгівля наркотиками, фінансування воєн, тероризм, аборти. Папа виступив на захист життя як найціннішого, що може бути у людства. Він численними закликами намагався зупинити кровопролиття в різних куточках світу, примирити ворогуючі сторони.

Іоанн Павло ІІ засобами своєї діяльності визначив слово та переконання. Він наголошує, що у світі є приклад ненасильницького вирішення значної проблеми – падіння комуністичного режиму. Застосування сили, як правило, не вирішує суперечностей, а ускладнює їх.

Папа, будучи першим неіталійцем за 450 років, пов’язував свою пастирську діяльність безпосередньо з усім світом. Його діяльність набула міжнародного характеру. Забороняючи священнослужителям Католицької Церкви займатися політичною діяльністю, він став одним з найавторитетніших світових політиків. Його діяльність пов’язана з боротьбою за міжнаціональне та міжрелігійне примирення, проти мілітаризації, гонки озброєнь, тероризму.

Причинами конфліктів є суперечності як всередині країни, так і між країнами, чи навіть групами країн. Ефективність миротворчої політики Папа вбачає не в застосуванні сили, а в усуненні причин, що ведуть до насильства. Такими причинами, на думку Іоанна Павла ІІ, є соціальна несправедливість, расова, міжнаціональна та міжрелігійна ненависть, нерівні можливості участі в світовій спільноті. Запорукою миру на землі Святий Отець вважає спільний розвиток країн світу, взаємодопомогу та рівність як економічну, так і політичну.

Маючи величезний авторитет, Іоанн Павло ІІ досяг у своїй діяльності значних успіхів.

Але він безсилий у багатьох ситуаціях. Виступаючи політичним та духовним лідером, Іоанн Павло ІІ не має важелів фізичного тиску на ворогуючі сторони. В його арсеналі такі засоби, як переконання та молитва, дипломатичний тиск. Але навіть ці засоби інколи ефективніші за найсучаснішу зброю, оскільки силове вирішення проблеми може значно її ускладнити і тільки релігійна та міжнаціональна злагода є реальним чинником миротворчого процесу.

Папа також значною мірою спричинився до розвалу соціалістичного табору, Католицька Церква протягом усього періоду існування комуністичного режиму залишалася чи не єдиною реальною опозиційною і незалежною силою у країнах Східної Європи і за її підтримки діяли інші опозиційні організації, наприклад, «Солідарність» у Польщі.

Папа як беззаперечний духовний та політичний лідер світового значення досяг певних успіхів у врегулюванні ірако-кувейтського конфлікту, громадянської війни Судані. Він сприяв послабленню суперечностей в Алжирі, Лівані, інших країнах. Борючись проти тиранії, виступив проти режиму Аристида на Гаїті. Своїми численними посланнями Іоанн Павло ІІ закликав світове співтовариство до роззброєння, виступав проти етнічних чисток та міжнаціональної роз’єднаності. Він намагається висловити своє ставлення до всього, що стосується збереження миру на Землі.

Але не треба перебільшувати вплив Папи на світову політику, його рішення не є обов’язковими для політичних лідерів. Він може діяти тільки своїм моральним авторитетом. Папа швидше філософ у питаннях війни і миру, аніж практик. Його філософія звернена в майбутнє людства, оскільки якщо люди будуть діяти такими методами, як сьогодні, то воно самознищиться або перетвориться на ворогуючі табори.

Папа Іоанн Павло ІІ є різнобічною, багатосторонньою і привабливою особистістю. Навряд чи можна його втиснути в той чи інший відтинок церковної історії чи історії папства. Усюди, де буває, він проголошує мир. Усюди виступає на захист прав людини та її гідності, бо у порушенні цього принципу вбачає зневагу Божої волі. Він таврує і називає ганьбою людства масову бідність, голод і убогість. Він відкритий для сучасного світу, закликаючи спільними зусиллями перебороти усі біди, він відкритий для технічного розвитку, розуміючи можливість поставити досягнення техніки на службу людству, при цьому з багатьох етичних і догматичних питань, покликаних оберігати вічні принципи, він є несподівано консервативною людиною і оберігає традиції. Хоч багато хто намагався виміряти його діяльність політичною міркою, все ж він однозначно стверджує, що Церква стоїть над політикою, бо його цікавить не влада, політика чи ідеологія, а збереження вічних людських цінностей, їх розвиток і здійснення [308].

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

three × three =